Названо 5 причин, чому Україна не сприймає «русский мир» Путіна

Гібридна війна Росії проти України триває уже восьмий рік поспіль. За цей період Кремлю вдалося окупувати Крим і значну частину території в прикордонному районі Донбасу на сході України. У той же час вплив Росії на решту 92,8% України впав до мінімуму за останні 300 років. Хоча війні як і раніше не видно кінця, стає все більш очевидним, що події останніх 7 років привели до рішучого відходу України зі сфери впливу Росії. Свідчення цього історичного зсуву можна побачити в усьому українському суспільстві.

Про це йдеться в авторській колонці Тараса Кузьо, наукового співробітника Інституту зовнішньої політики в Університеті імені Джона Гопкінса та професора Національного університету «Києво-Могилянська Академія», повідомляє 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

У політичному аспекті підтримка проросійських сил в Україні впала до менше 50%. Українські політичні партії, орієнтовані на Москву, які були здатні сформувати парламентську більшість і перемогти на президентських виборах менше 10 років тому, тепер борються за подолання 20-відсоткового бар’єру на національних виборах і здебільшого залежать від старіючої електоральної бази, яка відчуває ностальгію за радянською стабільністю. Це залишає обмаль можливостей для відродження їх політичних перспектив.

Здатність Росії домінувати над Україною в економічному аспекті також значно зменшилася. До війни на Росію припадало близько 30% річного торгівельного балансу України. До 2020 року ця цифра впала приблизно до 7%. У той же період процвітала торгівля України з Китаєм та Європейським Союзом. Тим часом, значна частина українських трудових мігрантів з 2014 року вирішили шукати заробітків в країнах Євросоюзу.

До початку військових дій, пострадянська Україна була найбільшим успіхом Росії у застосуванні м’якої сили. Колись неподільні сцени російського і українського шоу-бізнесу різко розділилися через війну. Багатьом російським знаменитостям офіційно заборонили в’їзд в Україну, а іншим вже не раді.

Більшість російських телеканалів було відключено від українського ефіру, а українські телеканали різко скоротили обсяг російського контенту. Завдяки системі квот на вітчизняних радіостанціях дедалі частіше віддається перевага українським виконавцям. Внаслідок того, що російські соціальні мережі заблоковані, мільйони українців перейшли на Facebook та інші міжнародні платформи.

Росія також відступила в духовній сфері. Створення у 2019 році міжнародно визнаної Православної церкви України, незалежної від Московського патріархату, прискорило падіння впливу Російської православної церкви в Україні.

Багато експертів в Москві сподівалися, що обрання навесні 2019 року російськомовного кандидата-єврея Володимира Зеленського на посаду президента України дозволить повернути назад катастрофічну втрату впливу Росії в Україні. Однак майже два роки по тому такого відродження не відбулося.

Навпаки, Зеленський закрив пов’язані з Кремлем українські телеканали і запровадив низку санкцій проти провідних українських союзників Росії, а також ухвалив стратегію деокупації Криму.

Геополітичний поворот України від Росії користується величезною суспільною підтримкою. Справді, з урахуванням того, що українські опитування громадської думки незмінно вказують на те, що більшість підтримує майбутнє членство як в Європейському Союзі, так і в НАТО, для Росії важко уявити собі зворотній шлях. Натомість, Володимиру Путіну, схоже, судилося увійти в підручники історії Росії як людині, яка втратила Україна.

Втрата України – це нищівний удар по мріям Путіна про імперське відродження і його одержимості щодо відродження Радянського Союзу. Це також є нищівною поразкою доктрини «Русского мира», яка понад 10 років слугувала неофіційною ідеологією режиму Путіна.

Прихильність Путіна так званому «русскому миру», який виходить за межі сучасної Росії, вперше почала формуватися в середині 2000-х років і набула значного імпульсу після вторгнення Росії в Грузію у 2008 році.

