Зеленський врешті-решт зрозумів, що Росія – це ворог

Володимира Зеленського два роки тому обрали президентом України завдяки обіцянкам покласти край неоголошеній війні з Росією. Багато прихильників Зеленського сподівалися, що харизматичний, комічний і політичний аутсайдер зможе подолати ворожість, яка отруювала двосторонні відносини з 2014 року, і досягти миру шляхом перемовин з Володимиром Путіним.

Про це йдеться в авторській колонці Пітера Дікінсона, редактора Атлантичної ради в Україні, повідомляє 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

На відміну від вокального патріотизму свого попередника Петра Порошенка, Зеленський зарекомендував себе як російськомовна українська знаменитість, у якої є шанувальники на теренах колишнього СРСР. Він неодноразово висміював символи української національної ідентичності протягом всієї кар’єри комедіанта.

До того, як Зеленський пішов у політику, багато його теле- і кінопроектів були орієнтовані, передусім, на прибутковий російський ринок, та й він сам провів значну частину свого життя в Росії, співпрацюючи з російськими колегами. Іншими словами, світогляд Зеленського і його професійна діяльність, здавалося, підтверджували заяви Кремля про закономірне місце України в так званому «Русском мире».

На цьому тлі нещодавні дії Зеленського, тим паче викликають подив. У перші кілька місяців 2021 року президент України закрив три українські телеканали, пов’язані з Кремлем, і запровадив санкції щодо найближчого союзника Володимира Путіна в Україні – Віктора Медведчука. Він також розкритикував проросійських депутатів у своїй партії і демонстрував різку тональність у своїх публічних заявах щодо російської агресії і євроатлантичних амбіцій України.

Що стоїть за очевидною трансформацією Зеленського? Якщо коротко, то він просто із запізненням усвідомив даремність пошуку компромісу з Кремлем. Це сталось не через відсутність таких спроб. Протягом перших півтора років свого президентства Зеленський пішов на численні поступки Москві. Вони передбачали виведення українських військ з ключових стратегічних позицій вздовж лінії фронту на сході України і вжиття заходів, які обмежують здатність українських збройних сил реагувати на атаки Росії. Тим часом. він свідомо намагався знизити напруженість, використовуючи двозначну і евфемістичну мову для опису конфлікту, уникаючи згадки про Росію.

Росія вирішила не відповідати на ці жести доброї волі. Навпаки, після обрання Зеленського у квітні 2019 року, Кремль зробив низку кроків, які роблять перспективу миру малоймовірною. Росія категорично відкидала заклики до перегляду Мінських домовленостей і неодноразово накладала вето на спроби призначити другий саміт лідерів України, Росії, Німеччини та Франції в Нормандському форматі. Також Кремль ефективно заблокував роботу Тристоронньої контактної групи, яка прагне узгодити деталі дипломатичного вирішення конфлікту. Протягом усього цього періоду, контрольовані Кремлем російські ЗМІ не припиняли нещадної антиукраїнської пропаганди та дезінформації.

Яскравим прикладом ворожості Кремля стало рішення Москви роздати російські паспорти українським жителям на окупованій східній Україні. Ця ініціатива, яка була вперше оприлюднена одразу після перемоги Зеленського на виборах, спрямована на перетворення регіонів, які перебувають в даний час під контролем Кремля, у російські паспортні протекторати. Надавши російське громадянство сотням тисяч місцевих українських жителів, Москва різко знизила шанси коли-небудь повернути ці регіони під повний контроль України.

Дії Росії переконали Зеленського повністю підтримати євроатлантичний вибір України. Він засвоїв важкий урок: Володимир Путін просто не хоче миру з Україною. Для багатьох експертів, небажання Путіна відповісти взаємністю не стало несподіванкою. Хоча особисті контакти Зеленського із представниками російської політики та бізнесу могли завадити побачити йому реалії, існує ряд вагомих причин, внаслідок яких кремлівський лідер не наважується припинити свою агресивну кампанію проти України.

Путін чудово розуміє, що в разі успіху українська демократія виявиться дуже заразною і незабаром може призвести до падіння його власного авторитарного режиму. Його як і раніше переслідує продемократична хвиля, яка охопила Центральну Європу наприкінці 1980-х років, і він розуміє, що перехід України на Захід може легко спровокувати аналогічний процес всередині самої Росії. Це було ключовою мотивацією Путіна, щоб застосувати силу у 2014 році і залишається головною перешкодою на шляху до миру.

Досягнення миру з Україною також змусить Росію визнати свою військову присутність на Донбасі. Після багатьох років заперечення, такі кроки назад оголили б масштаби таємної війни Росії і зруйнували б залишки міжнародного авторитету Кремля. Як-тільки українська влада та міжнародна спільнота зможуть отримати доступ до окупованих регіонів, Москву, швидше за все, звинуватять у військових злочинах і змусять відповідати на незручні питання.

Найскладніші питання можуть виникнути на внутрішньому фронті, де Путіну доведеться пояснювати, чому більш ніж 300-річне панування Росії над Україною врешті-решт завершилось. Багато росіян досі не сприймають незалежності України і вважають за краще розглядати відокремлення країни від сучасної Росії як історичну випадковість. Війна відклала крах російського впливу на Україну, а також дозволила Путіну звинуватити у всьому іноземців. Однак, якщо миру все-таки доведеться досягнути, реальність виходу України з російської орбіти і подальшої євроатлантичної інтеграції країни стане неминучою. З точки зору Путіна, це означає, що укладення миру з Україною є тотожним до визнання втрати України. Це не та спадщина, яку російський правитель хоче залишити після себе.

Останні два роки невдалих мирних зусиль Зеленського розвіяли всі ілюзії щодо можливості компромісу з Кремлем. Натомість, він змусив Україну і міжнародних партнерів країни визнати неминучість затяжної конфронтації. Поточна ситуація є дещо іронічною. Коли Зеленського обрали, його критики побоювалися катастрофічного примирення з Росією на умовах Кремля. Натомість, Зеленський був змушений визнати, що Росія – це непримиренний ворог. Його президентство не поверне Україну у сферу впливу Росії, а підтвердить остаточний геополітичний розрив між двома країнами.