«Хтось виживає, а хтось помирає»: як російські окупанти знущаються над українцями у концтаборах на Донбасі

Ігор Козловський радісно посміхався, фотографуючи натовп, який співав гімн України в середині квітня 2014 року. Хоча в Донецьку, багатонаціональному місті-мільйоннику на південному сході України, вже не було приводів для усмішки. Пекельний збройний конфлікт незабаром перетворить цей регіон у знелюднений бастіон неосталінізму.

Про це йдеться в спеціальному репортажі арабського видання AlJazeera, повідомляє 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

Козловський, професор університету і керівник екуменічного центру християнсько-мусульманського діалогу, допоміг організувати багатоконфесійні «молитовні марафони» за єдність України, які тривали місяцями, навіть після того, як 11 травня 2014 року озброєні проросійські сепаратисти провели так званий «референдум за незалежність».

Двадцять місяців по тому Козловського затримали і він ледь вижив у «концентраційному таборі», які існують з мовчазного схвалення президента Росії Володимира Путіна.

Сотні людей як і раніше несправедливо знаходяться у в’язниці, без доступу до адвокатів, контактів зі сім’ями та інформації ззовні. Вони піддаються жахливим тортурам, і час від часу їх розстрілюють.

«Хтось виживає там, а хтось там помирає», – розповідає 67-річний Козловський, за горнятком чаю в торгівельному центрі Києва.

Неосталінізм

Навесні 2014 року, тисячі сепаратистів за допомогою російських «добровольців», військових і офіцерів розвідки утворили дві «народні республіки» навколо Донецька і сусіднього міста Луганська, які залишаються невизнаними, навіть Москвою.

Зважаючи на дезорганізовані і погано озброєні українські збройні сили, вони почали боротьбу за контроль над вугільними шахтами, металургійними і хімічними заводами, банками і фермами. Вони залякували мирних жителів, нібито конфіскуючи підприємства, цінності, автомобілі та квартири.

Вони відновили конституцію радянського лідера Йосипа Сталіна 1937 року і створили фіктивну копію його системи з одним доповненням – релігійною монополією Російської православної церкви.

«Ця сурогатна ідеологія втілює в собі потужний комплекс неповноцінності, сублімацію злиднів і постійне політичне приниження», – вважає Павло Лузін, російський аналітик Jamestown Foundation, аналітичного центру у Вашингтоні, округ Колумбія.

Тисячі людей втекли з обох регіонів, зокрема і ті, хто спочатку підтримував сепаратистів.

Молодші син і дружина Козловського поїхали до Києва, але він залишився в Донецьку зі старшим паралізованим сином в очікуванні спеціалізованої швидкої допомоги, яка повинна була їх вивезти навесні 2016 року.

Випробування

Проте, в січні 2016 року сепаратисти затримали його, розграбували його квартиру під час «обшуку» і кинули в підвал «Міністерства держбезпеки».

Там, за словами затриманих, вони спали на підлозі або на меблях, їх годували один раз в день і двічі на день їх пускали до туалету.

Тортури здавалися нескінченними.

«Це триває годинами, ви втрачаєте почуття часу, і найжахливіше, що ви не можете це зупинити. Потім відводять назад в камеру з капюшоном на голові, і ти знову вчишся ходити, тому що після побиття твої ноги і руки чорні», – розповідає Козловський.

Перед війною він написав книги про християн Близького Сходу, йогу і буддійську філософію. Його багаторічне вивчення духовних практик допомогло вижити йому та іншим ув’язненим.

Вони стверджують, що їх били, заливали водою, терзали електричним струмом, гвалтували електричними прутами, вирізали зуби і нігті, ховали живцем на кілька годин або погрожували імітацією російських рулеток чи страти.

«Вони поставили мене поруч зі стіною і зробили постріл», – розповідає преподобний Афанасій, єпископ Луганський, який був затриманий і підданий тортурам в червні 2014 року за відмову підкоритися Російській православній церкві.

Тортури часто були безглуздими, оскільки в’язні постають перед судом тільки в тому випадку, якщо українські та західні офіційні особи повідомляють про їх затримання.

«М’ясо для навчання тортурам»

Вважається, що у сепаратистів є десятки таких центрів утримання під вартою, розташованих в підвалах урядових будівель, на заводах, у в’язницях і в колишніх художніх центрах, і, за словами української прокуратури, через них пройшли не менше 3500 осіб.

Вони підозрюють близько 9 500 осіб, зокрема сотні громадян Росії та добровольців з 31 країни, у скоєнні військових злочинів, зокрема і тортур.

Як не парадоксально, але захоплені українські військовослужбовці і проукраїнські цивільні особи піддавалися меншим тортурам, начебто через те, що в один прекрасний день їх доведеться обміняти. Але у інших було набагато менше надії.

«Це було не що інше, як м’ясо, матеріал для навчання [тортурам], який можна було буквально втиснути в землю», – написав у своїй книзі Станіслав Асєєв, журналіст, який провів 31 місяць в таборах.

Мовчання Путіна

Кремль заперечує будь-яку роль в управлінні «народними республіками».

У 2018 році у Росії заборонили фільм Сергія Лозниці «Донбас», відзначений нагородами та знятий на аматорських відео з Донецька, зокрема і лінчування українського солдата.

Але Москва добре поінформована про «системи правосуддя» – і навіть відправляє силовиків для участі в допитах і катуваннях.

«Порушення прав людини, незаконні арешти, сфальсифіковані судові процеси і несправедливі вироки до 20 років позбавлення волі за сфабрикованими звинуваченнями стали звичайними елементами репресивної політики Росії на окупованих територіях», – заявила заступник міністра закордонних справ України Еміне Жапарова.

Київський аналітик Олексій Кущ підкреслює, що Москва надалі фінансує обидві «народні республіки».

«Існують прямі гранти та використання російського ринку для перевезення своїх товарів на експорт [таких як] вугілля і метал», – зазначає Кущ.

Коли Україна у 2017 році почала розслідування військових злочинів, скоєних «добровольцями» на чолі з відомим письменником Захаром Прилєпіним, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров сказав, що такі люди «допомагають нормалізувати життя в Україні».

Пізніше письменник зізнався, що замовляв масові вбивства. У 2021 році він приєднався до прокремлівської соціалістичної партії «Справедлива Росія».

Звільнення

Через кілька місяців після затримання Козловського, міжнародна правозахисна організація Amnesty International визнала його в’язнем совісті, і Україна зажадала його звільнення.

Сепаратисти змусили його залишити відбитки пальців на двох гранатах і звинуватили в «шпигунстві» та «зберіганні зброї». У травні 2017 року «військовий трибунал» засудив його до 2 років і 8 місяців позбавлення волі.

Козловського перевели у звичайну в’язницю, де умови були набагато кращими. Ув’язнені називали його «професором», ставилися до нього з повагою і звертались за консультацією.

Після численних петицій, зокрема, надісланих Папою Франциском II Путіну, Козловський став одним з 74 ув’язнених, яких Україна обміняла на 306 полонених сепаратистів в грудні 2017 року.

В наші дні Козловському, як і сотням тисяч інших, які втекли з контрольованих сепаратистами районів, доводиться мати справу з орендною платою, рахунками за комунальні послуги і проблемами зі здоров’ям. Але він досі цінує момент свого звільнення.

«Це неймовірне полегшення, це справжня свобода, коли ви можете говорити те, що думаєте, ви можете співати, що хочете, ви можете жити так, як хочете», – резюмує Козловський.