Україна

Пробудження демократії в Білорусі заморозило відносини між Києвом і Мінськом

Нинішнє похолодання в дипломатичних відносинах між Києвом і Мінськом навряд чи найближчим часом зміниться потеплінням

Безпрецедентні акції протесту на підтримку демократії, які спалахнули в Білорусі минулого літа, викликали геополітичну хвилю у всьому регіоні. Увага цілого світу була прикута, як правило, до викликів, які виникають для Росії і Європейського Союзу. Однак відносини Білорусі з сусідньою Україною також опинилися під серйозною напругою. Пробудження демократії в Білорусі змінило економічні, військові, дипломатичні відносини між Мінськом і Києвом.

Про це йдеться в аналітичній публікації Владислава Давідзона, наукового співробітника Євразійського центру в Атлантичній раді, повідомляє 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

Протягом багатьох років двосторонні відносини між Україною і Білоруссю визначалися часто радикально різними підходами, які використовували дві країни для контактів з Москвою. З огляду на амбіції Кремля зберегти своє домінуюче становище на пострадянському просторі, російський фактор впливає як на Мінськ, так і на Київ. Необхідність налагодження відносин з Росією багато в чому визначала українсько-білоруську взаємодію, створюючи часто антагоністичні, але взаємозалежні відносини, які продовжують сильно коливатися.

Білоруський політичний діяч Олександр Лукашенко нещодавно повернувся додому зі своєї останньої зустрічі на вищому рівні в Сочі, в процесі якої він просив президента Росії Володимира Путіна про додаткову допомогу. Візит викликав нову хвилю спекуляцій з приводу готовності Лукашенка прийняти російські вимоги про глибшу інтеграцію. Зважаючи на те, як західний світ стає все більш віддаленим, білоруський диктатор, схоже, не має іншого вибору, окрім як погодитись на посилення російського впливу в обмін на таку необхідну підтримку.

Тим часом, дипломатичні відносини між Білоруссю і Україною залишаються істотно натягнутими. Це погіршення почалося в перші дні кризи минулого літа. Україна відмовилася визнати офіційні результати президентських виборів в Білорусі в серпні 2020 року. Це викликало обурення Лукашенка, який звинуватив Київ у тому, що він перейшов на бік Заходу проти нього. Він також неодноразово заявляв, що Україна є частиною підступної змови проти нього, організованої НАТО, поляками, литовцями і західним світом загалом. Як наслідок, двосторонні відносини різко погіршилися, і посла України в Білорусі на початку вересня 2020 року обшукали під час перетину кордону.

Напруга у відносинах з Україною продовжувала загострюватися в останні місяці 2020 року. Режим Лукашенка був обурений через моральну підтримку Києвом білоруського продемократичного руху і очевидною готовністю українського уряду допомогти білоруським дисидентам. Багато хто підозрював, що люта критика України зі сторони Лукашенка була також скерована ​​на те, щоб завоювати прихильність Москви.

Режим Лукашенка ще більше розлютився з приводу рішення Києва запросити білоруські технологічні компанії та ІТ-фахівців працювати в Україні. Однак розрив двосторонніх відносин залишався далеко не повним: Україна продовжувала непомітно закуповувати електроенергію у Білорусі. З’явилось відчуття, що словесна війна між міністерствами закордонних справ України і Білорусі до кінця року почала згасати. Деякі білоруські аналітики з тих пір натякнули, що Мінськ, можливо, не дуже серйозно ставився до конфронтації, незважаючи на різкі висловлювання.

«Відносини все ще існують, але, можливо, було б краще, якби обидва міністерства закордонних справ глибоко зітхнули і зробили довгу паузу». З точки зору Білорусі, МЗС України схиляється до політики ЄС і змушений займати ті ж позиції, що і ЄС. Білоруський МЗС розглядає будь-які заяви України як спрямовані в першу чергу на адресу їхніх союзників по ЄС і тому не приймає ці заяви особисто. Нинішнє похолодання в дипломатичних відносинах між Києвом і Мінськом навряд чи найближчим часом зміниться потеплінням, якщо відносини між ЄС і Білоруссю не поліпшаться», – прогнозує Денис Буконкін, директор Центру досліджень зовнішньої політики і безпеки.

