Чи буде Польща годувати Україну?

Ціни на продукти харчування в Україні встановлюють нові рекорди, а нещодавно підготовлені законодавчі зміни загрожують слабкому сільському господарству та продовольчій безпеці держави. Проте, це можливість для польських аграріїв заповнити полиці українських крамниць своєю продукцією. Годувати Україну насінням соняшника, пшеницею, ріпаком чи соєю неможливо – ці сільськогосподарські культури є основою виробництва агрохолдингів, які домінують в країні. Але Україна – це держава з населенням у десятки мільйонів людей з великими потребами і, щоб їх задовольнити потрібне потужне та диверсифіковане сільське господарство, яке насичуватиме внутрішній ринок усією лінійкою продуктів харчування. Це можуть забезпечити лише численні невеликі ферми і Україна готує законодавчі зміни, які їх стосуватимуться.

Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Obserwator Finansowy, повідомляє 1News з посиланням на Foreign Ukraine.

АНІ М’ЯСА, АНІ ОВОЧІВ

За даними Держстату, у 2020 році з України було експортовано аграрної продукції на 22,2 млрд доларів і на аграрний сектор припало 45% експорту, тому він став опорою зовнішньої торгівлі. А от з-за кордону в Україну було імпортовано продуктів харчування на 6,5 млрд доларів. «Аграрна наддержава» продала рослинної продукції на 11,9 млрд доларів, з яких 9,4 млрд доларів припало на зернові культури. В той же час Україна витратила близько 2 млрд доларів на закупівлю рослинної продукції за кордоном, зафіксувавши зростання імпорту в цьому сегменті на 10,8% порівняно з 2019 роком. Тварин і продукції тваринництва було експортовано на 1,19 млрд доларів (це на 7% менше порівняно з 2019 роком) та імпортовано на 1,25 млрд доларів (це на 17,4% більше порівняно з 2019 роком). Парадокс полягає в тому, що країна з мільйонами гектарів кращих у світі сільськогосподарських земель закуповує дедалі більше продуктів за кордоном і це пояснюється тим, що агрохолдинги зацікавлені у вирощуванні лише високоприбуткових експортних монокультур.

За даними Інституту аграрної економіки, рівень рентабельності вирощування соняшника у 2020 році становив 39,4% і був найвищим у сільському господарстві. На другому місці – зерно, рентабельність якого збільшилась до 20% у 2020 році. Ця тенденція визначає напрямок, в якому розвивається сільське господарство України – концентрація на найприбутковіших експортних культурах та повне ігнорування менш прибуткових культур, які складають основу продовольчої безпеки країни. У підсумку, Україна стане потужним імпортером продуктів харчування і ознаки цього уже спостерігаються, адже в магазинах дедалі частіше можна побачити картоплю з Єгипту та зелень з Ізраїлю.

Справа в тому, що рентабельність овочівництва у декілька разів є нижчою, аніж насіння соняшника: у 2020 році вона становила 8,3%, а у 2019 році – 7%. Таким чином, площі під овочі скорочуються, а ціни на них зростають: наприклад, цибуля за рік подорожчала на 100%, капуста – на 30%, а буряк – на 20%. За словами Ануша Баляна, віце-президента Національної академії аграрних наук, великі фермерські господарства не хочуть вирощувати овочі, оскільки це дуже затратно.

Тваринництво та птахівництво в Україні взагалі мають від’ємну рентабельність (за винятком, виробництва молока, де вона залишається стабільною на рівні 20%). За даними Держстату, за останні 30 років поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ) в Україні скоротилось у 8 разів: станом на 1 липня 2021 року налічувалось 3,23 млн голів ВРХ, з яких 1,7 млн корів. Для порівняння, у 1990 році, поголів’я ВРХ в УРСР становило 25,2 млн голів, з яких 8,6 млн корів. За 2020 рік поголів’я ВРХ в Україні зменшилось на 270 тисяч, а корів – на 100 тисяч.

В ОЧІКУВАННІ ВИСОКИХ ЦІН

В українському сільському господарстві переважають агрохолдинги, які орієнтовані на експортні культури, тому вони постачають на внутрішній ринок дедалі менше основних продуктів харчування, які дорожчають швидкими темпами і стають недоступними для мільйонів людей. Це чудова нагода для польських фермерів та виробників продуктів харчування завоювати український ринок дешевими та якісними продуктами. «Перші ластівки» уже помітні: наприклад, переважна частина сиру на українських ринках та в магазинах має польське походження і він значно дешевший.

Зростання цін на продукти харчування в Україні набагато випереджає інфляцію, яка у співвідношенні рік/до року залишається приблизно на рівні 10%. Зокрема, м’ясо подорожчало на 5-10%, а крупи на 1,5% і експерти вказують причиною цього – зростання цін на електроенергію та газ.

«Відбувається достатньо різке зростання цін на енергоносії та паливо, а оскільки вони є обов’язковим елементом витрат на виробництво усіх без винятку товарів й послуг, це тягне за собою ланцюгову реакцію. Уряд міг би легко уповільнити цей процес, виробляючи дешеву електроенергію на державних АЕС з невеликою маржою замість того, щоб відкривати ринок для дорогої електроенергії з вугільних електростанцій, які належать олігархам. Аналогічна ситуація із природним газом, який Україна щорічно видобуває по декілька мільярдів кубометрів. Природний газ має продаватись за ціною, яка формується на основі витрат на власний видобуток, плюс маржа і вартість додаткових закупівель імпортного газу, а не за цінами європейського ринку», – вважає економіст Андрій Новак.

ПОДАТКОВИЙ ТИСК НА ДРІБНИХ ФЕРМЕРІВ

Ситуація погана і є багато ознак, що вона стане ще гіршою. Верховна Рада ухвалила закон, який радикально змінює оподаткування для фермерів. На відміну від польських фермерів, українські фермери, які заробляють більше 12 мінімальних зарплат на рік, повинні сплачувати податок на прибуток з проданої сільгосппродукції, ставка якого дорівнює 19,5% (враховуючи військовий збір). Закон також передбачає зменшення мінімальної площі землі фермерського господарства, що дає право переходу на спрощену систему оподаткування з 2 до 0,5 гектарів – при тому, що для особистого господарства можна мати до 2 гектарів землі. При цьому, прибуток фермера буде враховуватись без обліку виробничих витрат. Це означає, що власники невеликих ферм, які сьогодні є одними із основних джерел постачання продуктів для місцевих ринків, не вважатимуть вигідним вирощувати що-небудь для продажу.

Крім того, законом передбачено запровадження мінімального податку для власників земель сільськогосподарського призначення – не менше 5% від орієнтовної вартості землі на рік. Незалежно від того, чи отримав фермер дохід, він повинен буде сплатити фіксовану суму за гектар – 1400 гривень на рік (50 доларів) і це значно більше, аніж ставка сільськогосподарського податку у Польщі (близько 38 доларів за гектар). Таке податкове навантаження для мешканців української провінції буде нестерпним і, на думку експертів, призведе до того, що дрібних фермерів змусять здавати землю за копійки агрохолдингам, які орієнтовані лише на вирощування кількох експортних монокультур. Крім того, відбуватиметься зростання безробіття у сільській місцевості, відтік робочої сили у міста та за кордон, зниження конкуренції та поява монополізації сільськогосподарського виробництва, зміна структури агровиробництва, товарної структури експорту-імпорту та зростання цінової пропозиції на внутрішньому ринку агропродовольства.