Байдена закликають заморозити «Північний потік – 2»

У серпні 2016 року тогочасний віце-президент США Джо Байден виступив в Стокгольмі і оголосив підтримуваний Кремлем проект газопроводу «Північний потік-2» «поганою угодою для Європи». Таким чином, Байден додав до своєї ролі ключової особи адміністрації Обами, яка підтримувала боротьбу України проти російської агресії, політичне лідерство у кампанії проти трубопроводу Путіна.

Про це йдеться в аналітичній публікації Бенджаміна Шмітта, наукового співробітника Гарвардського університету, старшого наукового співробітника Центру аналізу європейської політики у Вашингтоні і наукового співробітника Центру міжнародних і глобальних досліджень в Університеті Дьюка, повідомляє 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

Через 5 років уже в якості президента США, Джо Байден виступив з потужною промовою на Мюнхенській конференції з безпеки, заявивши, що «відстоювання суверенітету і територіальної цілісності України залишається життєво важливою проблемою для Європи і Сполучених Штатів». Додайте до цього його нещодавню заяву про те, що «Кремль атакує наші демократії і використовує корупцію в якості зброї, щоб підірвати нашу систему управління».

Але, як відомо свідкам цієї шестирічної політичної саги, все що стосується «Північного потоку – 2» ніколи не буває однозначним. Незважаючи на мізерність доказів, експерти, схоже, ігнорують власну позицію Байдена і натомість висувають наративи, щоб переформулювати проблему.

Якою є їхня точка зору? Вважати «Північний потік-2» проблемою, пов’язаною виключно з відносинами Вашингтона і Берліна. Це ігнорує наполегливу критику, яку проект отримав в трансатлантичному співтоваристві, зокрема численні резолюції Європейського парламенту, які закликають до негайної зупинки «Північного потоку-2».

Крім того, вони звернули увагу на те, яку «угоду» нинішній уряд Німеччини може запропонувати Білому дому, щоб дати «зелене світло» проекту російського згубного впливу в Європі. Не кажучи вже про постійну загрозу від трубопроводу для економічної і стратегічної стабільності Києва в той час, коли Кремль продовжує окуповувати значну частину української території.

Судячи з усього, це не перший випадок, коли Берлін намагається запропонувати пакет для порятунку кремлівського проекту. Згідно з документами, опублікованими неурядовою організацією Environmental Action Germany, міністр фінансів Німеччини Олаф Шольц в серпні 2020 року ймовірно запропонував тодішньому міністру фінансів США Стівену Мнучіну, що Німеччина виділить 1 мільярд євро на державну підтримку будівництва німецьких терміналів СПГ в обмін на «безперешкодне будівництво і експлуатацію Північного потоку – 2».

Безліч німецьких активістів і політиків різко розкритикували цю пропозицію як «брудну угоду», яка, на щастя, була відхилена Вашингтоном в той час. Цей інцидент також відображає тривале (і, можливо, навмисне) нерозуміння з боку апологетів позиції Берліна, чому США чинять спротив реалізації цього проекту. Це жодним чином не пов’язано з комерційними інтересами США до продажу власного зрідженого газу, а є демонстрацією підтримки України і боротьби зі стратегічною корупцією Росії в Європі.

Команда Байдена справедливо зробила пріоритетною активізацію американо-німецьких відносин як наріжний камінь своєї політики національної безпеки. Від скасування указу президента Дональда Трампа про виведення військ США з Німеччини до повернення Паризької кліматичної угоди і нівелювання ризиків торгівельної війни.

Навіть всередині Німеччини лунають заклики до відмови від «Північного потоку – 2» з усього політичного спектру – від ХДС Ангели Меркель до Партії Зелених. Команді Байдена варто пам’ятати, що лише невеликий сегмент Європи підтримує «Північний потік – 2»: йдеться про частину німецьких і австрійських ділових кіл, історично зацікавлених в більш тісних зв’язках з російськими державними підприємствами.

У цьому контексті настав час для Вашингтона згуртувати все трансатлантичне співтовариство, щоб перетворити цю «невигідну угоду для Європи» в дипломатичний успіх для всіх.

Насамперед, необхідно зупинити будівництво об’єкта. З кожним днем, коли судна під російським прапором просуваються у будівництві трубопроводу в умовах санкцій, які ще мають бути запроваджені, будь-які важелі впливу США та ЄС на Москву зменшуються.

