Україна

Чому Білорусь – це не Україна

Через багато відмінностей, наша країна не може стати потенційною дорожною мапою розвитку подій у Білорусі

Кадри з Білорусі, де мітингувальники зводять високі барикади, відбиваючи атаки добре озброєного ОМОНу, викликали спогади про інше повстання на прикордонних територіях між Росією та Євросоюзом: українську революцію 2014 року, яка спалахнула на Майдані Незалежності у Києві через президента-клептократа і заклала початок нехай складної, але нової ери України.

Про це йдеться в аналітичній публікації в американському виданні Foreign Policy, – інформує 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

Спільні риси, звісно не міг оминути своєю увагою і авторитарний лідер Білорусі Олександр Лукашенко, але, незважаючи на жахливу зовнішню схожість, відмінностей між двома повстаннями набагато більше, хоча обидві країни є сусідами та колишніми радянськими республіками.

Ці відмінності ускладнюють погляд на Україну, як на потенційну дорожню мапу можливого розвитку подій у Білорусі. По-перше, Білорусь набагато авторитарніша держава, аніж була чи є Україна. За 26 років перебування при владі Лукашенко побудував репресивну машину, яка набагато більша й небезпечніша, аніж в пострадянській Україні. І це робить ризики для мітингувальників у Мінську та інших білоруських містах набагато більшими, аніж 6 років тому в Україні. Протягом трьох днів акцій протесту після президентських виборів у Білорусі, які держсекретар США Майк Помпео та верховний комісар ЄС із зовнішніх питань Джозеп Боррель не визнали вільними та справедливими, було поранено 250 людей та двоє загинули.

Хоча українська революція забрала життя близько 100 людей (не враховуючи 13 000 людей, які загинули під час збройного конфлікту на Донбасі), перші смерті в Україні зафіксували лише після двох місяців протестів. Лукашенко не чекав і двох днів. Це зайвий раз підкреслює рішучість та налаштованість білоруської влади до придушення протестів допоки вони не набрали сили, а також відвагу мітингувальників, які не бояться ударів палиць, пострілів гумових куль, сльозогінного газу та шумових гранат.

«Я не очікував такої стійкості від білорусів, вони просто приголомшливі, просто приголомшливі. Свідомо йти на ризки, це просто чудово. Ви дивитесь на це з гордістю та сльозами на очах», – прокоментував Андрій Санніков, який у 2010 році балотувався на посаду президента Білорусі і пізніше був заарештований на 16 місяців за організацію антиурядової акції після фіктивних виборів.

За 26 років перебування при владі Лукашенко скопіював жорстку централізовану систему своїх радянських попередників. (Лукашенко у радянські часи був директором колгоспу). Служба безпеки країни досі має радянську назву – КДБ і її елітний підрозділ «Альфа» дислокувався на вулицях Мінська під час протестів.

Незважаючи на ризики, в Білорусі функціонують незалежні ЗМІ та групи громадянського суспільства, але вони регулярно переслідуються владою, придушуються бюрократією та перебувають під загрозою свавільного арешту. Головний кандидат від опозиції Світлана Тихановська була вимушена покинути країну після погроз її дітям.

По-друге, коли спалахнули протести на Майдані, Україна була де-факто демократичною країною. У 2014 році Freedom House оцінював Україну, як частково вільну країну. Звичайно, це була проблемна держава з ознаками відступу від демократії та всеосяжною корупцією, насилля щодо журналістів зростало, але інакодумство було можливим, а політика – це не шоу одного актора.

«У 2013 році в Україні було відносно демократичне громадянське суспільство з дуже м’яким авторитарним урядом. Білорусь не мала такої історії громадянського спротиву. В Україні вибори були здебільшого вільними та чесними, на відміну від Білорусі. Український парламент був переповнений прихильниками тогочасного президента Віктора Януковича, але виникла енергійна опозиція, яка швидко підтримала протести», – розмірковує Джон Гербст, колишній посол США в Україні.

Навіть тіньова сторона української політики відкривала більше простору для маневру. Українські олігархи, які тривалий час грали величезну й тривожну роль у політиці країни, слугували альтернативною опорою влади у боротьбі за вплив. Політичний вплив у багатих бізнесменів Білорусі просто мізерний. З іншої сторони, незалежна Україна була побудована на готовому зламі, а Білорусь ні.

Українська революція загострила історичні та мовні розбіжності, які тільки посилились російською дезінформацією та військовою підтримкою Росії. Кремль допоміг розпалити війну на сході України, відправивши війська без розпізнавальних знаків, а також танки й артилерію. Західна Україна, яка колись входила до складу Австро-Угорської імперії, зазвичай дивилась на Захід, про що свідчить рішуча підтримка Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Натомість, східна частина України завжди була російськомовною і орієнтувалась на Москву.

Після повстань 2014 року, які змусили Януковича тікати в Росію, проросійські сепаратисти у східних районах Донецької та Луганської областей організували референдуми про незалежність і сформували псевдореспубліки, які залежать від військової та фінансової потуги Москви. У Білорусі, навпаки, дуже обмаль мовних, релігійних та етнічних відмінностей, які б могла використати Росія.

«Білорусь майже ніколи не була розділеною з точки зору приналежності до різних країн, за винятком періоду після Першої світової війни, коли країна була розділена між Польщею та СРСР. До цього часу, протягом століть Білорусь завжди була державою однієї нації, сформувавши достатньо однорідне населення з давньою спільною історією. У мітингувальників в Україні була чітка мета, а у білорусів зараз лише лють та обурення», – вважає Артем Шрайбман, засновник мінської політичної консалтингової компанії Sense Analytics.

Чітка мета українських мітингувальників – це скерувати країну у бік Європи і, у підсумку, більш демократичне та процвітаюче майбутнє. Резонансна Угода про асоціацію з ЄС зробила б Україну торгівельним партнером з правилами та стандартами Заходу. Тому одразу з’явились лідери протестів в Україні, а от в Білорусі їх немає.

«Це швидше за все, протест люті, аніж свідома спроба повалити режим. Координація здебільшого відбувається мобільним додатком для безпечного обміну повідомленнями в Telegram, де попереджають мітингувальників про пересування міліції і скеровують їх у певні райони міст», – зазначає Шрайбман.

За словами Катерини Шмаціної, політичного аналітика Білоруського інституту стратегічних досліджень, така роздроблена координація може ускладнити придушення зі сторони спецслужб.

«Якщо б у нас був один чіткий лідер і він перебував в Білорусі, невідомо скільки часу він чи вона протримались би», – зауважує Шмаціна.

При усіх відмінностях, між двома драматичними зрушеннями в Україні та Білорусі є деякі константи. Якщо Москва вирішить втрутитись, то матиме декілька важелів впливу – відключення енергопостачання, кібератаки та використання російськомовних ЗМІ.

Tags

Останні новини

Back to top button
Close
Close