Росія затягує світ у вирву нової реальності, або Як Путін промацує Захід на механізм відплати – новини

Росія прагне довести, що можна досягати результату не силою, а погрозою зробити боляче. Інші дивляться та вчаться. Де гарантія, що Росія не стане об’єктом шантажу силою?

Про це пише Лілія Шевцова на своїй сторінці в Facebook.

Історія любить знущатися. Ось Кремль, скориставшись паралічем Заходу, спробував побудувати європейський порядок денний, який працював би на самодержавство. Чи не дотепно! Захід, що прокинувся, не погодився. У результаті Росія сама себе загнала в ситуацію, коли треба йти або на зіткнення з західним світом, або на відступ. “Принципові російські занепокоєння виявилися проігнорованими”, – обурюється президент Путін. Але при цьому додає: “Сподіваюся, що зрештою знайдемо рішення”.

Сумнівів немає: Кремль почав шукати вихід, який не виглядав би поразкою. Глава МЗС РФ Сергій Лавров укотре вимагає від Заходу порозумітися “по-чесному”, що вони там мають на увазі. Враження, що Москва тягне час: вибратися з глухого кута завжди болісніше, ніж туди потрапити.

Вашингтон і НАТО, утомившись від російської гри в напругу, вирішили, що вона означає війну. Тому треба готуватися до війни. Справа дійшла до такого розпалу, що відмова від війни тепер для Росії означатиме поразку. А їхню перемогу! Ото вляпалися! Адже Путін явно сподівався вирішити справу у межах погроз, але не війни.

Чим би не завершилося випробування на те, хто здригнеться першим, джерело конфронтації путінської Росії з Заходом залишиться. Він у їхній несумісності, у їхньому різному – до ворожості – баченні світу та своєї ролі у світі. А тому їхня будь-яка угода буде тимчасовою.

Новини за темою: Геть від України та Закавказзя: Що пропонує Росія США та НАТО для взаємної безпеки

Є кілька обставин, які, мабуть, створюють Кремлю впевненість, що гру не закінчено.

Президент Байден не має впевненості. Вашингтону не вдалося сформувати непробивну єдність західної коаліції щодо санкцій. Німеччина та Франція, кожна по-своєму, зв’язує США руки. Берлін ставить свій економічний інтерес вище за солідарність. Спроби Берліна та Парижа відродити нормандський формат створюють суєту, підриваючи згуртованість західної відповіді. Президент Макрон зі своєю мантрою про “європейську систему безпеки” розмиває західну позицію. Коли ЄС отримує 40% свого газу з Росії, це змушує європейців прагнути угоди з Москвою.

Під тиском США їхні союзники погодилися на санкції, якщо Росія почне бити вікна. Але в чому ці санкції і коли їх починати – у цьому в Європи єдності немає. Захід готовий до відплати за вторгнення Росії до України. Але важко буде об’єднати європейців у разі переходу Росії до “гібридних” атак.

Спроби західних лідерів умовити Путіна зняти напруженість, як це двічі намагався зробити Макрон і збирається робити британський прем’єр Джонсон, дає Кремлю надію, що в західні лави можна внести сум’яття.

Не можна недооцінювати роль західного “реалізму”. Реалісти виходять із того, що Росію не змінити і тому варто ухвалити її вимоги. Вони підказують як учинити: потрібна негласна угода, яка містила б гарантії, що Україна залишиться на російській орбіті. Адже у світі вже була практика “секретних протоколів”!

Україна стала заручницею і прагнення Москви шантажувати Захід війною, і нездатності Заходу вирішити конфлікт між вигодою та принципами. Західні реалісти вважають, що здача України – нормальна ціна за свій спокій. У такому разі і Заходу доведеться платити ціну за відмову від своїх стандартів.

Тим часом кремлівський бліцкриг починає приносити Росії стратегічні програші. “Гарна робота, Володю!” – кажуть західні спостерігачі, вказуючи на те, що Росія повернула НАТО його місію. Орієнтуючись на торг зі США, Москва підриває французьку ідею “європейської безпеки”, у якій для Росії призначено вагому роль. Москва повертає США до Європи, змушуючи американців переглядати свої плани зробити основним супротивником Китай.