У нещодавньому спільному звіті Гарвардської школи Кеннеді і Німецької ради з міжнародних відносин міститься заклик до «припинення проекту «Північний потік – 2» і санкцій щодо нього». Проте, на жаль, Кремль не припинить своїх спроб завершити проект, якщо він не буде спочатку заблокований санкціями США, новими санкціями ЄС або негайним мораторієм. Один з цих варіантів має бути реалізований в найближчі кілька тижнів, а не місяців, якщо ми хочемо зберегти якийсь реальний політичний вплив на Кремль.

Як тільки будівництво буде зупинено, може початися справжній багатосторонній діалог про майбутнє проекту. Це не може стосуватися тільки Вашингтона і Берліна, але також має включати тих, кого проект найбільше стосується в Центральній і Східній Європі.

Оприлюднені можливі умови «угоди» щодо «Північного потоку – 2» є по суті помилковими, оскільки вони відновлювали конструкції, які не могли стримати неналежну поведінку Росії в європейському енергетичному секторі за останнє десятиліття і не вимагали реальних поступок зі сторони Москви. Заклики до продовження контракту на транзит українського газу і «механізму зупинки», який може бути задіяний в разі використання Путіним «Північного потоку-2» для припинення транзиту українського газу, є доцільними допоки вони не будуть ретельно проаналізовані.

По-перше, поточний контракт на транзит газу між Росією і Україною втрачав чинність лише після того, як в грудні 2019 року набули чинності санкції Конгресу США. Розуміючи, що запланований «Газпромом» альтернативний маршрут «Північного потоку-2» не має шансів на завершення з урахуванням санкцій, продовження транзиту було єдиним шляхом Москви до продовження експорту газу на європейський ринок.

І нам не потрібно уявляти і припускати, чи відмовиться Кремль від транзиту газу територією України після завершення будівництва «Північного потоку-2». Фактично, він уже ліквідував трансбалканський маршрут Росія-Україна-Румунія, коли на початку 2020 року було введено в експлуатацію трубопровід «Турецький потік».

По-друге, «механізми гарантії» в разі припинення Росією транзиту українського газу не викликають довіри. Уявіть собі сценарій: «Північний потік – 2» запускається, і відповідно, постачання газу в Європу через Україну припиняється «Газпромом». Чи повинні ми вірити, що Німеччина і ЄС навмисно ініціюють газову кризу в Європі, перекривши основні поставки російського газу?

Навіть не потрібні теоретичні аргументи, щоб показати безперспективність цього плану. Закон про підтримку свободи України, ухвалений Конгресом США у 2014 році, містив пункт, який передбачав санкції проти «Газпрому» за скорочення обсягів транзиту газу територією України. Путіна навряд чи відлякала така загроза, адже він кілька разів скорочував поставки газу, зокрема в 2015 і 2018 роках.

Відповідальність трансатлантичного альянсу за підтримку і захист України від російської агресії – не єдина проблема, яку ці «угоди» не можуть вирішити. Очікується, що адміністрація Байдена «попередить клептократів світу» про уповільнення темпів стратегічної корупції, яка походить від авторитарних режимів. Дозвіл на завершення будівництва «Північного потоку-2» продемонструє Москві, що її стратегія захоплення еліт є життєздатною.

Яскравим прикладом цього є колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, який підтримував «Північний потік-1», перебуваючи при владі, а тепер входить в правління «Північного потоку-2», виступаючи проти притягнення Путіна до відповідальності за його авантюризм. Не кажучи вже про те, що генеральним директором Nord Stream AG є колишній офіцер Штазі Матіас Варніг, якого називають ключовою фігурою в корупційній орбіті Путіна.

Після успішної зупинки проекту «Північного потоку – 2», Вашингтон і Брюссель повинні закликати Російську Федерацію змінити свою політику, зокрема припинити агресію на сході України і повернути окупований Крим. Необхідно також виробити новий набір трансатлантичних політичних норм, спрямованих на обмеження можливостей колишніх західних чиновників працювати на підприємствах, контрольованих Кремлем. Це було б кроком до зменшення ризиків стратегічної корупції і захоплення еліт.

Заходи на підтримку російського громадянського суспільства повинні передбачати заклики до негайного звільнення лідера російської опозиції Олексія Навального і припинення репресій громадянського суспільства та обмеження свободи російського народу.