Україна

Чорне море може стати світовим полем битви за енергоресурси

Потенціал морської вітроенергетики та природного газу на шельфі Чорного моря – один з найвищих в Європі і це може допомогти Україні, Туреччині, Грузії, Румунії та Болгарії створити кластери з виробництва водню

В останні роки Балтійське море сприймалося як морська лінія фронту зростаючої напруженості між Заходом і Росією. Це спонукало НАТО розробити багаторівневий підхід, який привів до істотного поліпшення регіональної безпеки. А от Чорному морю приділялося набагато менше уваги. І це незважаючит на військову агресію Росії в прибережних країнах, які можуть стати членами НАТО – Україну і Грузію, а також на будівництво трубопроводу «Турецький потік», який призначений для контролю потоку російського газу в Східну Європу і Туреччину через Чорне море.

Про це йдеться в аналітичній публікації Аури Сабадус, експерта Міжнародного центру дослідження товарних ринків, повідомляє 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

У нещодавньому стратегічному документі зазначалося, що Чорноморський регіон був не тільки межею між Заходом і Росією, а й місцем зустрічі чотирьох великих сил: демократії на Заході, російської військової агресії на півночі, зростаючого фінансового впливу Китаю на сході і близькосхідної нестабільності на півдні.

І для відображення наростаючого вторгнення Китаю і агресії Росії, Захід і НАТО повинні розробити багаторівневу стратегію. Це передбачає допомогу прибережним державам в побудові міцної економіки, одночасно заохочуючи співпрацю між ними.

Таке бачення зміцнило б безпеку на південно-східному фланзі НАТО. Це зблизить членів альянсу – Болгарію, Румунію і Туреччину з найсильнішими партнерами НАТО – Грузією і Україною.

Одним з елементів, який може підтримати таку амбітну мету, може бути розробка запасів газу Чорного моря, які досліджуються в прибережних зонах кожної прибережної держави. Ці резерви можуть стати стрижнем інтегрованої регіональної економіки.

Точні обсяги газу, які знаходиться зараз глибоко під Чорним морем, поки не відомі. За приблизними оцінками, на українському шельфі може міститися більше 2 трильйонів кубометрів газу. Точна цифра ще не визначена, оскільки дві третини морської території країни перейшли під фактичний контроль Росії після незаконної анексії Криму в 2014 році. Державна енергетична компанія України «Нафтогаз» готується до розвідки 32 блоків.

Тим часом, у 2020 році Туреччина потрапила в заголовки міжнародних новин, коли заявила, що розвідані запаси її морської зони можуть досягати 405 мільярдів кубічних метрів. Подальші запаси можуть бути виявлені в сусідніх блоках.

Вважається, що на заході Румунія має від 150 до 200 млрд кубометрів газу морських запасів, будучи однією з найбільш розвинених прибережних країн з точки зору розробки ресурсів.

Загальні запаси Болгарії невідомі, але вважається, що тільки одне з її ще не розвіданих родовищ, Хан Аспарух, містить 100 мільярдів кубометрів. Якщо ця цифра виявиться вірною, тільки ці резерви можуть покрити річний попит країни у блакитному паливі більш ніж на 30 років.

На сході Грузія може мати загальні видобувні ресурси газу у 266 мільярдів кубометрів, хоча скільки з цих запасів знаходиться в її економічній зоні Чорного моря, ще належить визначити.

В останні місяці румуно-австрійська інтегрована нафтогазова компанія OMV Petrom, яка разом з американською компанією ExxonMobil розробляла румунський проект Neptun Deep, шукала можливості співпраці з сусідніми країнами.

У лютому 2021 року був підписаний меморандум про взаєморозуміння з «Нафтогазом» щодо спільних проектів з розвідки газу в Україні. Влітку 2020 року компанія збільшила свою частку в болгарському проекті Хан Аспарух до 42,86% після передачі частки у 30% від іспанської Repsol. Компанія також виграла тендер на проведення геологорозвідувальних робіт на шельфі Грузії.

Однак, потрібно більше інвесторів для надання технологій, фінансової підтримки і ноу-хау, щоб допомогти прибережним державам розробити комплексну стратегію вирішення спільних проблем.

За винятком Туреччини, всі прибережні держави зіткнулися з падінням конкурентоспроможності своєї морської галузі після падіння комунізму. Україна, наприклад, раніше була відома своєю «морською потугою», маючи диверсифіковану морську економіку, яка об’єднує річкові перевезення, суднобудування і нафтогазову промисловість.

Після розпаду Радянського Союзу, Україна щосили намагалася відновити свій військово-морський флот, в той час як незаконна анексія Криму означала, що країна не тільки втратила значні офшорні резерви, але і втратила контроль над дочірніми підприємствами «Нафтогазу», які працюють в регіоні, а також обладнанням на мільярди доларів.

Подібні історії промислового спаду за останні три десятиліття можна знайти в Румунії, Болгарії та Грузії.

Тим часом, морська зона Туреччини на Чорному морі історично недооцінювалася, оскільки країна розглядала її як прикордонний регіон, прилеглий до зони конфлікту військових держав, а саме НАТО і країн Варшавського договору.

