Рецепт політичного самогубства дуже простий: створіть 350 політичну партію в Україні, назначте її лідером активного «регіонала» та ненависника Євромайдану, до складу обов`язково включіть посібника терористів, ну і назвіть її українським аналогом «Аль-Каїди». Саме так зробив народний депутат та мільярдер Сергій Тарута, чиїми плакатами останній час завішана майже вся Україна.
Журналісти 1News проаналізували, що ж це за партія така – «Основа», чому сам Тарута її не очолив, а головне, хто складає її кістяк. В отримані результати, чесно кажучи, вірити не хотілося до останнього, проте факти говорять самі за себе.
Примарна реєстрація
Партію «Основа» Сергій Тарута презентував у квітні 2017 року, проте чутки про її створення почали ширитися ще з кінця 2016-го. Цікаво, що назва терористичного угрупування «Аль-Каїда» з арабської перекладається саме як «основа». І цей збіг, як виявилось не випадковий, але про це згодом.
«Аль-Каїда (араб. القاعدة , переклад: «основа», «фундамент», «заснування») – міжнародна терористична суннітська джихадистська організація. На рахунку «Аль-Каїди» планування і здійснення цілої низки великих терористичних актів, у тому числі терактів 11 вересня 2001 року в США». Джерело: «Вікіпедія».
Спочатку всезнаючі джерела повідомляли про те, що до розбудови партії були залучені засновник «Моршинської», колишній очільник Львівської області Микола Кміть та голова правління аграрної корпорації «Сварог Вест Груп» Андрій Гордійчук. Проте ми не знайшли цьому підтверджень. Більше того, враховуючи склад основних спікерів «Основи», вкрай малоймовірно, щоб проукраїнські бізнесмени брали в ній участь.
У ЗМІ писали, що «Основа» була зареєстрована у лютому 2017 року. Проте ані документів, ані підтвердження зі сторони Мін`юсту ця інформація не знайшла. Офіційний сайт партії також не повідомляє вихідних даних та її структуру. Тому аби дізнатися, кого ж саме Тарута вважає «людьми справи» (як говориться в рекламному слогані «Основи»), довелося промоніторити засоби масової інформації.
«Природжені самогубці»
Лідером партії «Основа», як заявив Сергій Тарута ще у квітні, став такий собі Андрій Ніколаєнко. Для широкого загалу – людина молода та доволі приємна. Проте біографія Ніколаєнка майоріє такими епізодами, з якими йому після Революції гідності потрібно було тікати далеко за Ростов. Взимку 2014 року, у розпал Майдану, тодішній президент Віктор Янукович призначив Ніколаєнка головою Кіровоградської обласної державної адміністрації. Молодий «губернатор» запам’ятався палкою критикою Євромайдану та залякуванням жителів нинішнього Кропивницького тим, що «радикали з інших областей» планують штурм обласної адміністрації.
лідер партії «Основа» Андрій Ніколаєнко
Кіровоградщина добре знайома Ніколаєнку, адже у п`ятому та шостому скликаннях Верховної Ради він був помічником-консультантом депутата від Партії регіонів Сергія Ларіна. Того самого, який потім став очільником Кіровоградщини, а згодом перебрався працювати заступником глави Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна.
Ларін відомий також тим, що після Революції гідності разом з іншими «регіоналами» Юрієм Мірошніченком, Іриною Горіною та Миколою Скориком створили «Партію розвитку України». Фінансувалась партія зі щедрої кишені Льовочкіна та планувалась як правонаступник Партії регіонів. Проте зараз про неї мало що чути, а Льовочкін більше думає про те, як захистити власне «Межигір`я-2».
Ще одним активним спікером партії Тарути є Катерина Вайдич. Її персона, перш за все, цікава тим, що вона до травня 2017 року була лідером партії «Народна сила». Ця парторганізація мало що з себе представляє, хоча існує з 2010 року. Складаючи з себе повноваження керівника «Народної сили», Вайдич закликала своїх партійців долучитись до лав «Основи», що деякі й зробили.
Зокрема до партії Тарути приєднався Ростислав Кондрик, який позиціонується як експерт з питань EPR-систем та електронної комерції. При цьому раніше Кондрик був членом Молодіжної партії України. Тієї самої, яку колись очолював екс-міністр молоді, а нині депутат від Опозиційного блоку Юрій Павленко. Невідомо, чи зіграла близькість Тарути до ідеалів Партії регіонів свою роль у входженні Кондрика до його проекту, проте вони точно йому не чужі.
