Україна

Пекло Азовсталі: очевидиця розповіла про пережите

БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО

Два місяці без ліків, повноцінної їжі та під тиском постійних бомбувань – так описала пережите врятована з бомбосховища на маріупольському заводі Азовсталь цивільна жінка, з якою вдалося поспілкуватись DW.

Співрозмовниця DW Лідія, якій вдалося евакуюватися з обстрілюваного російським військом заводу Азовсталь у Маріуполі, попросила не оприлюднювати місце її нинішнього перебування, її повне ім’я та інші персональні дані. Вона пояснила це побоюванням за долю батьків, які лишилися в Маріуполі. У перші дні після прибуття в безпечне місце Лідія, за її словами, почувалася дезорієнтованою, наляканою та приголомшеною. Вона погодилася на розмову лише за тиждень після прибуття на підконтрольну Україні територію. Її лице виглядало стомленим і блідим. Постійна стривоженість в очах зникла лише тоді, коли жінка пригадувала, як її зустріли на кінцевій зупинці евакуаційного конвою.

DW: Як Ви потрапили на Азовсталь і скільки часу там перебували?

Лідія: Я працювала на цьому заводі і знала, що там є спеціально облаштовані бомбосховища. 6 березня, коли обстріли міста стали зовсім нестерпними, ми з моїм чоловіком вирішили сховатися в одному з бункерів на заводі. Я знала, що там безпечніше. Думали, що перебудемо там кілька днів, але в результаті вийшло два місяці.

Скільки людей там ховалися від обстрілів разом із Вами?

Важко сказати точно, в останні тижні вже ніхто їх не рахував. Спочатку нас було близько 30, але люди весь час виходили, а тоді поверталися. Приходили й інші люди. Якось ми нарахували, що нас там 47 осіб, але кількість постійно змінювалася. Перед евакуацією вже ніхто просто не міг порахувати, скільки нас там було.

За даними, які щодня повідомляла українська влада, обстріли Азовсталі не припинялися. Чи була можливість хоч ненадовго залишити укриття? Чи люди не виходили звідти?

Спочатку можна було бути на свіжому повітрі довго, а після того, як обстріли стали частішими, ми виходили тільки, щоби приготувати їжу на багатті. Останнім часом ми весь час були в підземеллі. Там є такі тунелі… і ми там готували їжу. Нагору взагалі не виходили. Це почалося десь від 20 квітня, тобто два тижні ми взагалі не були на поверхні.

Де Ви брали продукти для приготування їжі?

В бункері були сухі пайки, які спеціально залишило керівництво ділянки, за якою був закріплений бункер. Але їх було небагато, з розрахунку на кілька днів. Бо ці бункери було збудовано ще у 1960-х роках минулого століття, тоді не передбачалося, що люди можуть у ньому залишатися тривалий час. В цих сухпайках були консерви, вода, галети й тушковане м’ясо. Ми розтягували їх, готували супи… Спочатку люди, які приходили з поверхні, приносили із собою харчі, ковдри та теплий одяг. Але ділилися харчами не всі. Були й такі, що їли під ковдрою. Різні люди були…

Вибух на території Азовсталі, 11 травня 2022 року

Яку допомогу людям надавали українські військові, які там знаходилися? Російська пропаганда стверджує, що військові утримували людей силоміць…

Ні, ми з чоловіком кілька разів виходили з бункера і поверталися, коли була можливість. Але коли почалися важкі бомбардування авіацією, доводилося постійно залишатися під землею. Іноді до бункера заходили військові, приносили дітям цукерки. Військові нас попереджали, що ми, звичайно ж, можемо вийти, але там – масивне бомбардування…

Чи були серед людей у бомбосховищі, в якому Ви перебували, хворі або поранені? Чи міг хтось надавати їм допомогу?

Поранених не було. Але були люди, які потребували медичної допомоги. Я й сама її потребувала. В мене захворювання крові, і потрібно постійно, щодня робити ін’єкції, але мені ніхто цього не надавав. Серед інших були інсулінозалежні, які теж не мали можливості отримувати щоденні ін’єкції. В одного чоловіка була висохла рука, йому були потрібні знеболювальні наркотичні препарати. У нього постійно був сильний біль, він кричав цілими ночами.

Чи знаєте Ви про людей, які погодилися виїхати у бік тимчасово окупованого Донецька? Чи було зрозуміло в момент евакуації, куди Вас планують везти?

Ми взагалі нічого не знали. Просто до нас зайшли наші військові і сказали: у вас є п’ять хвилин на збори, виходьте на евакуацію. У кого були складені наплічники, той встав і пішов. Я не знаю тих, хто поїхав у Донецьк чи в Росію. Коли нас на поверхні зустріли представники ООН та Червоного Хреста, вони одразу через перекладача нам сказали, що ми в безпеці, ніхто не буде стріляти. А вже під час фільтрації нам давали вибір, куди їхати далі.

Де саме відбувалася фільтрація?

Я не знаю… Це була якась місцевість, де я ніколи раніше не була.

Що відбувалося під час фільтрації?

(тривала пауза, опускає голову, ховає очі) …Я не буду про це говорити.

Скільки часу забрала дорога з Азовсталі до місця, де Вас приймали на проживання?

Не знаю… Не можу навіть приблизно сказати. З Азовсталі нас вивезли ввечері, потім ми їхали, потім півночі були на фільтрації і знову довго їхали…

Хто Вас зустрічав на кінцевій зупинці? Чи отримали Ви допомогу?

Нас зустріли дуже добре! Нас одягли, відмили, дали нам нове взуття. До нас приходили люди, постійно нам щось приносили – якісь речі, харчі, засоби особистої гігієни… Ми ні з чим абсолютно не мали проблем. Нас поселили в окремому приміщенні, де дуже комфортно жити і спати.

Чи є Вам де зараз залишатися? Чиплануєте Ви їхати кудись далі?

Я ще не знаю… Просто ще не усвідомлюю всього, що відбувається. Спочатку хочу бодай трохи відпочити… і все.

Джерело: Українська служба DW


Новини від 1News в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/UA_1NEWS

ПІДПИСАТИСЯ на Telegram-канал 1NEWS

Джерело

Back to top button