Україна

Україна втратила економічний потенціал на трильйон доларів

Постійна зміна геополітичних векторів, незавершені реформи і відсутність довгострокової економічної стратегії зробили нашу країну аутсайдером в Центральній Європі

Восени 2020 року Кабінет Міністрів України провів перший в історії країни економічний аудит, який вкотре підкреслив, як одна з найбагатших країн Європи методично втрачає можливості для власного розвитку.

Про це йдеться в аналітичній публікації економічного оглядача Міхала Козака на сторінках польського видання Obserwator Finansowy, – інформує 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

«Вперше економічне становище України було всебічно проаналізовано, щоб побачити, де саме припустились помилок в останні роки. Завдяки цьому ми зрозуміємо, в якому напрямку повинна йти наша економіка. Для розкриття існуючого потенціалу і створення нових новаторських ідей, щоб не наздоганяти, а бути на кілька кроків попереду інших країн», – пояснив президент України Володимир Зеленський під час презентації економічного аудиту.

За словами прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, економічний аудит України – це «рахунок» України за роки непродуманої економічної політики, за відсутність завершених реформ і спільного бачення державних інститутів на розвиток країни.

«Без аналізу поточного стану справ ми не можемо реально ставити перед собою цілі на найближчі роки. Контрольне питання полягає в тому, чи використовували ми свій потенціал, які були результати управління країною в останні роки, як ми виглядаємо порівняно із сусідніми країнами, що добилися успіху. І сьогодні у нас є чітка відповідь: трильйон доларів за 10 років. Це нереалізований потенціал України через постійну зміну геополітичних векторів, незавершені реформи і відсутність довгострокової економічної стратегії», – Шмигаль.

Похмура картина економічної реальності

Як описують автори аудиту, ВВП України зростало відносно низькими темпами порівняно з країнами Центральної Європи. Це пов’язано з недовикористанням робочої сили, відносно низькою продуктивністю праці і недостатнім рівнем інвестицій. Якщо в Центральній Європі середній темп зростання ВВП в 1996-2019 роках становив 6%, то в Україні – лише 3,6%. Крім того, українська економіка була набагато чутливішою до негативних зовнішніх чинників, які проявилась, наприклад, у 2008 році, коли падіння ВВП в Україні склало аж 15%, в той час як в сусідніх країнах – 3,4%. Ще одного удару завдала російська агресія у 2014 році, яка викликала кризу і падіння ВВП на рівні 16%. Наслідки цього болісно відчувають жителі України – у 2019 році ВВП на душу населення було у 5 разів нижче середнього по регіону.

Україна витрачає свою робочу силу, незважаючи на свій великий потенціал. Зараз працюють тільки 67% українців працездатного віку, а ефективність праці дуже низька. Якщо вимірювати додану вартість, створювану співробітником, то вона в 5 разів нижче, аніж в середньому по Центральній Європі. Варто пам’ятати, що йдеться про економіку, в якій частка держави сьогодні не перевищує 10%. Це, в свою чергу, є результатом, серед іншого, небажання олігархів, які прийшли на зміну СРСР, вкладати кошти в придбані підприємства. Частка інвестицій у ВВП України є нижчою, аніж в регіоні, і становить 18% порівняно з 22% в інших країнах, а якщо врахувати розрив між ВВП України та сусідніх країн, різниця стає навіть астрономічною. Крім того, Україна програє своїм сусідам в галузі наукових досліджень і розробок (R&D). Всі ці фактори не дозволяють Україні досягти темпів зростання, які продемонстрували сусідні країни.

Позитивний платіжний баланс України здебільшого досягається за рахунок фінансових рахунків, в той час як поточний рахунок показує хронічний дефіцит, внаслідок негативного сальдо у торгівлі товарами, яке зберігається з 2006 року. Наче цього було мало, ось уже близько 20 років частка товарів з низькою доданою вартістю в українському експорті збільшується. Майже в 4 рази також збільшилася частка сільськогосподарського виробництва: з 12% у 2001 році до 42% у 2019 році. При цьому в українському імпорті збільшилася частка продукції з високою доданою вартістю – машин і устаткування з 20% до 34%, хімічної продукції з 7% до 13%. Як заявили автори державного аудиту, «це перетворилося в хронічний дефіцит торгівельного балансу, який частково компенсувався грошовими переказами від трудових мігрантів; Для України характерна відносно висока частка приватних грошових переказів у ВВП, яка в останні роки становила понад 12%.