Росія вчить Захід використовувати кулак. Низка країн – від Великої Британії до Данії – посилають символічні підрозділи або озброєння Україні. Змусити шведів мілітаризувати Ґотланд – треба було постаратися. Той факт, що 10 членів Ради безпеки ООН із 15 підтримали ініціативу США обговорити ситуацію щодо України (тільки РФ і Китай були проти) говорить про те, що Росія навряд чи може розраховувати на світову підтримку свого “проєкту” європейської безпеки.

Новини за темою: Порохові бочки Третьої світової: Шість вогнищ глобальної війни

Росія прагне довести, що можна досягати результату не силою, а погрозою зробити боляче. Інші дивляться та вчаться. Де гарантія, що Росія не стане об’єктом шантажу силою?

Чим жорсткіше Кремль заганяє Європу в кут, тим більше він пробуджує в європейців бажання себе убезпечити і від російського зашморгу, і від російських обіймів. Навіть лояльні російські партнери, поставлені перед вибором – Росія й Америка – оберуть Америку. Західні компанії, що працюють у Росії, починають міркувати про підготовку сценарію відходу. Щоб не опинитися в ситуації Exxon Mobil, якій довелося в межах санкцій вийти з проєкту в Арктиці, утративши $200 млн.

Росія стала фактором згуртування американського істеблішменту, який домовився про санкції щодо російських банків. Заява Лондона про намір застосувати санкції проти російських компаній та олігархів може викликати посмішку. Досі Велика Британія воліла не псувати стосунки з тими, хто в неї вливає гроші. Але заморожування активів Гуцерієва каже, що Лондон може бути серйозним.

Росія стала драйвером для набуття окремими країнами нової місії. Так, Велика Британія, розпочавши активне стримування Росії, знайшла свій утрачений після Брекзиту голос. Іспанія раптом проявила амбіції, надіславши кораблі в Чорне море.

Вашингтон та ЄС, розпочавши переговори з Катаром і Баку щодо створення альтернативних каналів постачання Європи енергією, готують для Росії ще одну неприємність. А Німеччині все важче захистити свою вірність Ostpolitik.

Під ударом опинилися західні “іноагенти”, які обслуговують кремлівські інтереси. Так, колишній канцлер Шредер, голова правління ради директорів Nord Stream-2, став у Німеччині об’єктом постійних нападок.

Москві доводиться думати, як вирішити конфлікт між мілітаризмом та використанням Заходу як економічного ресурсу. Нещодавня зустріч Путіна з італійськими інвесторами має сказати: вам нема чого побоюватися! Чи повірять вони?

Кремль фактично стверджує, що Росія – особлива цивілізація зі своїм розумінням суверенітету та правил, і готова переконувати у цьому світ “військово-технічними засобами”. Що в такому разі Росія може очікувати від протилежної сторони? Тим паче, у російського опонента військовий ресурс є набагато потужнішим.

Кремлю вдалося переконати Захід у тому, що Москва – противник. Ціна втрат у результаті переходу Росії до категорії противника Заходу рано чи пізно переважить тактичні надбання. Росії доведеться мати справу зі стримуванням, яке більше не нагадуватиме імітацію боксерського поєдинку. Закон “бумеранга” працює і в політиці.

“Вони поступляться”, – переконують себе і Кремль провладні оглядачі. Я теж думаю, що “вони” поступляться. Але з другорядних питань, аби поступово відвойовувати втрачене на головному полі.

Москва створює нову реальність, у якій Росії доведеться жити. Це буде геть не комфортна реальність. Адже Захід створив (нехай поки і не відпрацьований) механізм відплати, який можна зібрати в будь-який момент.

Закон вирви: потрапиш у неї, а потім кожне зусилля вибратися веде до того, що тебе засмоктує дедалі глибше.

Лілія Шевцова

Переклад: НВ