За словами Путіна й інших видатних захисників, «Русский мир» включає в себе населення колишніх царських і радянських імперій, яке пов’язане з Росією російською мовою, а також релігією, культурою, історією і світоглядом

Україна знаходиться в самому серці путінського «Русского мира» і є центральним елементом його імперських амбіцій. І він не самотній в таких думках. Справді, дуже поширеними є припущення щодо природного місця України в «Русском мире» зіграли критично важливу роль у рішенні Москви вторгнутися в Україну у 2014 році. Це глибоко вкорінене переконання з тих пір допомогло підтримувати високий рівень російської громадської підтримки сепаратистських республік.

Путін та інші прихильники «Русского мира», такі як Патріарх Російської Православної Церкви Кирило, вважають, що росіяни, українці і білоруси є частиною однієї «російської цивілізації» і мають спільне коріння в середньовічній Київській Русі, яка зображується як «перша Російська держава». Вони розглядають поточний поділ на окремі пострадянські держави як історичну помилку і звинувачують Захід у штучному поділі «Русского мира».

Цей російський наратив відкидає багатовікову боротьбу України за державність як зраду російсько-українського «братства». Українські лідери, від козацького гетьмана XVIII століття Івана Мазепи до сучасних президентів Петра Порошенка і Володимира Зеленського, зображуються як зрадники і сепаратисти, які співпрацюють із західними ворогами Росії з метою поділу і ослаблення «Русского мира».

Насправді ідеологія «Русского мира», що просувається режимом Путіна, вже багато років знаходиться поза зв’язком з українською громадською думкою. Цей розрив значно збільшився, оскільки ставлення до неоголошеної російсько-української війни посилилося.

На початку 2014 року Путін, схоже, став жертвою власної пропаганди до такого рівня, що вірив у проросійські повстання по всій Україні. Замість цього, гібридна атака Кремля на суверенітет України викликала хвилю народної опозиції, яка мала катастрофічні наслідки для інтересів Росії в країні.

Втрата України означає, що Москва повинна змиритися з найбільшим ослабленням російського впливу після розпаду СРСР. На даний момент, невизначеність неврегульованого конфлікту на сході України відтермінувала неминучі наслідки цієї історичної невдачі. Однак, коли зрештою настане розплата, вона буде надто болючою для Кремля.

На цьому етапі вже можна виокремити п’ять основних причин, через які українці відкинули заклики Путіна возз’єднатися з «Русским миром».

1. Відсутність імперської ідентичності. У той час як сучасна російська національна ідентичність нерозривно пов’язана з уявленнями про імперську долю, це неспрацьовує для українців. З цієї причини доктрина «Русского мира» не знаходила відгуку у більшості українців навіть до кризи 2014 року. Навпаки, це викликало підозру. Під час президентства Віктора Януковича в 2010-2014 роках кількість українців, які вважали «Русский мир» спробою відновлення Російської імперії, зросла з 30,4% до майже половини (48,4%), а тих, хто вважав це збереженням духовної єдності східних слов’ян скоротилися з 56,8% до 39,7%. Як і варто було очікувати, ці тенденції продовжували посилюватися після початку бойових дій 7 років тому.

2. Демократична розбіжність. Після здобуття незалежності у 1991 році Україна повільно, але вірно рухалась у напрямку демократії, що призвело до появи висококонкурентної, хоча і недосконалої багатопартійної політичної системи. Зараз українці сприймають вільні і справедливі вибори як належне, а також звикли до жорсткої критики влади і плюралістичного середовища у ЗМІ. Тим часом, після внесення змін до конституції, ухвалених у 2020 році, Путін, схоже, залишиться президентом Росії до 2036 року. Багато українців, як і раніше глибоко незадоволені нефункціональною демократією в країні, але мало хто бажає повернутися до однопартійної системи, в якій домінує диктатор в Кремлі. До Путіна особисто теж дуже мало симпатій. Згідно з опитуванням Pew Research Center, схвалення Путіна українцями впало з 56% в 2007 році до 11% у 2019 році.

