Україна успішно тримає оборону в інформаційній війні проти Росії

Нещодавнє рішення закрити акаунти президента США Дональда Трампа в соціальних мережах викликало палкі дебати щодо свободи слова і цензури, які відгукнулися далеко за межами самої Америки. Звичайно, тут немає нічого нового. Проте, поточна дискусія підкреслила здатність технологічних компаній контролювати доступ до інформації, яку ми споживаємо, а також наголосила на необхідності встановлення прозорих принципів щодо меж свободи слова в цифрову епоху.

Про це йдеться в аналітичній статті Віктора Трегубова, оглядача, активіста і блогера на сторінках Atlantic Council, – інформує 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

Ці питання особливо голосно знаходять відгук в української аудиторії, яка останні 7 років намагається знайти баланс між свободою ЗМІ та національною безпекою. З тих пір, як російські війська почали захоплення Криму в лютому 2014 року, напад Кремля на Україну опирався на інформаційну війну і новаторське використання соціальних мереж.

Це змусило Україну зробити дуже непростий вибір. Ключова мета російського вторгнення завжди полягала в тому, щоб підірвати прагнення України до демократії і зірвати євроатлантичну інтеграцію. Як може Київ залишатися прихильником ліберальних цінностей, які лежать в основі його геополітичного курсу на Захід, і в той же час запроваджувати драконівські обмеження, які блокують здатність Москви поширювати небезпечну дезінформацію серед української аудиторії? Захищаючись від інформаційної війни Кремля, Україна залишила себе відкритою для звинувачень у відмові від тих самих цінностей, за які вона, бореться.

Щоб зрозуміти проблеми, з якими стикається Україна, важливо оцінити ширший історичний контекст російсько-української війни. Було б помилкою розглядати поточні військові дії ізольовано або припускати, що уся історія бере свій відлік у 2014 році. Насправді, багато аспектів гібридної війни Росії проти України були присутні задовго до військової складової 7 років тому.

З найперших днів здобуття Україною незалежності в 1990-х роках, Росія прагнула зберегти потужну присутність засобів масової інформації в Україні, що сприяло просуванню дружніх Кремлю наративів. Ця тенденція була очевидна на національному рівні та в регіональних ЗМІ по всій Україні. Фінансовані Росією телеканали, газети, радіостанції і веб-сайти регулярно просували антиукраїнські меседжі, захищаючи своє право на це, вказуючи на свободу ЗМІ, закріплену в Конституції України.

Майже чверть століття змінювались українські уряди і вони терпіли це інформаційне середовище. Для прокремлівських політичних партій України, ЗМІ слугували важливою платформою для власної пропаганди. Тим часом, українські партії, які підтримували західну інтеграцію, не хотіли закликати до жорстких заходів, які неминуче призвели б до порівняння з беззастережною цензурою радянської епохи. Замість цього, вони були схильні сприймати присутність відверто проросійських ЗМІ в Україні як ціну вільного суспільства. Мало хто очікував, наскільки високою буде ціна цього.

Протягом десятиліть Кремль продовжував інформаційну війну проти України через російські та українські ЗМІ. Незабаром стало ясно, що Україна більше не може закривати на це очі. Серед перших кроків було ухвалено в серпні 2014 року рішення про заборону російських телеканалів. Три роки по тому звернули увагу і на роль російських соціальних мереж в інформаційній війні Кремля. В травні 2017 року Україна заблокувала низку провідних російських соціальних мереж, зокрема «ВКонтакте» і «Однокласники». Ці два сайти раніше користувалися шаленою популярністю в Україні та налічували понад 15 мільйонів українських користувачів.

У перші роки конфлікту з Росією Україна також привертала увагу глобальних технологічних гігантів, зокрема Facebook, з приводу неправомірного використання їх платформ для ведення інформаційної війни. Задовго до того, як вперше з’явилися заяви про спроби Кремля вплинути на результат президентських виборів в США в 2016 році через соціальні мережі, українські офіційні особи попереджали керівництво Facebook про діяльність Москви. Колишній глава Адміністрації президента України Дмитро Шимків каже, що висловив стурбованість Facebook і офіційним особам США ще в травні 2015 року. Підняті ним питання, зокрема використання Росією Facebook для ведення «інформаційної пропагандистської війни» за допомогою провокаційного і цільового фальшивого контенту, з тих пір стали дуже знайомі американській і міжнародній аудиторії.

Досвід України у боротьбі з пропагандою в соціальних мережах не обов’язково типовий. У той час як світ загалом тепер добре обізнаний про російські операції з дезінформації, зовнішня аудиторія все ще не може зрозуміти, наскільки Україна вразлива перед інформаційною війною Кремля. Практично не маючи мовних чи культурних бар’єрів, що перешкоджають їм, і завдяки значному проникненню в українську еліту, російські пропагандисти можуть досягати основної української аудиторії способами, які були б немислимі в західному світі.

Хоча обставини України є винятковими, досвід країни у веденні інформаційної війни з Росією, як і раніше має цінність для всього світу. У процесі розвитку дискусії, викликаної забороною Трампа в Твіттері, варто зупинитися на деяких болючих уроках, які українці вже засвоїли.

За роки до нещодавнього штурму Капітолію у Вашингтоні, українці усвідомили небезпеку того, що мова ворожнечі і навмисна дезінформація укорінились в інформаційному просторі. Важке становище України також є нагадуванням про те, що авторитарні режими не вагаючись використовуватимуть ліберальні принципи, які вони заперечують щодо своїх громадян, для нападу на демократичний світ.

Інформаційний простір, в якому ми всі живемо, зазнав революційних змін за останні 20 років. Зрозуміло, що процес встановлення нових норм поведінки тільки починається. Пошуки правильного балансу між свободою слова і безпекою будуть визначальними у наступні десятиліття. Немає простих відповідей, але досвід України, безумовно, повинен бути частиною цієї глобальної дискусії.