Зеленський ставить під загрозу євроатлантичне майбутнє України

Президент України Володимир Зеленський розпочав осінній сезон 2020 року із серії скандалів та негативних заголовків у мас-медіа, які свідчать про дедалі похмуріші перспективи для політика, якого лише півтора роки тому проголосили обличчям нової України. Зеленський пообіцяв покласти край епосі корупції, яка з’явилась ще на світанку незалежності України. Натомість його звинувачують у відкаті реформ за останні 6 років та створенні сприятливого середовища для російського реваншу.

Про це йдеться в аналітичній публікації Миколи Воробйова, українського журналіста та колишнього наукового співробітника австрійського фонду Плана Маршала при Університеті Джона Гопкінса на сторінках Atlantic Council, – інформує 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

Про те, що фортуна відвернулась від Зеленського свідчить і соціологія. Нове дослідження, проведене Київським міжнародним інститутом соціології у середині вересня 2020 року засвідчило, що підтримка українського лідера за останні півтора роки впала на 10% і сягнула 31,8%. Цей показник все ще є досить високим для українського президента на другому році його першого терміну перебування на посаді, але стрімка траєкторія падіння його рейтингу, тим не менш, викликає занепокоєння.

Низка міжнародних факторів, які не залежать від Зеленського, сприяють погіршенню його позицій. Пандемія коронавірусу продовжує завдавати економічних проблем Україні. Тим часом, непримиренність Росії не дозволила досягнути серйозного просування у мирному врегулюванні на сході України, незважаючи на готовність Зеленського до політично ризикованих поступок Кремлю. Хоча ці міжнародні фактори мають велике значення, багато поточних проблем українського президента пов’язані з його власними помилками та сумнівними рішеннями.

Руйнівною подією вересня 2020 року для українського президента стала публікація вкрай критичного інтерв’ю з колишнім керівником його офісу Андрієм Богданом. Це чотиригодинне інтерв’ю провідному українському журналісту Дмитру Гордону, стало першим для Богдана після звільнення у лютому 2020 року. Колишній найближчий приятель Зеленського змалював тривожну картинку несистемного президентства, яке скомпрометували інтриги його оточення, лояльного до Росії.

Богдан змалював Зеленського, як слабкого й тонкошкірого лідера, який не витримує негативних новин та несприятливих думок. Серед найяскравіших епізодів викриття під час інтерв’ю, можна назвати звинувачення команди Зеленського в укладенні таємної угоди з Росією, яка передбачала зобов’язання очистити український уряд від усіх прозахідних політиків.

Звинувачення Богдана щодо звільнення чиновників, які підтримують євроатлантичну інтеграцію привернули особливу увагу, оскільки повністю відповідають кадровій політиці Зеленського за останні півроку. Після відставки в березні 2020 року уряду реформаторів, на керівні посади призначили багатьох діячів дискредитованого режиму Віктора Януковича та маргіналізованого прокремлівського табору України. Ця тенденція мала місце і у вересні 2020 року, коли новим заступником генерального прокурора країни призначили адвоката, пов’язаного з кумом Путіна – Віктором Медведчуком.

Проблеми виникли і в лавах партії «Слуга народу» Зеленського. На початку вересня 2020 року народний депутат від «Слуги народу» був виключений з парламентської фракції після вкрай критичної промови, в якій він засудив Зеленського за повернення до влади корумпованих політиків. Репутація Зеленського як антикорупційного політика останніми тижнями була зіпсована ще низкою подій щодо Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). Суперечливі рішення Конституційного суду, які винесли наприкінці серпня й на початку вересня 2020 року, залишили НАБУ у правовій невизначеності та викликали сумніви щодо багатьох інших аспектів антикорупційної реформи після Революції гідності у 2014 році. Експерти назвали ці рішення політично вмотивованими. Це викликало також занепокоєння в українському громадянському суспільстві та здивування у міжнародних партнерів країни.

Найгірше було у другій половині вересня 2020 року, коли українські депутати проголосували за призначення відбіркової комісії для Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП), що не відповідало міжнародним очікуванням та інституційним зобов’язанням України. Важливо підкреслити, що це стало можливим завдяки неформальному парламентському альянсу між фракцією Зеленського «Слуга народу» та «Опозиційною Платформою За Життя».

Напередодні голосування 17 вересня 2020 року, Зеленський неодноразово отримував від міжнародних партнерів України нагадування про необхідність створення комісії, яка заслуговує довіри та виконання антикорупційних зобов’язань країни. Тим не менш, він вирішив продовжити. Це голосування викликало гучну міжнародну реакцію.

Навіть найвідданіші прихильники Зеленського тепер не можуть виправдати його відкат від реформ. Вони також усіма силами намагаються захистити президента від багатьох нищівних звинувачень зі сторони нинішніх та колишніх колег. Зважаючи на те, що невеликий прогрес України у боротьбі з корупцією з 2014 року перебуває під загрозою, стає важче заперечувати відповідальність Зеленського за низку рішень, які покликані змінити напрямок країни, який сформувався за останні 6 років. Це враження ще більше посилюється нещодавнім поверненням до влади багатьох чиновників, які мають безпосередній стосунок до проросійських сил України чи токсичного режиму Януковича.

Західні партнери завжди чітко розуміли, що продовження співпраці з Україною залежить від незмінної відданості Києва програмі реформ з наголосом на боротьбу з корупцією та верховенство закону. Поточна політика Зеленського тепер є безпосередньою загрозою для такої підтримки. Без цього Україні загрожує нерадісна перспектива посилення міжнародної ізоляції. Рано чи пізно це змусить Київ зіштовхнутись з перспективою укладення угоди з Росією-переможницею.