«Я впевнений, що ми з вами доживемо до моменту, коли буде перезавантаження судової системи». Ці слова сказав Президент України Володимир Зеленський у лютому 2020 року. Але умовно ці ж тези висловлював кожен з українських президентів. Однак жодному поки не вдалось довести судову реформу до логічного завершення. При цьому згідно з останніми соціологічними дослідженнями судовій системі повністю довіряють тільки 1,8% українців, тоді як більшість зовсім не довіряють судам. Давайте проаналізуємо, в чому причини настільки затягнутого процесу судової реформи, і на чому варто зробити акцент найближчим часом.
В лютому 2020 року соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення Офісу Ради Європи в Україні було проведене велике опитування серед населення України щодо ставлення до судової системи і до її реформи. В цілому воно зводиться до того, що українці дуже мало знають про судову реформу: лише 9% респондентів, опитаних за загальнонаціональною вибіркою, помітили зміни в системі правосуддя. В той же час 27% вважають, що зміни відсутні.
«Одним з найнижчих у суспільстві є рівень довіри до судів. Про свою недовіру до судів повідомили 77,7% респондентів, а про довіру – 11,4%. Місцевим судам не довіряють 69,7% опитаних, довіряють – 14,0%, Верховному Суду не довіряють 64,9% громадян, довіряють – 17,5%, Конституційному Суду України не довіряють 61,7% громадян, довіряють – 18,6%», – зазначають соціологи.
Серед причин, через які довіра до судів залишається на вкрай низькому рівні, експерти називають засилля корупції, «телефонне право» та низький доступ до правосуддя.
«Що стосується судової реформи, то вона назріла давно. Правове сьогодення невтішне. В Україні сьогодні існує, як його називають адвокати, «феодальне право». Це такі випадки, коли у регіоні, наприклад, у Миколаєві, існує феодальна вертикаль, де усі «питання вирішує» голова апеляційного суду, а інші судді повинні йому підкорятись», – розповідає Голова комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності Національної асоціації адвокатів України Ганна Боряк.
За її словами, реформу необхідно якнайшвидше провести, «бо чим далі, тим гірше, і адвокати змушені самостійно захищати свої професійні права, звертаючись не до національних, а міжнародних організацій».
Якщо трохи повернутись у минуле, то можна зрозуміти, що судова реформа розпочалась в Україні ще з кінця 90-х років 20 століття. Тоді розпочалась так звала мала судова реформа, а із затвердженням Конституції почали з’являтися перші проекти щодо того, яким чином демократизувати її.
Найбільш активно судова реформа почала впроваджуватись за останні 4-5 років. Зокрема, був створений Вищий антикорупційний суд, суддів почали перевіряти на доброчесність, а із запровадженням електронних декларацій антикорупційні органи отримали можливість моніторити спосіб життя суддів. Була також запроваджена Вища рада правосуддя, яка вносить подання про призначення судді на посаду, а також ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності.
Однак, одна з найбільших проблем у судовій системі – так званий кадровий голод. За певними оцінками в Україні нестача суддів сягає 30%. «У судах все голосніше говорять про проблему дефіциту кадрів, але вирішити її тепер нікому, тому що немає Вищої кваліфікаційної комісії суддів», – розповів голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош в статті для видання «Закон і бізнес».
Мова йде про те, що діяльність ВККС фактично заморожена. Так, 7 листопада 2019 року набув чинності Закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування». Закон запроваджує новий порядок формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів, за яким призначення на посади членів ВККС здійснюватиметься Вищою радою правосуддя за результатами конкурсу.
Однак у Вищій раді правосуддя поінформували, що міжнародні експерти відмовилися від делегування своїх представників до складу конкурсної комісії з формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України через «нечітке врегулювання процедур, визначених законом». А у березні 2020 року Вища рада правосуддя визнала неможливим утворення комісії для проведення конкурсу на посади до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та оголосила конкурс таким, що не відбувся.
Цікаво, що ще в червні 2019 року Президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради проект закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування. На сайті парламенту він має позначку як «невідкладний». Однак до порядку денного розгляду депутатами він потрапив тільки 14 липня 2020 року, тобто більш ніж через рік. Втім згадані законодавчі зміни навряд чи нададуть поштовху для подальшої реформи, адже частина експертів вважає, що цей законопроект насправді посилює роль Вищої ради правосуддя, яка на сьогодні фактично і застопорила роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
В той же час варто також згадати, що ще одним етапом судової реформи є реформування адвокатури. За президентства Петра Порошенка до Верховної Ради був внесений відповідний законопроект. Спецпредставник генерального секретаря Ради Європи в Україні Режі Брійя заявляв, що він відповідає вимогам Європейського Союзу. В той же час експерт Ради Європи Ритіс Якубаускас, який аналізував законопроект на предмет відповідності стандартам РЄ, зазначив, що «положення цього законопроекту в цілому відповідають стандартам Ради Європи щодо регулювання та захисту професії адвоката, а за окремими напрямами забезпечують навіть більший, аніж вимагають стандарти, захист адвокатів у здійсненні ними своїх професійних обов’язків, у саморегулюванні та самоврядуванні своєї спільноти». Однак депутати Верховної Ради вирішили інакше і відхилили законопроект Президента.
Діючий глава держави Володимир Зеленський пішов іншим шляхом. Він вирішив побороти так звану адвокатську монополію і зареєстрував відповідний проект. Новий закон залишить адвокатам лише захист від кримінального обвинувачення. Скасування монополії адвокатури означає, що бути представником у суді зможе людина навіть без юридичної освіти. Національна асоціація адвокатів України заявила про «наступ на незалежність адвокатури та спроби її ліквідації».
