Чи здійснить Путін військову агресію у 2021 році аби довести, що він не боїться США?

Чи стане 2021-ий роком, коли Володимир Путін застосує збройну силу, аби показати Заходу, що він не боїться американського тиску? Це питання, яке задають українські аналітики після того, як напруженість у відносинах між Москвою і Вашингтоном була посилена звинуваченнями в тому, що Росія намагалася маніпулювати президентськими виборами в США.

Про це йдеться в аналітичній публікації журналіста й аналітика Костянтина Еггерта, повідомляє 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

Ідея про те, що конфлікт, який розгорається в Україні переросте в нову боротьбу, з’явилася після войовничої промови Путіна, яку він виголосив на форумі в Давосі наприкінці січня 2021 року. Російський президент тоді сказав, що «зовнішньополітична пропагандистська риторика» зростає, і він очікував, що «практичні дії» США проти Росії стануть агресивнішими. За його словами, така гра без правил «критично збільшує ризик одностороннього застосування військової сили».

Він не сказав, хто міг використовувати військову силу, але на наступний день Маргарита Симоньян, керівник російського англомовного новинного каналу Russia Today, виголосила полум’яну промову на конференції в підконтрольному Росії місті Донецьк на сході України, де сказала: «Матінка Росія, забери Донбас додому!».

Московські офіційні особи заперечували, що заклик Симонян до анексії промислового центру України був офіційною політикою, але спростування були настільки млявими, тому підтверджували, що вона не просто висловлювала особисту думку.

У відповідь українські офіційні особи закрили три промосковських телеканали і створили міжнародну «Кримську платформу» для обговорення «деокупації» півострова, анексованого Росією у 2014 році.

Російські внутрішні пропагандистські агентства і армії тролів в соціальних мережах почали просувати один і той же наратив: «Україна готується до війни». Для досвідчених спостерігачів за Кремлем такі звинувачення зазвичай означають протилежне – швидше, Путін готується до війни.

Причина, яка може спонукати Путіна дотримуватись заклику Симонян – це вибори в Державну Думу у вересні 2021 року. Є спокуса затаврувати їх як «так звані вибори», оскільки жодної реальної опозиції до них не допустять. Однак, хвиля антиурядових протестів, яка охопила міста Росії в січні 2021 року, змусила Кремль задуматися.

Хоча режиму не загрожує безпосередня небезпека, розмах протестів, викликаних арештом Олексія Навального, опонента Путіна №1, був безпрецедентним. Вперше за 20 років велика кількість демонстрантів в десятках регіонів вийшла на вулиці не через місцеві проблеми, а для того, щоб показати свою відразу до путінської системи.

Після двох десятиліть перебування при владі, Путін може вирішити, що пора активізувати і допомогти своїй партії «Єдина Росія» отримати більшість у дві третини депутатів в Державній Думі. На його думку, такий результат стане доказом того, що протести за Навального були відхиленням від норми. У більш довгостроковій перспективі Путіну необхідно заручитися підтримкою свого плану залишитися в Кремлі після президентських виборів 2024 року, а для цього може знадобитися повністю лояльний законодавчий орган.

Ніщо з того, що він робить, не може повторити «ефект Криму» 2014 року, який підвищив рейтинг популярності Путіна до 70%. Порятунок сходу України від «київської хунти» як і раніше знайде відгук у значної частини електорату. Однак більш важливим є те, що такий вчинок змусить критиків Путіна, зокрема і Навального, зробити важкий вибір: або засудити режим і бути поміченими як непатріотична західна маріонетка, або підтримати його і дати Путіну шанс заявити, що навіть з ним погоджуються ті, хто протистоїть йому.

Заволодіти де-юре тим, що вже знаходиться в кишені Москви, не так вже й складно – російські сили вже там, а контрольований Росією Донбас значною мірою самодостатній. У більшості людей вже є російські паспорти, вони працюють в Росії і відправляють грошові перекази своїм родинам, а регіон як і раніше виробляє і продає вугілля.

У широкому сенсі, перші місяці перебування адміністрації Байдена у Вашингтоні дали Путіну всі підстави вважати, що йому нічого боятися з боку Заходу. Рішення Байдена продовжити на 5 років новий договір СНО, що обмежує стратегічну ядерну зброю з обох сторін, підняло б настрій Путіну. Єдиною поганою новиною з США з точки зору Москви була обіцянка розглянути питання про запровадження санкцій з огляду на порушення Москвою своїх зобов’язань щодо нерозповсюдження хімічної зброї, адже це вплине на здатність Росії брати позики за кордоном.

Тональність Вашингтону стала набагато різкішою після того, як в березні 2021 року розсекретили звіт американської розвідки і таким чином стало відомо, що Путін санкціонував спроби маніпулювати президентськими виборами, аби зберегти владу Дональда Трампа. В одному з інтерв’ю Байден назвав Путіна «вбивцею», що спонукало Росію відкликати свого посла з Вашингтона.

Якими б не були наслідки, Путін може тішитися здебільшого хорошими новинами з Європейського Союзу. Канцлер Німеччини Ангела Меркель категорично відмовляється розглядати питання про блокування газопроводу «Північний потік-2» – проекту, покликаного позбавити Україну доходів від поставок російського газу в ЄС. Еммануель Макрон, президент Франції, наполягає на «діалозі» з Росією і регулярно розмірковує про «стратегічної автономії» Європи, що дуже схоже на антиамериканізм Шарля де Голля у ХХІ столітті.

Санкції ЄС проти Росії за отруєння, а згодом ув’язнення Навального, також підтвердили думку про те, що ЄС не терпить боротьби з Росією. Заборони на видачу віз і заморожування активів чотирьох чиновників, які в жодному разі не поїдуть в ЄС і не будуть володіти там нерухомістю – принаймні, під своїм ім’ям – легко усуваються. Путіну також вигідна байдужість Заходу, особливо європейців, до України, які вважають, що ЄС повинен зблизитися з Росією.

Найважливіша причина нового спалаху бойових дій між підтримуваними Росією силами і Україною – стратегічна. Деякі українські експерти вважають, що Кремль може навіть подумати про рішучий військовий натиск через південний схід України, щоб створити сухопутний коридор, який з’єднує Крим з Донбасом і таким чином вирішити проблему хронічного дефіциту води на півострові – Україна заблокувала 85% водопостачання Криму з 2014 року.

Виграш від успішного російського нападу буде величезний – надійне водопостачання для підтримки туристичного буму на узбережжі Криму і з’єднання контрольованого Росією Донбасу з морем. Але є і свої ризики, оскільки український опір буде більш запеклим і організованим, аніж в 2014 році. Такий крок також може викликати зовсім іншу реакцію, особливо з боку Конгресу США. Це робить повномасштабну атаку на ключові міста південного сходу України Маріуполь і Херсон менш привабливими.

Однак, спроби передбачити дії Путіна – даремне заняття. Путін використовує непередбачуваність як один з інструментів, щоб вивести Захід з рівноваги. Іноді він робить щось просто тому, що може, як у випадку з Кримом. Постійне прагнення Кремля до внутрішньої легітимності залишається єдиною мотивацією до дій, а у рік виборів це важливо, як ніколи.