Україна також однозначно програє в гонитві за залучення іноземних інвестицій – вони складають в середньому 59 доларів на душу населення, а в країнах Центральної Європи – 477 доларів. Крім того, переважна більшість цих інвестицій – це капітал, вкладений не у реальний сектор економіки України, а у фінанси, страхування і торгівлю.

Приватизація не спрацювала

Україна досягнула таких жалюгідних результатів, незважаючи на те, що, як зазначають автори аудиту, «мала найкращі стартові умови й ресурси після розпаду СРСР і здобуття незалежності». На початку 1990-х років Україна мала сформований промисловий сектор з великими гірничодобувними та металургійними підприємствами, розвиненою машинобудівною та хімічної промисловістю, а також комплекс галузей, які виробляють широкий спектр товарів народного споживання, як харчових, так і непродовольчих.

З урахуванням того, що близько 90% цього державного ресурсу передали у приватні руки, ми маємо ситуацію, яка є значним інтелектуальним викликом для теоретиків, які шукають відповідь на питання: чому економіка, в якій «приватні власники» захопили найприбутковіші сегменти, стала такою неефективною?

На перший погляд, аудит показує, що зміни в економіці України повністю відповідали світовим тенденціям. У всьому світі частка промисловості і сільського господарства поступово знижувалася, а частка послуг збільшувалася. У випадку України, частка промисловості знизилася з 50% у 1991 році до 26% у 2019 році, частка сільського господарства – з 23% до 10%, а частка сфери послуг зросла з 27% до 63%). Однак в Україні процес деіндустріалізації відбувався набагато швидше, аніж в інших країнах.

Крім того, після зниження частки промисловості і сільського господарства не відбулось збільшення доданої вартості в інших секторах, як це було в інших країнах. Справді, значна частина високоприбуткової технологічно просунутої промисловості і сільського господарства була втрачена, в той час як послуги розвивалися з дуже низьким коефіцієнтом доданої вартості. У підсумку, сьогодні ВВП України ледве досягає 70% ВВП Радянської України в 1991 році, в той час як інші країни регіону збільшили свій ВВП в кілька разів.

Чи має сенс економічний аудит України?

За словами українського економіста Олексія Куща, Україні потрібен зовсім інший аудит, ніж той, який проводить уряд. Україні потрібен перепис населення, проведений за стандартами ООН.

«Такий аудит соціального, демографічного і майнового стану дуже необхідний. Однак таке обстеження поки навряд чи відбудеться – замість перепису населення, наприкінці 2019 року чисельність населення оцінювали на основі існуючих державних реєстрів. І уряд вже оголосив, що має намір використовувати їх і в майбутньому, замість використання традиційних форм перепису, що показують деталі функціонування країни. Також відсутнє бачення розвитку на основі такого дослідження. Про яку програму можна говорити, якщо уряд ще не сформулював модель економічного розвитку країни? Чи є у нас держава загального добробуту? Тут реалізується суверенна промислова політика? Інвестиції? Яку економіку ми будуємо, в чиїх інтересах, хто є основним бенефіціаром і як розподіляється національний дохід? По-перше, нам потрібно відповісти на фундаментальне питання: куди ми йдемо і навіщо? І розробити для цього модель економічного зростання. Зрештою, ми знову і знову чуємо від влади взаємовиключні відповіді щодо економічного розвитку», – зазначає Кущ.

Іншої думки дотримується економічний радник президента України Олег Устенко.

«Економічний аудит – дуже важлива частина кожної роботи, це такий аналіз, щоб визначити, що впливає на економічний розвиток країни. Це дозволяє робити висновки про подальшу діяльність державного сектора. Наприклад, він дає відповідь на питання, як сталося, що світова економіка виросла у 2,5 рази за останні 30 років, а економіка України нижче рівня 1991 року. Кого це турбує, а не тільки хто винен і що з цим робити», – аргументував Устенко.

Деякі експерти, зазначають, що в урядовому аудиті ігнорується як проблема монополізації української економіки олігархами, так і проблема корупційних взаємовідносин між фінансово-промисловими групами і українськими чиновниками, які негативно позначаються на економічних показниках.

Останні новини

Back to top button