Україна

Як Україна реформує військово-морський флот до 2035 року

Якщо економіка України не почне зростати як мінімум на 6-10% в рік, або не буде ухвалено рішення про збільшення бюджету Збройних сил в абсолютному вираженні при нинішніх темпах зростання, то Україна не зможе повністю профінансувати свою Стратегію ВМС на пізніх етапах

Події 2018 року в Чорному і Азовському морях чітко продемонстрували актуальність для України питань, пов’язаних з морською безпекою. У підсумку, презентація наприкінці листопада 2018 року стратегії розвитку українського флоту до 2035 року та її публікація в січні 2019 року спростовують твердження про те, що не робиться жодних спроб систематичного вирішення проблеми безпеки на морі.

Про це пише Микола Белієсков, заступник директора Інституту світової політики в своїй публікації на сторінках американського видання The National Interest, – інформує 1NEWS.

Перше, що кидається в очі – це структура документа. Стратегія українського флоту до 2035 року відповідає передовій практиці документів в цій галузі. Він містить основні елементи стратегічних документів – чітке визначення ролі і місця флоту в національній безпеці і обороні України, аналіз оперативної ситуації, реалістичний покроковий план дій і фінансові розрахунки. Кілька сильних сторін в стратегії ВМС України очевидні.

Пропоноване бачення розвитку флоту до 2035 року показує, що командування військово-морського флоту України має повне уявлення про те, що необхідно зробити для захисту інтересів країни в Чорному і Азовському морях. У стратегії чітко перелічені всі елементи морської могутності, які в сукупності дозволяють державі впливати на ситуацію в морі. У документі згадується не тільки компонент устаткування, але і необхідність відповідного персоналу, інфраструктури і закупівель в цілому. Реалізація стратегії включає три етапи: 2019-25, 2025-30 і 2030-35 роки. На кожному з цих етапів передбачається якісне зміцнення можливостей флоту. У той же час реалізація цілей одного етапу стане основою для успішної роботи на наступному етапі.

Спочатку стратегія ВМФ мала на увазі захист інтересів України в прибережній зоні (до 40 морських миль). Для цього ВМФ планує спочатку встановити систему розвідувальних засобів на поверхні моря. Це повинно допомогти краще ідентифікувати загрози, що, в свою чергу, зменшить критичний час між виявленням і реагуванням. Прибережні ракетні системи багаторазового запуску ракет (MRLS), а також міни допоможуть протидіяти відповідним загрозам. Крім того, протягом 2019-2025 років передбачається поступове придбання протикорабельних ракетних систем різних типів – наземних, повітряних і морських.

Другий етап передбачає можливість роботи у виключній економічній зоні (до 200 морських миль). Для цієї мети буде створена система моніторингу наземних, підводних і повітряних умов на відповідній відстані. На цьому етапі військово-морський флот повинен мати можливість фізично бути присутнім у виключній економічній зоні та наносити удари по супротивнику, перш за все за допомогою протикорабельних крилатих ракет. Таким чином, саме на цьому етапі в гру вступить так званий “флот москітів” – невеликі човни малої місткості (до 500-600 тонн), які здатні вражати ворожі активи високоточним озброєнням.

Третій етап передбачає спроможність українського флоту діяти у відкритому океані і робити внесок в глобальну безпеку. В період 2030-35 рр. український флот повинен мати можливість діяти за межами 200-мильної зони на значній відстані від своїх баз. Таким чином, Україна зможе брати участь у спільних операціях НАТО і ЄС в разі потреби. Для виконання усього вищепереліченого український флот повинен буде придбати перші багатоцільові корвети. Реалізація стратегії з точки зору обладнання буде коштувати від 70 до 90 млн доларів на рік на першому етапі, від 100 до 250 млн доларів на другому етапі і від 150 до 400 млн доларів США на третьому етапі. Фінансові розрахунки стратегії є як сильним, так і слабким місцем.

Залишається відкритим питання, чи зможе Україна виділяти 100-250 млн доларів на рік на обладнання на другому етапі і 150-400 млн доларів, як це передбачено на третьому етапі. У 2019 році весь бюджет на збройні сили України становить 576 млн доларів, який скеровується на потреби сухопутних військ, військово-повітряних сил, військово-морського флоту, десантно-штурмових сил і сил спеціального призначення.

Якщо економіка України не почне зростати як мінімум на 6-10% в рік, або не буде ухвалено рішення про збільшення бюджету Збройних сил в абсолютному вираженні при нинішніх темпах зростання, то Україна не зможе повністю профінансувати свою Стратегію ВМС на пізніх етапах. Ще одна слабкість стратегії полягає в тому, що, навіть якщо вона буде успішно реалізована на першому і другому етапах, український флот все одно не зможе ефективно протистояти всім загрозам на морі, які вже присутні в разі тотальної війни з Росією.

Російська окупація і анексія Криму в 2014 році були не тільки втратою української території, але і втратою центральної геостратегічної позиції в Чорному морі. Росія систематично розміщує на цій території системи озброєнь, які дозволяють впливати на ситуацію на морі і в повітрі над морем. До них відносяться протикорабельні ракетні комплекси БАЛ (не менше чотирьох пускових установок по вісім ракет в кожному) і Бастіон (не менше чотирьох пусків по дві ракети в кожній), два полки систем ППО С-400 (не менше 128 ракет для одного пострілу) і 27-я російська змішана повітряна дивізія (в тому числі не менше восьми винищувачів Су-30СМ, які можуть нести протикорабельні ракети Х-35). Такі сили дозволяють Росії контролювати повітряний і надводний простір над великою частиною Чорного і Азовського морів.

Деякі прихильники протимоскітного флоту, які стверджують, що придбання 4-5 ракетних катерів класу «Лань» вирішить всі проблеми на морі, вводять людей в оману. Ці човни зможуть атакувати тільки надводні морські цілі за допомогою протикорабельних ракет. Але це ж завдання можуть виконати наземні і повітряні варіанти протикорабельних комплексів на базі ракети «Нептун», які також були б менш уразливі, аніж ракетні катери. Таким чином, сам москітний флот не може вирішити проблеми, створювані російськими силами протидії заборонній зоні (A2/AD), дислокованими в Криму, що може значно (негативно для України) вплинути на ситуацію на морях.

Це, у свою чергу, викликає сумніви щодо того, наскільки успішним буде флот України в його здатності контролювати певні частини надводного, підводного і повітряного простору у виключній економічній зоні (ВЕЗ) в 2030 році, як зазначено в стратегії. Поки військово-морський флот України не отримає можливість наносити удари по наземних цілях в Криму, ймовірність встановлення контролю над частинами ВЕЗ буде практично нульовий. Дії в цій частині моря будуть як і раніше пов’язані зі значними ризиками, особливо для надводних платформ.

Джерело: Foreign Ukraine

Tags
загрузка...

Related Articles

Back to top button
Close