Як зупинити масовий виїзд українців на заробітки

За останні 6 років безпрецедентні потоки українських трудових мігрантів в країни Європейського Союзу привертають до себе увагу, проте ця тенденція ще не викликала комплексної інституційної реакції зі сторони української влади. Зараз коли, внаслідок пандемії коронавірусу запанував затишок на ринку праці замість нової хвилі міграції, настав час для проведення послідовної політики, яка може допомогти Україні краще зрозуміти основні проблеми й захистити трудові ресурси. Про це йдеться в публікації Лесі Дубенко, аналітика неурядової організації «Європа без бар’єрів» на сторінках Atlantic Council, – повідомляє 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

З 2014 року трудова міграція дедалі частіше стає важливим фактором, який сприяє економічному росту України. За інформацією Всесвітнього банку, грошові перекази в Україну у 2019 році сягнули 16 мільярдів доларів, що складає 10% річного ВВП країни. Тим не менш, відтік робочої сили визнали проблематичним, оскільки українські підприємства часто не можуть заповнити вакансії, а деякі сільські райони відчувають сезонну депопуляцію.

Це питання стоїть на політичному порядку денному з 2015 року, відколи Верховна Рада України ухвалила Закон про зовнішню трудову міграцію. Після цього була ухвалена Стратегія державної міграційної політики до 2025 року, яка містила низку амбітних завдань, наприклад «створення необхідних умов для повернення та реінтеграції українських мігрантів в українське суспільство».

Два роки потому, новий уряд нового президента України Володимира Зеленського пішов ще далі й оприлюднив низку конкретних заходів, щоб привабити українських заробітчан повернутись на батьківщину. Вони передбачали створення нових робочих місць й надання довгострокових кредитів під низькі відсотки для малого та середнього бізнесу. Після того розпочалась пандемія коронавірусу.

Після рішення України закрити свої кордони багато трудових мігрантів кинулись додому, що стало переломним моментом для чиновників. Проте, незважаючи на розмови прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля про бажання утримати вдома заробітчан, новий відтік робочої сили уже набирає оборотів. Ані карантин, ані пов’язані зі здоров’ям ризики роботи у низькооплачуваних секторах економіки не втримали трудових мігрантів у травні 2020 року від посадки на перші чартерні авіарейси у Великобританію, Фінляндію та Польщу.

Зараз уже зрозуміло, що превалююча більшість багатомільйонної робочої сили з України швидше за все повернеться в ЄС, аніж скористається різноманітними ініціативами, які зараз пропонуються українською владою. Нездатність України утримати свою робочу силу ще більше буде наявною у найближчі місяці, оскільки багато потенційних трудових мігрантів уже розглядають можливість роботи в Німеччині, яка нещодавно послабила свої правила надання дозволів на роботу для громадян з країн, які не входять до Євросоюзу. Ще в 2019 році 45% українців, які працюють в Польщі, зізнались, що розглядають можливість влаштуватись на роботу в іншу країну ЄС, здебільшого в Німеччині.

Той факт, що Україна бореться за утримання своєї робочої сили створює проблеми для зруйнованої економіки країни. Причинами цієї негативної тенденції є, здавалось би, постійна недовіра між українським суспільством та владою, яка підриває офіційні ініціативи, скеровані на спонукання заробітчан повернутись додому. Між іншим, всеосяжна корупція та низькі зарплати ще більше ускладнюють ситуацію.

Завдання, яке стоїть сьогодні перед українською владою має два аспекти. Київ повинен знайти баланс між захистом інтересів заробітчан, які виїжджають в ЄС з метою працевлаштування, і в той же час прагненням залучити їх до побудови свого майбутнього в Україні, не вдаючись до запровадження обмежень радянського зразка.

Київ зіткнувся із проблемою відтоку робочої сили з країни, але ще не відомо, хто в уряді несе основну відповідальність за політику трудової міграції та її проведення. Незважаючи на те, що Міністерство з питань розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України офіційно є куратором цього питання, Кабінет міністрів, низка окремих міністерств та органи місцевого самоврядування також регулярно беруть участь в роботі.

Зовсім нещодавно віце-прем’єр-міністр України з питань європейської інтеграції змушений був втрутитись й допомогти скоординувати відправлення чартерних авіарейсів зі сезонними заробітчанами до країн ЄС. Щоб виправити цю інституційну плутанину, українське представництво Міжнародної організації з міграції запропонувало створити «потужний та ефективний механізм координації» між різними урядовими установами.

Ще одним ключовим завданням для української влади є прагнення зрозуміти, чому трудові мігранти ввжають, що за кордоном краще жити, аніж на батьківщині. Чи, справді, це є питанням лише вищої зарплати та кращих умов праці? Що змусить цих мігрантів залишатись в Україні, а не виїжджати? Потрібно провести серйозне дослідження, щоб знайти відповіді на ці важливі питання й зробити необхідні висновки.

Український уряд повинен також розглянути можливість запуску детальних інформаційних кампаній про підводні камені роботи за кордоном. Сьогодні не існує вичерпної інструкції, яка описує небезпеку, з якою можуть зіткнутись українці під час пошуку роботи в ЄС, наприклад, депортація чи відсутність доступу до соціального забезпечення.

Трудова міграція – це довгострокова проблема для української влади, яку вони не можуть ігнорувати. Доброю новиною є те, що дебати в українському суспільстві уже пожвавились і це питання займає важливе місце у політичному порядку денному.

У прийдешні місяці й роки проблема трудової міграції в Україні неминуче вирішуватиметься методом проб та помилок. Уряду потрібно набагато кращого розуміння факторів, які впливають на міграцію, а також необхідно розробити більшу скоординовану інституційну відповідь. Українських заробітчан не можна змусити залишатись на батьківщині, але майбутнє країни буде залежати від здатності влади переконати своїх громадян в тому, що їх вдома чекає світле майбутнє.