У той час як Київ більш-менш відкрито підтримував білоруський продемократичний протестний рух, керівництво білоруської опозиції не оцінило це належним чином. Бажаючи зберегти вікно для майбутніх розмов з Москвою, лідер білоруської опозиції Світлана Тихановська з обережністю ставилася до проукраїнських позицій щодо ключових геополітичних питань, зокрема захоплення Росією Кримського півострова у 2014 році.

«Білоруська опозиція зберігала дистанцію з Києвом. Офіційно між Україною і Білоруссю немає жодних проблем, але насправді відносини заморожені. Відмова Тихановської зробити чітку заяву про Крим, стримує українців від подальшого розвитку відносин з керівництвом білоруської опозиції у вигнанні. Інші лідери опозиції, такі як Павло Латушка, також не поспішають робити подібні заяви [щодо Криму], щоб не виключати можливість подальших контактів з Москвою», – пояснює Андрій Казакевич, директор з політичних досліджень аналітичного центру «Політична сфера».

Зростання двосторонньої напруженості між Києвом і Мінськом за останні 7 місяців відбулось після періоду активізації взаємодії, який розпочався з початку російської агресії проти України на початку 2014 року. Спалах бойових дій між Росією і Україною зробило Білорусь надзвичайно делікатною і Лукашенко проявляв тоді неабияку дипломатичну майстерність.

З 2014 року білоруський лідер прагнув нацькувати обидві сторони один на одного, в той же час рішуче виступаючи на стороні Росії під час важливих голосувань в міжнародних організаціях. Білорусь була однією з 11 країн, які проголосували проти територіальної цілісності України в Організації Об’єднаних Націй 27 березня 2014 року після російського вторгнення і окупації Криму. Мінськ також перейде на сторону Москви під час наступних голосувань в Організації Об’єднаних Націй з питань територіальної цілісності, а також порушень прав людини, скоєних проти кримських татар.

Незважаючи на цю підтримку Москви на світовій арені, білоруський лідер завжди намагався знайти золоту середину. Геополітичний баланс Лукашенка полягав в тому, щоб зробити себе корисним для всіх в регіоні. Найважливіше, що він запропонував Україні залізні гарантії нейтралітету і пообіцяв не допустити, щоб російські війська створювали загрозу північним кордонам України з території Білорусі.

Ці гарантії безпеки мають величезне значення для військового балансу в регіоні. Україна і Білорусь мають спільний кордон протяжністю понад 1000 км. Будь-який військовий тиск Росії з півночі повністю змінить визначення поточного конфлікту і змусить Україну радикально переосмислити всю оборонну позицію. У цьому контексті неодноразові жарти Лукашенка про те, що він прибуде на український кордон на тракторі, а не на танку, були частиною його витонченої політики щодо Києва.

Зіткнувшись з військовою потугою Росії, Білорусь і Україна в останні роки мали вагомі підстави для розвитку співпраці у сфері безпеки. До нинішньої кризи в Білорусі, Київ і Мінськ регулярно обмінювалися розвідувальними звітами та іншою конфіденційною інформацією.  Починаючи з вересня 2014 року, ключовим аспектом українсько-білоруських відносин була роль Мінська як майданчика для мирних переговорів між Москвою і Києвом. Цей статус дозволив Лукашенку значно зміцнити свою міжнародну репутацію надійного партнера і гостинного господаря для лідерів країн нормандського формату (Франції, Німеччини, Росії та України).

До спалаху продемократичних протестів в Білорусі ця роль в якості господаря російсько-українських мирних переговорів розглядалася як досить важлива для регіональних оборонних механізмів, щоб європейські та американські лідери дедалі частіше відмовлялися від своїх сумнівів у відносинах з Лукашенком.