Адвокат Ганна Боряк розповідає, що насправді права адвокатів дуже часто порушуються. «Судді полюбляють обвинувачувати адвокатів у затягуванні розгляду справ. Однак у дійсності все відбувається з точністю до навпаки: наприклад, у справі №760/9083/19, у якій я надаю правову допомогу обвинуваченому, останнє судове засідання відбулось 27.11.19, а далі то суддів немає, то справа знімається з розгляду, то літо жарке, то зима холодна. Отримати адекватну відповідь про причини затягування судом розгляду справи наразі отримати не вдалось, бо сьогодні, 13.07.20, справу у черговий раз знято із розгляду», – говорить вона.
На справу, про яку розповідає адвокат Ганна Боряк, також звернув увагу колишній народний депутат Ігор Луценко. На своїй сторінці у Facebook він виклав лист заступника голови Комітету Національної асоціації адвокатів України із захисту прав адвокатів Юрія Григоренка, в якому той зауважує на систематичному порушення прав адвокатів.
https://www.facebook.com/igor.lutsenko/posts/3304203316270301
«19 січня 2019 року суддя Заводського районного суду міста Миколаєва Боброва І.В. о пів на другу ночі здійснила виклик адвокатам для участі у судовому засіданні на 11 годину того ж дня, усвідомлюючи об’єктивну неможливість адвокатів прибути із міста Києва до Миколаєва у такий строк…. Внаслідок таких умисних дій цієї судді засідання у справі щодо обрання Фільцеву О.О. запобіжного заходу було проведено без участі цих адвокатів, чим завдано шкоди їх професійним правам», – пише Григоренко і перелічує ще декілька подібних інцидентів, коли адвокатам повідомляли про розгляд відповідної справи за декілька годин до засідання.
Мова йде про справу щодо вбивства колишнього начальника миколаївської митниці Артура Полякова у 2017 році. В цьому злочині звинувачують в тому числі Олександра Фільцева, який, як з’ясувало слідство, має психічні розлади і стоїть на обліку у психіатричній лікарні з дитинства.
У листопаді 2018 року Фільцева випустили з СІЗО і відвезли у Дніпро в психіатричну лікарню суворого режиму. 12 січня 2019 року його знову затримали при виході з лікарні.
4 червня у судовому засіданні по цій справі, яке було проведено без участі київських адвокатів Фільцева, що є порушенням як його права на захист, так і прав самих захисників, головуючий суддя Кирильчук проявив справжню суддівську принциповість і неупередженість та висловив окрему думку щодо того, що проведення засідання без участі адвокатів є імітацією процесу:
«На порушення….(норм)… КПК України судом не відкладено судовий розгляд 4 червня 2020 року у зв`язку із неприбуттям обвинуваченого та його захисників….Тому жодних підстав для залучення захисника судом за призначенням не було, оскільки у цьому конкретному кримінальному провадженні не може вважатися невідкладною процесуальною дією розгляд клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу, який самим же судом відкладено на 22 червня 2020 року».
Тобто судове засідання було проведено без участі захисників Фільцева, а призначена судом безоплатний адвокат в подальшому визнала, що належної адвокатської допомоги Фільцеву не надала.
Однак двоє інших суддів Коваленко та Губницький вирішили інакше і таким чином Фільцеву був продовжений арешт, не зважаючи на об’єктивну причину необхідності перебування під наглядом лікарів.
«Судді Губницький Д.Г. та Коваленко І.В. усвідомлювали фіктивний характер своїх дій, та слідували до мети, яка їм була завчасно поставлена головою Апеляційного суду Миколаївської області та регіональним прокурором. Таке цинічне та послідовне ігнорування норм національного права може відбуватися виключно за умови або залежності від органів прокуратури (внесення відомостей стосовно суддів в ЄРДР, та не розслідування провадження в силу співпраці із прокуратурою), або отримання цими суддями неправомірної вигоди», – вважає адвокат Боряк.
Вона наголошує, що Олександра Фільцева притягають до кримінальної відповідальності за ті самі дії, які той же самий прокурор вважає у іншому провадженні вчиненими у стані душевної хвороби. «У Миколаєві реєстрація у ЄРДР та розгляд судом паралельного провадження – це така феодальна форма незгоди із станом неосудності особи, яка вчинила протиправне діяння, і до неї необхідно застосувати примусові заходи медичного характеру», – додає адвокат.
На її думку причина такого цинічного порушення прав на захист полягає у недосконалості, а головне у незавершеності судової реформи. «Практикуючі адвокати називають нашу судову систему феодальною. І я вважаю, що неадекватне та не однакове застосування закону в залежності від регіону, підпорядкування суддів регіональним керівникам якраз і свідчить про її феодалізм у державі, які пропагує сучасні європейські гасла», – коментує ситуацію Ганна Боряк.
Стандарти етичної поведінки суддів регулюють Бангалорські принципи, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року. Вони містять шість принципів роботи судовий системи: незалежність, об’єктивність, чесність та непідкупність, дотримання етичних норм, рівність, компетентність та старанність. Серед іншого в принципах зазначено, що «довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві». Чи відповідатиме українське правосуддя колись цим принципам, покаже час. Але аналіз ситуації показує, що для затвердження цих правил в кожному, навіть невеликому суді України, ще пройде не мало часу.
Анна Межова
