Україна

Жінки на Донбасі дедалі частіше стають жертвами насильства

Жінки, які пережили насильство часто не отримують адекватного захисту та правосуддя

Бути жінкою в Україні непросто, а на Донбасі ще складніше, оскільки там вони стикаються з більш високим рівнем гендерного насильства з боку як державних, так і недержавних суб’єктів. Маргінальні групи – літні жінки, жінки з числа внутрішньо переміщених осіб, а також жінки і дівчатка з обмеженими можливостями – відносяться до категорій найвищого ризику.

Про це йдеться в аналітичній публікації Лариси Городиської, студентки колледжу Уеллслі та Мелінди Херінг, заступника директора Євразійського центру Атлантичної ради на сторінках Atlantic Council, – інформує 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

З тих пір, як пандемія вразила Україну, кількість дзвінків на гарячі лінії з питань домашнього насильства збільшилася на 50 відсотків в Донбасі і на 35 відсотків в інших регіонах України. Навіть ці цифри, ймовірно, відображають лише невелику частину кризи домашнього насильства в Україні. Дослідження засвідчили, що до COVID-19 тільки третина жертв повідомляла про жорстоке поводження. З наближенням зими і зростанням кількості випадків коронавірусу, а також з новим раундом карантиннних обмежень, ми повинні очікувати подальшого погіршення ситуації, оскільки жінки з групи ризику будуть ще більше перебувати вдома зі своїми партнерами. На щастя, цьому питанню приділяється належна увага.

У нещодавньому звіті Amnesty International «Україна: не особиста справа: домашнє і сексуальне насильство щодо жінок на сході України» підкреслюється, як російсько-українська війна посилює насильство в сім’ї на сході України, і вказується на неефективну реакцію уряду. Військовий конфлікт створив серйозні проблеми для спільнот Донбасу. Приблизно 1,5 мільйони осіб стали внутрішньо переміщеними особами, безробіття процвітає, а велика кількість чоловіків втратили роботу. Оскільки традиційні гендерні ролі є нормою в Україні, нездатність чоловіків забезпечувати свої сім’ї серйозно позначається на їх психічному здоров’ї. Тим, кому пощастило зберегти роботу, часто недоплачують.

Заробітна плата в гірничодобувній промисловості, яка є наріжним каменем місцевої економіки, систематично затримується. Проживання поблизу або всередині зони конфлікту змушує людей дедалі частіше ставати жертвами обстрілів та насильства, а у тих, хто служив на передовій, можуть виникнути проблеми з реінтеграцією. Через відсутність мереж підтримки і обмеженого доступу до психіатричної допомоги ці чинники часто сприяють зловживанню алкоголем і домашньому насильству. Amnesty International вважає, що додатковий доступ до зброї викликає занепокоєння, оскільки може посилити важкість справ про домашнє насильство.

Жінки часто стикаються з сексуальним насильством і з боку військовослужбовців: Amnesty International повідомила про 8 випадків сексуального насильства щодо цивільних жінок і дівчаток протягом 2017 і 2018 років в житлових районах. Ця кількість, ймовірно, занижена, враховуючи стигму, пов’язану з сексуальним насильством в умовах конфлікту в Україні, а також вірогідність повторного нападу під час розголошення такої інформації, особливо в невеликих співтовариствах.

Незважаючи на значні зміни на законодавчому та інституційному рівні в Україні, підхід уряду залишається неефективним, особливо в Донецькій і Луганській областях, де рівень насильства щодо жінок – найвищий. В останні роки було відкрито чимало притулків, але небажання окремих співробітників поліції і відсутність інституційного потенціалу ускладнили практичну реалізацію запропонованих урядом заходів. Жінки, які пережили домашнє насильство часто не отримують адекватного захисту та правосуддя.

Через те, що насильство в сім’ї часто розглядають як «сімейну справу», і недостатню підготовку з розпізнавання психологічного та економічного насильства, співробітники поліції (жінки складають лише 27% співробітників поліції в Донецьку) часто неохоче подають скарги, а тим паче видають накази про екстренний захист.

У деяких випадках військові та поліцейські переконують пережити насильство  та не подавати або відкликати скарги, щоб не «ставити в незручне становище» своїх чоловіків. Якщо скарга подана, є прості способи класифікувати її, щоб виключити кримінальне переслідування. Більше того, військовослужбовці і поліцейські звільняються від адміністративного переслідування, що ефективно захищає їх і від судового переслідування за насильство в сім’ї. Навіть при видачі заборонних судових наказів, обладнання для контролю за їх дотриманням не вистачає. Також відчувається і дефіцит співробітників поліції.

Притулки для жертв домашнього насильства існують, але їх обмаль: Amnesty International повідомляє тільки про три в Донецькій області на 4,1 мільйона жителів і один в Луганській області на 2,1 мільйона чоловік. Багато жінок вважають за краще не повідомляти про домашнє насильство, оскільки не вірять в можливість справедливості. Коли жінки повідомляють про жорстоке поводження і отримують захист, вони можуть потрапити в пастку. В умовах високого гендерного розриву в оплаті праці, професійної сегрегації і низькооплачуваної роботи і чоловіків, які часто контролюють фінанси, багато українських жінок не можуть жити самостійно, навіть якщо у них вистачить сміливості піти з дому.

Гендерне насильство не обмежується  лише Донбасом. За даними опитування 2019 року, проведеного ОБСЄ, «кожна п’ята жінка в Україні піддавалася економічному насильству; кожна четверта жінка піддавалася фізичному і/або сексуальному насильству; дві з трьох жінок в якийсь момент свого життя повідомляли про психологічне насильство з боку партнера, включаючи образливу поведінку; і кожна друга жінка піддавалася сексуальним домаганням».

Back to top button