Нікітський ботанічний сад у Криму святкує 214-річчя: які зміни пережив заклад під час окупації (фото)
4 жовтня Нікітському ботанічному саду виповнюється 214 років. Це одна з найстаріших наукових установ Південного узбережжя Криму. За часів незалежності України сад отримав статус державної наукової установи, а його колекції та унікальний гербарій увійшли до реєстру національного надбання. Втім, вже понад десятиліття цей унікальний об’єкт живе в умовах російської окупації. Нікітський ботанічний сад в Криму став місцем переписування культурного простору, зокрема, в 2019 році там демонтовано бронзову скульптуру богині Флори, яка була замінена бюстом Володимира Леніна. Окуповані території також використовуються для відпочинку та реабілітації російських військових, що загрожує міжнародному контролю та екологічному стану саду. Повернути міжнародний статус саду можливо лише після деокупації Криму.
Не можу не замислитись, як важко переживати такі зміни, коли місця, які були свідками історії, страждають через політичні обставини. Нікітський ботанічний сад — це не просто сад, це частина нашої спадщини. Важливо, щоб ми пам’ятали про такі місця і намагалися їх зберегти, навіть коли обставини не на нашій стороні. Чи зможемо ми колись повернути те, що втратили? Складно уявити, як це все вплине на майбутнє.
Дивно, як час плине, а ботанічний сад все ще тримається, незважаючи на всі труднощі. Це місце — наче оаза серед усіх цих проблем. Прикро, що через окупацію багато українських культурних та природних скарбів страждають. Сподіваюся, що сад зможе відновити свою славу і повернутися до нормального життя.
Чи не пора вже нарешті повернути Криму його справжню красу та історію? Сад заслуговує на нове життя!
Нічого дивного, що ботанічний сад святкує свій ювілей, але в контексті окупації це звучить як певна іронія. Якось нелогічно, що в умовах війни і нестабільності ми все ще говоримо про зміни в ботанічних садках, коли багато живих душ страждають. Чи справді це свято, чи просто ще один спосіб замаскувати гірку реальність? І які саме «зміни» пережив заклад? Чи не забули ми про людей, які там працюють і живуть?