Якою може бути ціна миру на Донбасі

Президент України Володимир Зеленський сподівається за час свого правління покласти кінець війні на Донбасі таким чином, щоб не зруйнувати країну і не посприяти подальшому втручанню Росії. Це буде непросте завдання. Згідно з Мінськими угодами, врегулювання конфлікту на Донбасі, яке передбачає одночасне збереження суверенітету України та відновлення її територіальної цілісності, виглядає практично нереальним.

Про це йдеться в аналітичній публікації наукового співробітника Центру з міжнародних відносин Томаса Грехема та наукового співробітника з досліджень Росії в Раді з міжнародних відносин Джозефа Хабермана на сторінках американського видання Foreign Affairs, – інформує 1NEWS.

За останні 6 років на Донбасі загинули понад 13 тисяч людей, а близько 1,5 мільйонів людей стали переселенцями. Українська влада погодилась підписати Мінські угоди під час гарячої фази бойових дій наприкінці 2014 року – на початку 2015 року, перебуваючи під величезним тиском. Мінські угоди надали двом самопроголошеним сепаратистським республікам на Донбасі гарантований конституцією «особливий статус» – той, який передбачає місцеву автономію всередині України, а також проведення місцевих виборів до того, як центральна влада відновить контроль над східним кордоном з Росією.

Проведення виборів без попереднього забезпечення безпеки кордонів і виведення російських військ дозволило б бойовикам просто залякати виборців чи вплинути на підсумки їх волевиявлення. Крім того, це б затягнуло військову присутність РФ в регіоні, а також її спостереження за виборами, у яких вона зацікавлена. А передача унікальних повноважень сепаратистським регіонам тільки посилить розбіжності всередині країни і створить ризик руйнування й так тендітної політичної згуртованості.

Зеленський спробував протидіяти цьому, запропонувавши ухвалити власне законодавство про децентралізацію. Його план у кінцевому підсумку може надати Донбасу більший контроль над місцевою політикою, зокрема стосовно мови, освіти і поліції, але в межах широкого делегування влади в усій країні. Таким чином, регіон отримає певні права на місцеву автономію, але не більші, аніж будь-який інший регіон. Для забезпечення чесності місцевих виборів на Донбасі, Зеленський вимагає, щоб вони проводились лише після відновлення контролю над кордоном та виведення російських військ.

У грудні 2019 року Зеленський на саміті «Нормандської четвірки» домовився із президентом Росії Володимиром Путіним про розведення військ та всеосяжний обмін полоненими, але він не досягнув прогресу у політичному врегулюванні. Путін продовжував триматись за умови Мінських угод, в той час, як Макрон та Меркель не запропонували Зеленському жодної підтримки у його намаганнях внести зміни в ці угоди. Київ не може покладатись на допомогу західноєвропейських посередників, які віддають перевагу швидкому вирішенню проблеми і розчаровані повільними темпами прогресу. Більше того, такі західні лідери, як президент Франції Еммануель Макрон взагалі намагаються налагодити теплі відносини з Росією. Вони не будуть посилювати тиск на Москву, щоб йти на компроміс, а, навпаки, розглядатимуть українську непримиренність, як величезну перешкоду на шляху до миру і чинити тиск на Київ.

Без потужного драматичного зрушення у світовій політиці, яке змінить позицію Путіна або небажання Заходу посилювати тиск на Москву, Зеленський може сподіватись лише на зрушення на наступних перемовинах в межах «Нормандського формату». Києву просто не вистачає важелів і зовнішньої підтримки для отримання поступок зі сторони Москви. В такому випадку Зеленському доведеться розглянути два варіанти вирішення цієї проблеми.

Перший варіант – це грандіозна угода, яка передбачає всеосяжне врегулювання з Росією, що виходить за межі Донбасу і передбачає також питання Криму. Другий варіант – передбачає відмову від зусиль щодо відновлення суверенітету над Донбасом. І кожен з цих варіантів має свої переваги й недоліки. Грандіозна угода буде виходити за межі конфлікту на Донбасі і стосуватиметься статусу Криму, майбутньої ролі НАТО у Східній Європі, а також відносин Росії із Заходом.

Якщо Зеленський обере цей варіант, він може запропонувати умову, за якої Київ відмовляється від інтеграції в НАТО в обмін на більш тісні стосунки із США у сфері безпеки й оборони. Такий крок може послабити побоювання Москви щодо геополітичної орієнтації України. В такому випадку, Київ міг би запропонувати офіційне визнання Криму російським в обмін на повний вихід російських військ з Донбасу, відновлення контролю України на своїми східними кордонами та реінтеграцію Донбасу без особливого статусу. Захід буде поступово скасовувати санкції проти Росії і запропонує Україні значну допомогу у відновленні Донбасу, зокрема для проведення політичних та економічних реформ.

Така грандіозна угода може стати альтернативою Мінським угодам. Києву також доведеться визнати, що найближчим часом зусилля щодо припинення війни на вигідних умовах є даремними. Зміцнюючи лінію розмежування й знижуючи інтесивність бойових дій, Київ по суті заморозить конфлікт на Донбасі. Після цього уряд міг би скерувати свої фінансові ресурси на контрольовані території й сконцентруватись на економічному зростанні, зміцненні політичних інституцій та побудові сильної ліберальної держави. Такий варіант дозволив би уникнути чи відкласти складнощі реінтеграції Донбасу і ця домовленість не обов’язково буде постійною: Київ може переглянути її, зважаючи на розвиток подій на Донбасі та іншій території України.

Обидва цих варіанти мають свої недоліки. Грандіозна угода потребує згоди Москви, яку важко гарантувати. Київ також потребує підтримки своїх європейських партнерів і Сполучених Штатів. Європейці, мабуть, погодяться з усіма умовами такої угоди, але потужні антиросійські сили в США, ймовірно, застерігатимуть Київ від її укладення. Для другого варіанту – відмови України від Донбасу, позиція Москви не є такою важливою. Теоретично, Київ може відмовитись від Донбасу без згоди Росії. Москва може й надалі змушувати Київ нести відповідальність за населення в сепаратистському регіоні – наприклад, виплачувати пенсії.

Втім, обидва варіанти зіткнуться із жорсткою опозицією зі сторони націоналістичного табору українського громадянського суспільства. Ця невелика, але патріотична меншість відмовляється жертвувати контролем над територією та суверенітетом України і вона уже довела власну здатність мобілізуватись проти влади. Зеленський, як президент країни, яка за останні 15 років пережила дві революції, не може ігнорувати той факт, що його вирішення конфлікту на Донбасі може викликати народне невдоволення.

Враховуючи негнучкість Росії і небажання Заходу втручатись, Україна, швидше за все, не зможе напрацювати прийнятні умови миру, які повністю зберігають її суверенітет й територіальну цілісність. Зеленський повинен зробити свій вибір, враховуючи діапазон сил, скерованих проти нього, і відсутність зарубіжної підтримки. Він повинен дотримуватись будь-якої стратегії, яка, на його думку, може найкращим чином забезпечити суверенітет, навіть за рахунок територіальної цілісності. Збереження та зміцнення цього суверенітету дозволить українській владі будувати сучасну процвітаючу й ліберальну державу.

Джерело: Foreign Ukraine