Україна

Вода стала дефіцитом на Донбасі

Навіть великі міста відчувають труднощі з водопостачанням, а це означає, що тисячі українців залежать від неурядових організацій, які доставляють воду

Група сільських жителів сидить в наметі. Холодно, тому вони прийшли не заради того, щоб насолодитися погодою і не для того, щоб помилуватися краєвидом: з намету видно тільки старий колишній радянський палац культури і дорогу з вибоїнами.

Про це йдеться в репортажі Euronews, повідомляє 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

У селі Орловське субота, а це означає, що в село приїхав водовоз з чистою питною водою. Місцеві жителі досить багато сперечаються, тому що вода по шлангу тече в пластикові пляшки. Вони знають, що як тільки резервуар спорожніє, протягом наступного тижня не буде чистої води.

Село знаходиться лише в семи кілометрах від лінії фронту на сході України, де Київ і підтримувані Росією сепаратисти ведуть війну з 2014 року. З того часу загинули 13 тисяч осіб.

Орловське, як і багато інших сіл, ізольоване. Воно не підключене до газу або водопроводу через збитки, завдані війною і відсутність грошей. Це означає, що село пов’язано з найближчим великим містом, Маріуполем, тільки однією. небезпечною дорогою уздовж лінії фронту.

«Кожен день ми чуємо обстріл, – розповідає один з жителів села про нещодавню ескалації війни. – Ми відчуваємо ударні хвилі в наших будинках. Ходять чутки про другу хвилю війни. Зараз все жахливо».

В Орловському є свердловина, з якої мешканці села можуть відкачувати воду, але вона не досить чиста для пиття. Уздовж лінії зіткнення багато таких сіл, як Орловське. Проте, навіть більші міста відчувають труднощі з водопостачанням, а це означає, що тисячі українців залежать від неурядових організацій, що доставляють воду так само, як і в Орловському.

Водопровідники регулярно стають жертвами нападів

Поруч з лінією фронту на сході України прокладено близько 12 000 кілометрів труб, по яких воду постачають для 3,8 мільйона чоловік від Слов’янська на півночі до Маріуполя на півдні, що в 270 км. Деякі села, такі як Орловське, відключені від цієї системи водопостачання, але через війну водопостачання всіх міст, розташованих поруч з лінією фронту, проблематичне.

Труби йдуть з півночі України і звиваються взад і вперед через лінію фронту між територією, контрольованою підтримуваними Росією сепаратистами, і українським урядом, роблячи обидві сторони залежними один від одного. Якщо трубопровід вийде з ладу або піддасться нападу, всі населені пункти на південь від цієї точки залишаться без води. Сюди входять такі великі міста, як Донецьк (контрольований сепаратистами) з населенням близько мільйона чоловік, Горлівка (також контрольована сепаратистами) з населенням близько 600 000 чоловік і Маріуполь з населенням 430 000 чоловік.

«Ситуація тут унікальна. Великі міста сконцентровані навколо районів з великою кількістю вугілля, але з невеликою кількістю води, що робить їх залежними від води здалеку. Це жахливо в регіоні, де йде війна. Водопровідна система часто виходить з ладу, адже більшість труб і устаткування 1950-х і 1960-х років, а бойові дії по обидва боки лінії фронту ускладнюють ремонт», – зазначає Себастьян Трюффо, керівник відділу водопостачання, санітарії та гігієни ЮНІСЕФ в Україні, який працює над забезпеченням чистою водою обидві сторони від лінії фронту.

За оцінками ЮНІСЕФ, 60% всіх труб доведеться замінити, але це часто буває важко зробити в зоні бойових дій, де інвестори не хочуть вкладати гроші.

«Це дві висококваліфіковані армії, що стоять одна супроти другої. Водна інфраструктура і працівники водопостачання регулярно піддаються нападам, що позначається на водопостачанні регіону і позбавляє населення права на воду. Є райони, до яких ми ледь можемо отримати доступ, а це означає, що у нас постійний витік води», – каже Трюффо і вказує, що дев’ять працівників водопостачання загинули під час війни.

ЮНІСЕФ зареєстрував 136 нападів на об’єкти водопостачання і водну інфраструктуру в 2017 році, 98 у 2018 році, 88 в 2019 році і 61 в 2020 році. У 2021 році уже трапились чотири напади.

«Активний конфлікт також ускладнює доступ до певних районів», – каже Трюффо, пояснюючи, що працівникам водопостачання потрібен дозвіл з обох сторін для безпечної роботи поблизу лінії фронту, але це не гарантія того, що в них не будуть стріляти. Додатково до цього існує небезпека протипіхотних мін.

Боїмося робити ремонт

У районі працюють дві компанії водопостачання. Одна з них – «Вода Донбасу», має працівників по обидві сторони від лінії фронту і керує декількома фільтрувальними станціями для забезпечення чистою водою одного магістрального трубопроводу зі Слов’янська в Маріуполь.

