Чому 2019 рік може стати проривом України на Донбасі

Після традиційно непідтвердженої офіційно новини про те, що ЗСУ звільнили селище Чигарі в Донецькій області (нині Південне) знову з’явився привід поговорити про стратегію України щодо звільнення окупованих територій.

І якщо взимку 2016 року дії ЗСУ в районі Світлодарської дуги називали “повзучим наступом”, то зараз у моді інше визначення – “активна оборона”. Втім, різниця не така вже й велика.

Чому 2019 рік може стати проривом України на Донбасі – розповідає 1News.

Складається враження, що сили ООС повільно рухаються в “сірій зоні”, вибираючи більш зручні з точки зору оборони і атаки позиції. І хоча на всі питання в Генштабі дають приблизно таку відповідь: “Ніякого наступу немає. А чутки ми не коментуємо”, але інформація про просування ЗСУ все одно надходить – про це пишуть окремі волонтери, кажуть журналісти і неформально зізнаються самі учасники операції (хоча часто і просять не вказувати їхніх імен при цьому).

Ряд експертів і волонтерів вважає такий підхід єдино правильним у даній ситуації, інша ж частина звинувачує владу в показусі і бажанні завоювати симпатії електорату перед виборами. Проте більшість ветеранів на передовій, здається, раді вже просто самому факту руху вперед – і не важливо, на скільки кілометрів углиб їм вдалося просунутися. Не сидиш на місці і то добре.

Яким буде наступний крок?

За останні кілька місяців вдалося звільнити Травневе, Гладосове, Верхньоторецьке, Новоолександрівку і Катеринівку в Донецькій і Луганській областях. Якщо вірити журналістам і волонтерам, то тепер до них додалося ще й селище Чигарі, що знаходиться зовсім поруч з окупованою Горлівкою.

Всі ці перемоги безумовно приємні, проте залишають післясмак якоїсь недомовленості і дрібнуватості. З кожним днем ​​міцніє враження, що зміцнілі плечі сил ООС вже здатні на більше – звільнення населеного пункту, який становить для бойовиків значну цінність.

Зрозуміло, що йдеться не про Донецьк або Луганськ, оскільки така операція загрожує новою масштабною атакою Росії. Однак є й інша мета, яка могла б бути по плечу ЗСУ.

 

Такою метою може стати Горлівка, яка знаходиться під контролем терористів з 14 квітня 2014 року. До речі, недавно планами щодо звільнення цього населеного пункту ділився і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Слова міністра свідчать про те, що на самих верхах теж розуміють необхідність великої успішної операції.

Сил у України стало більше, та й плацдарм для наступу вже створений. Але є важливий нюанс, який може стати цьому на заваді.

Чому не зараз?

Ситуація з цим населеним пунктом завжди була непростою. Основна проблема полягає в розташованому тут хімічному заводі “Стирол”. Одне попадання снаряда туди – і на Донбасі може статися екологічна катастрофа. Цей фактор підвищує і без того високі ризики, що обов’язково будуть враховувати при плануванні операції.

Так що операція зі звільнення Горлівки буде принципово відрізнятися від тих, що проводить Україна в останні місяці. За мірками Донбасу, це досить велике місто, яке доведеться звільняти вулиця за вулицею з усіма неприємними наслідками, що звідси випливають: бої в обмеженому просторі, безліч вогневих позицій, а до того ж укріплення, які терористи звели на підходах до міста за час окупації.

Все це величезний ризик, який може обернутися кривавою банею. Однак є один аргумент, який може переважити всі ризики.

Чому зараз?

2019 рік – стане своєрідним Рубіконом, який визначить подальший вектор розвитку України. Не секрет, що чинна влада знаходиться в не найкращому становищі. До президентських виборів залишився рік, до парламентських – на кілька місяців більше. Однак соцопитування підтверджують, що Порошенку і всім тим, хто зараз при владі, доведеться дуже сильно постаратися, щоб залишитися на своїх місцях.

Для того щоб швидко змінити настрої людей потрібна велика і зрозуміла кожному перемога. Щось типу безвізового режиму, хоча ефект від цього успіху вже встиг зійти нанівець. Тому потрібні нові тріумфи.

Чи може Україна домогтися чогось подібного на міжнародній арені найближчим часом? Навряд чи. Про вступ до НАТО і Євросоюз нам можна поки тільки мріяти. А решта перемог, включаючи успіхи в міжнародних судових баталіях з Росією, це все ж не те.

Так що успіхи на фронті (і обов’язково з мінімумом втрат з нашого боку) це саме те, що потрібно. Тому, якщо влада побачить, що іншого способу змінити ситуацію на свою користь немає, вона може ризикнути. І тоді нас чекає або великий успіх і довгоочікуваний прорив, або кривава катастрофа.

Зараз же активний захист ЗСУ нагадує репетицію перед генеральним виставою. Противника перевіряють на міцність то тут, то там. А чи зважаться на горі підняти завісу – дізнаємося вже скоро.

Джерело: Обозреватель