Однак нові геополітичні реалії, які виникли внаслідок жорстокого придушення демократичних демонстрацій, звели нанівець всі переваги, отримані після мінського мирного процесу. Оскільки Лукашенко ізольований від Заходу і залежить від Росії, все майбутнє Мінського переговорного формату виявляється під питанням. Тепер очевидно, що українська делегація більше не розглядає Мінськ як нейтральний майданчик, в той час як проблеми з правами людини також роблять Лукашенка абсолютно неадекватним господарем мирних перемовин з європейської точки зору.

Ці питання виникли в той час, коли ситуація на окупованій східній Україні знову входить в період ескалації. У перші місяці 2021 року кількість загиблих українських військових збільшилася, оскільки Москва агресивно відреагувала на дії президента Зеленського проти російських маріонеткових політичних сил і телеканалів України. У нинішніх умовах складно уявити, щоб українська сторона погодилася на продовження Мінського переговорного формату. Також важко уявити, що Росія погодиться на будь-які фундаментальні зміни.

«Ситуація, коли Мінськ залишається переговорним майданчиком для подальших контактів між Києвом і Москвою, до кінця не врегульована, хоча очевидно, що білоруська столиця більше не може служити майданчиком для нейтральних переговорів в цих умовах. Я не зовсім впевнений, що це вирішене питання, оскільки Україна наполягає на зміні місця майбутніх переговорів, але європейці не знають, що робити з цим питанням. Не схоже, що найближчим часом буде ухвалене яке-небудь рішення», – вважає Євген Прігерман, директор Мінського діалогу з міжнародних відносин.

Оскільки Лукашенко все більше і більше залежить від Росії, Москва продовжує вивчати можливості посилення військового тиску на Україну і Європейський Союз через Білорусь. Лукашенко довгий час чинив опір спробам Росії створити постійні військові бази на території Білорусі, але Кремль вже володіє двома стратегічними об’єктами в Білорусі. Один з них – це вузол зв’язку з підводними човнами дальньої дії, а інший – протиракетна радіолокаційна станція.

Зараз тривають переговори щодо продовження договорів, які регулюють розташування цих російських об’єктів, і більшість спостерігачів очікують, що Москва збереже свою нинішню присутність в Білорусі. Головне питання полягає в тому, чи зможе Кремль отримати подальший військовий плацдарм. Путін давно націлився на російську авіабазу в Білорусі, але Лукашенко завжди вважав це неприйнятним. Однак це може бути частиною умов продовження підтримки з боку Росії. Зі зрозумілих причин будь-яке збільшення російської військової присутності в Білорусі буде сприйнято Україною з великою тривогою.

Військова складова – лише один з аспектів складних відносин між Києвом і Мінськом. Прагнення України до євроатлантичної інтеграції та орієнтація Білорусі на більш тісні зв’язки з Москвою поставили дві країни на різні геополітичні траєкторії, але загальне бажання керувати імперськими амбіціями Росії також створило значні точки дотику.

Несподіване і безпрецедентне продемократичне повстання в Білорусі послужило подальшому ускладненню двосторонніх відносин і посилило суспільну напруженість у відносинах, які традиційно були дипломатично ввічливими і зовні дружніми. Це завдало значної шкоди і відносини між двома країнами, безумовно, не підлягають відновленню.

І Київ, і Мінськ зараз прагнуть знизити дипломатичну войовничість і вступити в новий період відносного спокою. Останнім часом, Лукашенко перестав включати українців в параноїдальний пантеон своїх уявних ворогів. Білоруський диктатор – не що інше, як політичний шулер. За 26 років свого правління він навчився уникати перетворення супротивників в смертельних ворогів. Тепер він, намагається застосувати такий же прагматичний підхід до майбутніх відносин з Україною.

Back to top button