Данило Галицький:таємниця корони і коронації

У грудневу негоду 1253-го абат Опізо, посланець Папи Римського Інокентія ІV, прибув до Дорогочина, міста над Бугом на заході Галицько-Волинського князівства. Він також віз зі собою папську буллу, яка закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Пруссії до хрестового походу проти монголів під знаменом князя Данила Галицького. Розповідає 1News з посиланням на “На Скрижалях”.

Прошений князь
Папський посланець також привіз Данилові королівські клейноди: корону, скіпетр і державу. Упродовж попередніх п’яти років Данило двічі відмовлявся коронуватися. Раз — через те, що посольство з короною застало його не в Галицько-Волинській державі — він тоді саме прибув до Кракова. Удруге — тому що Папа прислав корону, але не оголосив хрестового походу проти монголів. «Що мені вінець, коли татари лютують!» — обурився він.
Данило мав намір відмовитися й утретє, та зрештою дав себе вмовити своїй матері княгині Анні та польським князям Болеславу Сором’язливому й Земовіту, союзникам у щойно розпочатому поході проти ятвягів, синові Конрату та боярам. Щоправда, краківський архієпископ Прандота був проти ідеї коронації, бо остерігався, що Данило спробує захопити всю Польщу (як раніше захопив Люблінську землю)

Повноправний монарх європейський
Коронація відбулася у 20-х числах грудня в дорогочинському храмі Пресвятої Богородиці. Данилові на той час було 52 роки. Його держава простягалася від Бугу до Дніпра й була чи не найбільшою в Європі. По смерті австрійсько-штирського герцога Фрідріха ІІ претенденти на його спадщину зібралися в місті Пожгу (нині — столиця Словаччини Братислава). Серед володарів Центральної Європи був і галицько-волинський князь, чий син Роман був одружений із донькою покійного герцога Гертрудою. ”Сам же Данило їхав обіч короля, за звичаєм руським, — оповідає літописець, — а кінь під ним був диву подібен, і сідло позолочене, і стріли та шабля золотом оздоблені й іншими прикрасами, що аж дивно, а жупан із золототканого єдвабу грецького та широким золотим мереживом обшитий, і чоботи зелені козлові, обшиті золотом”.

У Середньовіччі син князя вважався князем від народження, а от королем його мав визнати Папа Римський. Тож, отримавши від нього корону, галицько-волинський правитель ставав повноправним європейським монархом.

Між Заходом і Сходом
За тогочасним звичаєм, король не міг бути нічиїм васалом, а в разі нападу на його державу інші королі мали надати йому військову допомогу. Саме її й потребував Данило в обороні від монголів.

Уперше він мав із ними справу ще у 22-річному віці — у битві на Калці, де його поранили в груди. А наприкінці 1245 року, не маючи достатньо сил для війни зі степовиками, Данило вимушений був поїхати в столицю Золотої Орди місто Сарай по ярлик на княжіння, уклонитися ханові Батию й пити кумис у його шатрі. Тоді Данило Галицький отримав статус ханського васала: відтоді він не мав платити Орді данину, лише мусив висилати своє військо для монгольських походів.
Повернувшись із Сарая, Данило почав листуватися з Папою Інокентієм ІV щодо організації хрестового походу проти монголів. Понтифік надіслав йому аж сім послань, де називав Данила ”найсвітлішим королем Русі”, пропонував свою опіку, спільну боротьбу проти монголів і об’єднання Київської митрополії з Римською церквою.

Знову сам
Князь надіслав до Ліона на перемовини з Папою Римським посольство, очолене ігуменом Григорієм. По їх завершенні Інокентій ІV знову відправив Данилові кілька послань, у яких визнавав його законним правителем Русі, а згодом видав і згадану вже буллу про хрестовий похід проти монголів.
Однак після коронації Данила Галицького володарі Центральної Європи  не підтримали його в боротьбі з монголами. Вони сподівалися, що орда не дійде до їхніх держав. Данило Галицький воює самотужки. Перебудовує замки та фортеці, реорганізовує своє військо, за західноєвропейським зразком одягнувши важку кінноту в лати.
Попри поразки він зміг відстояти свою державу. Літописець називає його то королем, то князем: ”Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами”.
Корону Данила носили й деякі його нащадки, тож упродовж століття по його смерті сусіди називали правителів Галицько-Волинської держави ”королями Русі”.

За своїм ”руським правом”
Онук Данила Юрій І Львович — ”король Русі, князь Волині” — на своїй печатці був зображений на троні, увінчаний короною й зі скіпетром у правій руці. Його сини Андрій і Лев королівського титулу не успадкували. Вони спільно правили Галицько-Волинською державою. Лев титулувався duх Galiciae — ”князь Галичини”, а Андрій — duх Ladimirae — ”князь Лодомерії” (Володимирії) — за містом Володимиром, тодішньою столицею Волині.
Онук короля Юрія І, син мазовецького князя Тройдена ІІ Болеслав народився в Польщі й був охрещений у католицькій вірі, але дорослим перейшов у православ’я та взяв ім’я Юрій. Запрошений волинськими боярами на княжіння, він правив Галицько-Волинською державою впродовж 16 років, титулуючись ”королем Малої Русі”. Боярська опозиція закидала Юрієві-Болеславу запобігання перед міщанами, покровительство переселенцям із німецьких і чеських міст та потурання Католицькій церкві. Урешті-решт, бояри-змовники отруїли короля Юрія ІІ у Володимирі.
По його смерті польський король Казимир ІІІ Великий захопив Львів, однак не зміг його втримати. Відступаючи з міста, він вивіз скарбницю з клейнодами королів Русі. Через дев’ять років Казимир остаточно приєднав Галичину до Польського Королівства. Та ще впродовж століття Руське Королівство зберігало автономний статус. Його жителі судилися за своїм ”руським правом”, у Львові карбували власну монету — срібний ”львівський квартник” (півгріш) із зображенням лева — герба Галичини — і написом латиною ”монета руська”.

Заступництво Гриника
Традиційно вважається, що корона Данила була перероблена 1767 року в митру греко-католицьких єпископів у Перемишлі. Саме в Перемишльському кафедральному соборі святого Іоанна Хрестителя вона й зберігалася. 1915-го, під час захоплення міста російськими військами, єпіскоп К. Чехович був закатований, а після його загибелі схованку з митрою під престолом святого Архангела Михаїла відкрили загарбникам архідиякон собору москвофіл Зубрицький і його зять Рейнарович.

1922 року на засіданні Ліги націй у Женеві член української репрезентації канонік Гриник звернувся до радянської делегації з вимогою повернути до Перемишля корону Данила. Через три місяці за сприяння Червоного Хреста канонік Гриник прибув до Москви, де йому була передана корона, але без хрестика, із вирваним діамантом завбільшки з горіх, обірваною парчею. Єпископ Йосафат Коциловський передав корону на реставрацію в майстерню ордена отців-василіан у Чехословаччині, потім вона повернулася до Перемишля. 1928 року вона була сфотографована й згадується при коронації чудотворної ікони Божої Матері в Самборі. Є інформація, що 1942-го корона була передана на зберігання в Ватиканський музей за допомогою італійських капеланів. Однак про її місцеперебування достеменно нічого не відомо.