Україна залишається епіцентром гібридної війни Путіна

Коли наприкінці 2020 року почали з’являтися деталі масованої кібератаки Росії на Сполучені Штати, було багато люті і тривоги, але мало що могло викликати справжній шок. Замість цього, звістка про кібератаку супроводжувалась атмосферою неминучості. Така смиренна відповідь демонструє, наскільки західний світ звик до реальності ворожої Росії.

Про це йдеться в аналітичній публікації Пітера Дікенсона, редактора Атлантичної ради в Україні, – інформує 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

Так було не завжди. Трохи більше восьми років тому, у жовтні 2012 року, президент США Барак Обама відчував себе досить комфортно у відносинах з Росією, щоб висміювати свого суперника на виборах Мітта Ромні за те, що той назвав країну геополітичним противником номер один для США.

Як ми менш ніж за 10 років перейшли від президентських жартів до нової холодної війни? Хоча такі події, як коротка війна Москви з Грузією в 2008 році, уже тогді загострила відносини, справжній поворотний момент настав у лютому 2014 року, коли Росія окупувала Крим. Це був переломний момент в історії ХХІ століття, який ознаменував початок нової тривожної ери суперництва між Росією і Заходом. З тих пір, як 7 років тому путінські «зелені чоловічки» вперше оволоділи Кримом, конфронтація продовжувала розширюватися і загострюватися.

У цей період агресія Росії набула безліч різних форм. Найяскравішим прикладом залишається неоголошена війна на сході України, яка забрала життя понад 14 000 осіб і змусила мільйони переміщених осіб шукати нову домівку. Російські хакери встановили нові стандарти кібервійни та обрали своєю мішенню усе – від політичних партій до найважливішої інфраструктури. Тим часом, Москва надає підтримку політичним екстремістам і сепаратистським рухам по всьому ЄС і за його межами, при цьому запустила величезну машину дезінформації, яка досягла успіху у всебічному забрудненні Інтернету.

Мета всього цього не в тому, щоб перемогти Захід, а зміцнити свою позицію, підриваючи привабливість ліберальних традицій і демократичних інститутів, які дозволяють західному світові домінувати. Не маючи можливості брати участь в змаганні «м’якої сили» за серця і розум, Москва мала намір затягнути опозицію на свій власний рівень. Це пояснює, чому Росія підтримує сили проти істеблішменту всіх видів на Заході, незалежно від того, представляють вони вкрай ліві чи праві частини політичного спектру. Все, що поглиблює існуючі розбіжності в західних суспільствах, відповідає інтересам Росії, від теорій змови щодо COVID-19 до фейкових новин про звірства іммігрантів.

Кремль розглядає гібридну війну як повністю раціональну і, по суті, оборонну відповідь на екзистенційну загрозу, яку несе демократичний світ авторитарній моделі Росії. Така перспектива є наслідком параної Москви через розпад СРСР в 1991 році. Кремль готовий піти на все, щоб запобігти повторенню цієї катастрофи, і переслідує ідею так званої «кольорової революції», яка відбувається всередині самої Росії. Це безпосередньо призвело до військового втручання Росії в Україну після подій на Майдані на початку 2014 року.

Через 7 років після цих доленосних подій Україна залишається в епіцентрі протистояння між Росією та Заходом. Москва продовжує окуповувати Крим і частину східної України, не проявляючи жодних ознак готовності до відступу. Навпаки, Путін закінчив 2020 рік, пообіцявши посилити свою атаку на Україну. Виступаючи під час свого щорічного прес-марафону в Москві 17 грудня 2020 року, російський лідер оголосив про плани посилити російську підтримку двох самопроголошених сепаратистських республік на Донбасі.

Офіційно Москва визнає сепаратистські райони Донбасу територією України і підтримує їх реінтеграцію. На практиці Кремль зробив серйозні кроки для того, щоб будь-які майбутні зусилля з реінтеграції виявилися марними. З весни 2014 року місцеве населення стикається з безперервним потоком російської пропаганди, що вихваляє Кремль і демонізує Україну. З весни 2019 року Москва вдалась до прискореної видачі російських паспортів жителям окупованих регіонів. Ця військова стратегія отримання громадянства перетворює окупований Схід України в паспортний протекторат і відкриває шлях для необмеженого втручання Росії. Навіть якщо Україна зможе відновити номінальний контроль над регіоном, величезна кількість власників російських паспортів нададуть Москві нескінченні приводи для втручання у внутрішні питання України. Нещодавні коментарі Путіна чітко вказують, що він буде продовжувати проводити таку політику і у 2021 році.

Багато хто вважає, що Україна настільки історично і культурно близька до Росії, що багатьом росіянам дуже важко сприймати її як окрему і незалежну країну. Якщо демократія зможе домогтися успіху в Україні, то це буде лише питанням часу, коли російське населення почне вимагати аналогічного.

Це робить Україну найбільш логічним місцем для гібридної війни з Росією і найкращою можливістю для досягнення вирішальної перемоги. Протягом всього пострадянського періоду, українці неодноразово демонстрували своє бажання жити в умовах сучасної європейської демократії. Країна влаштувала не одну, а дві окремі демократичні революції і з 2014 року принесла історичні жертви в боротьбі проти російської агресії. Завдяки цим титанічним зусиллям демократичні вибори тепер стали звичайним явищем політичної культури України, а підтримка членства в ЄС і НАТО знаходиться на рекордно високому рівні. Єдине, що заважає українцям консолідувати демократичний прогрес в своїй країні, – це гібридна війна, яку ведуть Росія і її союзники в українській олігархічній еліті, що поділяють мету Кремля зірвати євроатлантичну інтеграцію України.

Об’єднана міць Росії та український клас олігархів, безсумнівно, величезні, але вони не можуть сподіватись на те, що зможуть конкурувати з нескінченною потужністю західного світу. На жаль, Захід досі не надав Україні такої величезної підтримки, яку надав країнам Центральної Європи в 1990-і роки. Навпаки, підтримка Заходу залишалася відносно скромною, дозволяючи демократичній Україні вижити, а не процвітати. Це необхідно змінити, якщо демократичний світ хоче послати сигнал Кремлю і вийти за рамки нинішнього циклу гібридних бойових дій з Росією.

Оскільки президентство Джо Байдена розпочалось в США, а канцлер Німеччини Ангела Меркель піде у відставку в найближчі місяці, 2021 рік стане роком зміни керівництва західного світу. Це повинно включати фундаментальне переосмислення того, як найкраще працювати з Росією. Нинішня політика м’яких санкцій і символічного нехтування виявилася виключно неефективною.