Ці країни об’єднують не тільки історичні труднощі. Вони також мають аналогічні прагнення до консолідації і диверсифікації своєї економіки. Саме тут розробка ресурсів природного газу може допомогти оживити енергоємні галузі, а також розвивати нові галузі, такі як виробництво водню, що відповідають глобальним цілям скорочення викидів.

Румунія і Україна, будучи великими регіональними виробниками сільськогосподарської продукції і газу, історично мали розвинену промисловість з виробництва добрив. Проте, зниження видобутку і підвищення цін на газ підірвали їх конкурентоспроможність в останні роки. Виробництво азотних добрив в Україні різко впало з 2014 року. Спад в Румунії був ще різкішим: виробництво впало майже на 19% в річному вимірі за той же період.

Але зниження світових цін на газ у 2020 році допомогло Україні збільшити виробництво аміаку і карбаміду, які мають вирішальне значення для виробництва азотних добрив. Це дозволило більш ніж удвічі збільшити експорт карбаміду з українського чорноморського порту «Південний» з 0,7 мільйона метричних тонн в 2019 році до 1,5 мільйона тонн в 2020 році.

Як і сусідні Румунія, Болгарія і Туреччина, Україна прагне замінити застарілі вугільні електростанції, які покривають близько 40% їх загальної встановленої потужності, на більш чисті види палива.

Природний газ, що видобувається в Чорному морі, може допомогти їм перейти на відновлювальну генерацію таким чином, щоб не тільки гарантувати надійну базову потужність, але і отримати доступ до рентабельних засобів генерації. Ба більше, Чорноморський регіон може стати інтегрованим центром інновацій для розробки нових технологій, зокрема отримання водню з природного газу і поновлюваних форм генерації.

Потенціал морської вітроенергетики Чорного моря – один з найвищих в Європі: Туреччина, за консервативними оцінками, має потенціал в 11 ГВт, Румунія – 94 ГВт, а Україна – не менше 100 ГВт.

Така велика кількість природного газу і поновлюваних джерел енергії могла б допомогти чорноморським країнам створити кластери з виробництва водню для поставок, які декарбонізують забруднюючі галузі промисловості, такі як виробництво сталі, цементу, скла або автомобілів. Однак таке бачення не могло бути реалізовано без комплексного ринкового підходу, при якому природний газ або водень могли б безперешкодно перетікати з Карпат і Балкан на Урал.

Регіон вже отримує вигоду від Трансбалканського трубопроводу, історичного транзитного коридору для експорту російського газу на Балкани і в Туреччину через Україну, Молдову і Румунію.

Через закінчення терміну дії більшості успадкованих контрактів, укладених «Газпромом» з місцевими операторами з транспортування та нещодавно побудований «Турецький потік», Трансбалканський газопровід, пропускна здатність якого становить близько 30 мільярдів кубометрів, тепер вільний для трьохстороннього доступу.

Більшу частину свого маршруту трубопровід проходить паралельно узбережжю Чорного моря в Україні, Румунії, Болгарії та Туреччині, наближаючись до прибережних блоків в їх економічних зонах, а також до військової бази НАТО «Михайло Когелнічану» на півдні Румунії.

Тим часом, Грузія може бути інтегрована у великий чорноморський газовий регіон через існуючий Південно-Кавказький трубопровід, який був розширений для транспортування каспійського газу до Туреччини і південної Європи.

Втім, щоб скористатися можливостями, які відкриваються завдяки великим запасам газу та потенціалу відновлюваних джерел енергії Чорного моря, прибережним країнам доведеться подумати про створення регіонального енергетичного ринку, заснованого на загальних правилах.

Деякі прибережні країни, такі як Україна, домоглися прогресу у відкритті своїх ринків, і Київ щосили намагається залучити великих інвесторів для допомоги в розвідці і видобутку своїх запасів природного газу.

У Румунії ExxonMobil прагне покинути країну, через політичну та нормативну непередбачуваність, в той час як валютна нестабільність в Туреччині і відсутність реформ в газовому секторі в останні роки відлякують інвесторів від цієї країни.

Інтегрований і функціональний газовий ринок не лише підвищив би шанси регіону на залучення фінансових ресурсів, але й підвищив би його сумарну вагу серед світових виробників газу. І це мінімізує ризик виникнення конфлікту між прибережними державами.

Відповідно до Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права (ЮНКЛОС) виняткові економічні зони (ВЕЗ) простягаються на 200 морських миль за межі берегової лінії суверенної країни. Оскільки ЮНКЛОС вимагає, щоб держави вирішували конфлікти на справедливій основі, не даючи додаткових юридичних вказівок, ймовірність виникнення суперечок в Чорноморському регіоні є високою, оскільки його глибоководні ділянки обмежені по поверхні.

У 2009 році Міжнародний Суд втрутився в конфлікт між Румунією і Україною з приводу встановлення єдиного морського кордону між ними.

Незаконна анексія Криму може ще більше ускладнити ситуацію, оскільки ВЕЗ півострова перетинається з тим, що залишилося від України, а також з територіями Румунії та Туреччини.

Як пояснили автори нещодавньої статті про дослідження Чорного моря, за відсутності загальних правил і з урахуванням того, що Туреччина не підписала ЮНКЛОС, важливо те, хто першим пробурить свердловину.

Це може створити середовище для конфлікту в Чорноморському регіоні і спричинити вразливість для НАТО та його партнерів, яку Росія або Китай будуть надто зацікавлені використати.

Back to top button