Максим працює в компанії в місті Часів Яр, неподалік від лінії фронту, і очолює бригаду з ремонту. Він повідомив, що під час роботи поблизу зони бойових дій він зіткнувся з декількома небезпечними ситуаціями зі стріляниною і навіть вибухом міни. Це ситуація, через яку він і його колеги не хочуть виконувати таку роботу.

«ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі) забезпечує безпеку в цьому районі до того, як туди увійде моя команда, – зазначає Максим, – але ми все ще не відчуваємо себе в безпеці. Ми ніколи не зможемо бути в безпеці, коли увійдемо всередину. Ми відчували себе в безпеці до 2018 року, але зараз ситуація для нас більш нестабільна».

Максим показує водну станцію в Часів Яру, де поруч з відрізками водопроводу стоять службові вантажівки, готові до роботи. Він вказує на стару вантажівку з краном, припарковану зовні. Це ідеальне обладнання для ремонту зламаних труб, але вони не можуть використовувати такі автокрани поруч з лінією фронту, оскільки його можна прийняти за військову вантажівку. Натомість вони змушені використовувати менш потужне обладнання.

«Це старий кран EO 3322. Зараз він ремонтується, і ми не можемо з ним все зробити. Він вимагає ремонту після кожної роботи і дуже ненадійний. Йому 32 роки, і він їде зі швидкістю п’ять кілометрів на годину», – скаржиться Максим

Начальник механічного відділу на підприємстві Сергій зазначає, що стає дедалі важче отримати запчастини для такого старого обладнання. Це означає, що це тільки «питання часу, коли кран перестане працювати».

Анатолій Сергійович – начальник відділу в Часів Яр, керує 22 водними об’єктами по обидва боки лінії фронту. Він тільки що отримав звіт з фільтрувальної станції на території сепаратистів. Вони стверджують, що вчора вночі по них стріляли українські військові.

«У нас є проблеми з дуже старими трубами, яким від 50-60 років. У моєму районі потрібно відремонтувати 30 кілометрів труб, а у нас немає для цього ресурсів», – стверджує Анатолій Сергійович

Багато що потрібно змінити

За оцінками ЮНІСЕФ у 2019 році, для проведення термінового ремонту необхідно було 170 мільйонів доларів. Анатолій Сергійович каже, що у його відомства є близько 1,2 мільйона гривень в рік на ремонт, і що якби не міжнародні організації, такі як ЮНІСЕФ, «людям було б дуже важко дістати воду».

На іншій фільтрувальній станції Едуард, начальник виробничого відділу в компанії «Води Донбасу» в Часів Яру, сказав, що з 1958 року практично нічого не змінилося, а останній ремонт тут робили близько 20 років тому. Тільки хімічна камера змішування, яка фінансується ЮНІСЕФ, є сучасною і різко контрастує із загальним станом фільтрувальної станції.

Згідно зі звітом ЮНІСЕФ за 2019 рік, основні проблеми з водопостачанням пов’язані з війною і віком обладнання, а також з відсутністю фінансів і готовності підтримувати сектор водопостачання. Велика кількість промислових підприємств в регіоні Донбасу є постійним ризиком для забруднення річок і, отже, водопостачання.

«Через війну дуже важко знайти довгострокові рішення. Компанії водопостачання у величезному боргу перед постачальниками електричних послуг. Є також проблеми з бюрократією з обох сторін, де, наприклад, сепаратисти дуже підозрілі і надають нам лише мінімальну інформацію, необхідну для дій. Поки це відбувається, водопостачання та доступ людей до чистої води знаходяться під загрозою. Існує реальна потреба у вирішенні конфліктів, прихильність з боку центральної адміністрації та фінансові вкладення для поліпшення ситуації», – каже Трюффо.

Будь-ласка, дайте води

Однак ресурси ЮНІСЕФ та інших донорів обмежені. Один з партнерів ЮНІСЕФ, ADRA, забезпечує чистою питною водою в кількох місцях у місті Авдіївка недалеко від лінії фронту, але незабаром програма буде закрита через брак коштів. Багато місцевих жителів незадоволені тим, що вони покладаються на ці водосховища для отримання чистої питної води. З 2014 року ADRA доставила в Авдіївку 2,5 мільйона літрів чистої питної води.

«Нам потрібна ця вода. Вода в будинку часто буває темного, коричневого або іншого кольору. Ми намагаємося фільтрувати і кип’ятити водопровідну воду, але це не дуже добре. Моя пральна машина забита брудом, і мити посуд страшно. Мене турбує, що з нами буде, коли ми п’ємо воду з-під крана. Я бачила багато поганих речей у своєму житті, але боюся, що зараз все стане набагато гірше, якщо вони (ADRA) перестануть приносити воду і війна вибухне знову», – констатує 85-річна Інна Шляхова, місцева жителька Авдіївки.

Back to top button