3. Поляризований вплив війни. До 2014 року негативні погляди на Росію не були особливо поширені серед українців, за винятком Західної України. Однак після початку бойових дій таке ставлення стає більш поширеним в усіх регіонах країни. За даними Київського міжнародного інституту соціології та російського «Левада-центру» за лютий 2021 року, кількість українців, які позитивно ставляться до Росії, скоротилась з приблизно 80% до 40%. Ціле покоління молодих українців, які не мають особистих спогадів про спільне радянське минуле, тепер знає Росію в першу чергу, як агресора і супротивника. Незалежно від будь-яких подальших подій в напрямку миру і примирення, семирічна війна між двома країнами є переломним моментом, який назавжди змінив російсько-українські відносини.

4. Релігійні відмінності. Одна з центральних опор доктрини «Русского мира» – Російська Православна Церква. Принаймні на папері Російська православна церква продовжує чинити величезний вплив на Україну. Однак, насправді, цей вплив вже знижувався до початку військових дій в 2014 році і задовго до створення незалежної Православної церкви України в 2019 році. Протягом перших пострадянських десятиліть незалежності України, невизнаний на міжнародному рівні Київський патріархат продовжував зміцнювати свої позиції в боротьбі за лояльність православних українців. Цей зсув отримав подальший імпульс після початку бойових дій в 2014 році, частково завдяки широко поширеній думці про те, що Московський Патріархат підтримує військову агресію проти України. Священики Московського Патріархату за останні 7 років спровокували численні скандали, відмовляючись ховати полеглих солдатів і відкидаючи публічні заклики вшанувати пам’ять захисників України. У травні 2015 року лідери Московського Патріархату викликали лють, відмовившись стояти в українському парламенті, щоб вшанувати пам’ять українських солдатів, які загинули на війні. Українці також дедалі частіше ставлять під сумнів спроби Москви пов’язати сучасну Російську православну церкву з древніми православними традиціями епохи Київської Русі. В опитуванні, проведеному напередодні формування Православної Церкви України у 2019 році, більшість українців визначили сучасну Україну як наступницю Київської Русі і визнали Київський Патріархат правонаступником Православної церкви, заснованої в українській столиці трохи більше 1000 років тому. Російська Православна Церква залишається потужною силою в українському повсякденному житті з мільйонами віруючих і тисячами парафій. Проте, зараз вона далеко не така впливова, як колись.

5. Війни пам’яті. Україна і Росія мали розбіжності у низці ключових історичних питань ще з часів Михайла Горбачова. Багато українців не згодні з тим, що Крим «завжди був російським», а також відкидають спроби Росії заявити права на історичну спадщину Київської Русі. Ці конкуруючі підходи до спільного минулого не дивні. Протягом століть Росія могла диктувати надзвичайно русоцентричну версію української історії. Це зробило негативну реакцію останніх десятиліть майже неминучою. Ставлення до імперського минулого фундаментально різниться. Починаючи з ХІХ століття під час царського режиму і впродовж усієї радянської епохи ХХ століття, українці зіткнулись із хвилями політики русифікації, спрямованої на придушення власних прагнень України до державності. Ця історія репресій не довзоляє сучасним українцям ототожнювати себе з імперським минулим, але росіяни не поділяють таких поглядів. У той час як більшість українців зараз вважають Сталіна тираном, настільки ж велика кількість росіян бачать в радянському диктаторові – героя.

Останніми роками, простір, який розділяє конкуруючі українські та російські історичні наративи, став ще більшим. Закони про декомунізацію України 2015 року призвели до повної відмови від радянської символіки і нового підходу до тоталітарної епохи, який суперечить зусиллям Росії щодо реабілітації СРСР. Суперечливі думки про спільне минуле залишаються центральними в інформаційній війні між Росією і Україною.

Вся концепція «Русского мира» сягає корінням в застарілі імперські міфи XIX століття, яким немає місця у XXI столітті. Таке мислення вчинило неймовірно руйнівний вплив на російсько-українські відносини, спровокувавши військовий конфлікт 7 років тому і розпалюючи його зараз.

Цей імперіалістичний підхід є перешкодою на шляху до миру і можливого примирення в майбутньому. Допоки сучасна Росія не зможе відкинути отруйну доктрину «русского мира», вона надалі буде отруювати відносини з Україною і збільшувати розрив між двома сусідніми державами.