Чому Путін лякав Україну війною?

Поступова ескалація напруженості навколо Донбасу триває з 2020 року. За останні кілька тижнів вона набула такої тривожної форми, що командування збройними силами США в Європі, підвищило рівень бойової готовності. Відбулись серйозні телефонні розмови між міністрами закордонних справ великих європейських столиць, Києва, Москви і Вашингтона. Концентрація російських військ також може бути елементом інформаційної війни.

Про це йдеться в авторській колонці оглядача Міхала Качевіча на сторінках польського видання BelSat, – інформує 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

Сума протирічь

Під час передвиборчої кампанії Володимир Зеленський обіцяв мир на Донбасі. У грудні 2019 року, коли в Парижі пройшов перший за три роки саміт Нормандського формату, Зеленський був сповнений оптимізму. Після саміту стався черговий великий обмін військовополоненими між проросійськими сепаратистами і Україною. Він сказав, що до кінця 2020 року настане мир. Це було одним з його ключових, якщо не найважливіших обіцянок. Українці хотіли миру, а не війни. З цієї причини Петро Порошенко програв вибори. Тому що в його риториці і політиці на першому місці було повернення Донбасу (і Криму) будь-якою ціною, не виключаючи і військову. Зеленський пообіцяв дипломатичні методи.

Фактично, він спочатку отримав великий кредит довіри від росіян. На фронті були обміни полоненими і спокійніша атмосфера. Однак незабаром з’ясувалося, що обидві сторони, тобто Москва і Київ, мають протилежні цілі щодо Донбасу. Москва хотіла виборів на територіях, окупованих сепаратистами. І включення в українську конституцію «особливого статусу» Донбасу. А Київ повинен вести переговори безпосередньо із самопроголошеними республіками, що легалізує їх і зробить суб’єктом внутрішньої політики України. Зеленський тягнув час в минулому році. Він не хотів змін до конституції, але в той же час його змушували вести переговори. Ключовою умовою для української сторони було відновлення повного контролю над українсько-російським кордоном. Тільки тоді Київ готовий був провести вибори на цій території.

Також зміни в конституції, які забезпечують для сепаратистів участь в українській політиці є неприйнятними для Києва. Велике розчарування серед росіян викликала нещодавня атака на інтереси Віктора Медведчука. Цей олігарх і медіа-магнат, тісно пов’язаний з Росією, був надією Кремля на відновлення сильної проросійської партії в Україні. Його хотіли використовувати в разі внутрішньої кризи, зокрема завдяки механізмам, виробленим під час мирних переговорів.

Повернення Донбасу на російських умовах мало прискорити таку кризу. Зеленський, тим часом, відключив проросійські телеканали Медведчука і ініціював серію розслідувань про зв’язки між оточенням олігарха. Він дав зрозуміти Путіну, що не допустить будівництва п’ятої колони в Україні. Тупик в переговорах, безумовно, спонукав Володимира Путіна почати військовий тиск і нагнітати ситуацію довкола Донбасу. Однак були й інші фактори.

Клин Путіна

Заяви Лаврова і Путіна, а також уважне спостереження за антиукраїнською істерією в російських ЗМІ створюють додаткові підстави. Росія хоче збільшити тиск на Україну, але також і на Захід. Окрема розмова з лідерами Франції та Німеччини наочно показує наміри Кремля. Він хоче вивчити реакцію нової американської адміністрації, а також створити напруженість між Білим домом і Європою. Адже Джо Байден не тільки заявив про тісну співпрацю з Європою і зміцнення атлантичних зв’язків, а й про велику підтримку України. Тому Путін вирішив перевірити ці заяви і спробувати на початку президентства Байдена вбити клин між ним і Європою через Україну.

Держсекретар США Ентоні Блінкен під час телефонної розмови з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою підтвердив підтримку Вашингтоном територіальної цілісності України «перед обличчям агресії з боку Росії». Американці відреагували на посилення Росією збройних сил на кордоні з Україною підвищенням боєздатності своїх військ в Європі. Це спроба показати, що слова Блінкена серйозні. Але, можливо, Путін каже ще й про інше.

Повзуча анексія

28 січня 2021 року на форумі «Російська весна» в Донецьку головний редактор телеканалу Russia Today Маргарита Симонян заявила, що жителі сходу України хочуть жити як вдома. Вона мала на увазі Росію. Ці слова, які означають заклик до Росії анексувати Донбас, пізніше пом’якшив офіційний представник Кремля Дмитро Пєсков. Але така людина, як Симонян, не стала би відмовлятися від таких рішучих закликів, ризикуючи власною кар’єрою. Ні, вона просто перевірила реакцію. Кремль порівнює цю реакцію з гаслом: «Русский Донбас». Невідомо, звичайно, чи серйозно Москва думає про анексію окупованих сепаратистами частин Донецької і Луганської областей, як це було з Кримом у 2014 році.

Протягом останніх 7 років серед аналітиків переважала думка про те, що це буде занадто дорого для Росії. Тому що їм доведеться інвестувати в пошкоджену промисловість та інфраструктуру. Прогодувати близько 3,5 мільйонів жителів. А також це, означало б повномасштабний конфлікт з Україною, яка значно посилила свої збройні сили. І ще санкції. Однак немає сумнівів в тому, що Росія протягом як мінімум трьох років інтенсивно працювала, щоб створити для себе таку можливість. Після смерті Олександра Захарченка у 2018 році зміна лідерів сепаратистських республік прискорилася. Від перших полководців старої гвардії майже нікого не залишилося. Або вони померли, або виїхали, або опинилися в маргінальному становищі. Їх місце посіли місцеві або російські чиновники.

Одна з проблем для Росії – функціонування двох сепаратистських республік. Між ними навіть є митний кордон. З точки зору ефективності управління було б краще об’єднати «ДНР» і «ЛНР» в один організм. Головна перешкода – це те, що возз’єднання порушить інтереси Донецької і Луганської економічної і духовної еліт. Близько 400 000 жителів Донецька і Луганська (понад 10% населення) вже отримали російські паспорти. Хоча у більшості жителів досі є українські документи, їх відлучення від батьківщини набирає обертів. Крім того, якщо подивитися на трансформацію бізнесу на Донбасі, можна помітити, що Москва робить ставку на перевірених і лояльних союзників. Останнім часом, вплив Віктора Медведчука зріс за рахунок інтересів українського олігарха Ріната Ахметова (який у підсумку вибрав Україну) або Сергія Курченка, губернатора інтересів колишнього президента Віктора Януковича.

Крім того, йде висхідна інтеграція республік з Росією. Будується тісна мережа зв’язків. Подання російських правових рішень, побудова економічних зв’язків з сусідньою Ростовською областю і, зрештою, пропаганда одвічної «російськості» регіону. Цей зсув у бік посилення пропаганди проросійського Донбасу, звичайно, міг би стати грунтом для тліючого сепаратизму всередині України, щоб завдати їй шкоди зсередини. Але з тим же успіхом це могло бути підставою для створення будь-якої форми конфедерації або навіть анексії в межах Російської Федерації. Таким чином, ескалація напруженості і звинувачення в цьому Києва може бути спробою повороту в російській політиці: відхід від нинішнього формату мінських переговорів і спроба нав’язати новий порядок денний.