Найбільш цікавою особою, яку Катерина Вайдич привела до «Основи», є Денис Шейбут. Політично обізнаним читачам це прізвище добре знайоме. Справа в тім, що батько Дениса – Віктор Шейбут визначна фігура у колишній команді Віктора Януковича. Він був заступником голови податкової міліції та начальником Управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової адміністрації України. А простіше кажучи, Віктор Шейбут – права рука Миколи Азарова та Віктора Януковича. Більше того, він один з тих, кому біглий президент наостанок встиг вручити медальку.
Денис Шейбут
У Дениса Шейбута є рідна сестра Катерина. Після Революції гідності в її житті сталося те, за що у цивілізованих країнах можна отримати пожиттєвий строк – вона приєдналася до лав терористів. Ще у 2014 році Катерина брала активну участь у передвиборчій агітації в кампанії брата, коли той балотувався до Київської міської ради. Проте зараз вона проживає у Донецьку, керує там лікеро-горілчаним підприємством «Катя-плюс» з реєстрацією «ДНР» та тісно спілкується з керівниками самопроголошеною республіки. Катерина Шейбут бере активну участь у спонсоруванні сепаратистів та здійснює фінансування терористичного батальйону «Кальміус».
У вересні 2016 року журналісти сфотографували Віктора Шейбута у центрі Києва, коли той заходив до ресторану. Тоді їх вразило, як наближена до Януковича особа та батько пособниці терористів може спокійно розгулювати Києвом і при цьому його прізвище жодного разу не звучало у Майданівських справах.
Віктор Шейбут біля ресторану у Києві, вересень 2016 року
Як бачимо, його сина – Дениса Шебута, який активно рекламує партію «Основа», теж ніхто особливо не турбує. Більше того, можливо саме через батька Денису стали близькими ідеї колишнього «регіонала» Сергія Тарути.
Ще одним спікером партії «Основа» є Володимир Полочанінов – екс-народний депутат, який встиг побувати «тушкою». Тарута представляє Полочанінова, як єдиного депутата, який склав добровільно свої повноваження, проте він не говорить, що передувало цьому кроку та які наслідки мало.
Андрій Ніколаєнко, Сергій Тарута та Володимир Полочанінов
Починав свою політичну кар`єру Полочанінов у лавах Соціалістичної партії України, від якої був обраний до Київради. Пізніше він встиг побувати заступником «регіоналівського» голови Київської ОДА Анатолія Присяжнюка, а згодом опинився спочатку у «Батьківщині», а потім і у «Народному фронті».
Цікаво, що ще під час депутатства у Верховній Раді Полочанінов разом із нардепом Андрієм Павелком (теж «тушка») створив партію «Демократи». Павелка згодом виключили з «Батьківщини» і зараз він є керівником Федерації футболу України. Більше того, прізвище Павелка на слуху ще й тому, що його тесть Леонід Сергієнко також був нардепом він «Батьківщини». А сина – Микиту Павелка, він нещодавно одружив з донькою дніпровського бізнесмена Олександра Петровського, який ворогує з Ігорем Коломойським.
Весь цей заплутаний зв`язок дає зрозуміти, що Полочанінов має гарні зв`язки. Проте є й інший цікавий факт. Виявляється, нинішній партієць Тарути є чи принаймні був бізнес-партнером одного з лідерів Опозиційного блоку Юрія Бойка. Видання «Економічна правда» у 2015 році опублікувало серію матеріалів під назвою «Водоканали Бойка», в яких однозначно вказується на те, що саме Полочанінов, чий батько очолював водоканал у Білій Церкві, допомагав екс-регіоналу віджимати комунальне майно.
Власне, Полочанінов не приховує, що товаришує з Бойком: «Знайомий з Бойком багато років. Іноді граємо в футбол, катаємося на велосипеді, він повернув мене після 20 років перерви в хокей, за що я йому вдячний».
На сам кінець варто сказати, що замикає коло спікерів партії «Основа» такий собі Ярослав Арсірій. Він добре знайомий з лідером партії Андрієм Ніколаєнком, адже працював його заступником в часи очільництва Кіровоградщини. А отже, якщо шеф «топив» проти Євромайдану, то й він повинен був мати схожі погляди. Саме тому зараз вони знову разом, проте вже під керівництвом Тарути.
Отже, як бачимо, основа «Основи» (кумедна тавтологія) на повірку виявилася гнилою. Тут і активні «регіонали», і явні противники Революції гідності, і навіть особи, наближені до ДНР. Якщо Тарута вважає всіх цих людей вартими того, що мати право на участь у політичному житті післяреволюційної воюючої України, то його можна вважати справжнім зрадником національних інтересів. В цьому контексті навіть вибір кольорів для партійної символіки показує його сутність: білий, синій та червоний. Чий прапор вам це нагадує?
Анна Межова
