Україна

«Безсмертний» Путін означає безкінечну гібридну війну для України

Українські амбіції Путіна – це останнє, чим він готовий пожертвувати заради політичної доцільності і нашій країні варто відмовитись сприймати бажане за дійсне

1 липня 2020 року президент Росії Володимир Путін вступив у новий період свого правління, який, ймовірно, триватиме до 2036 року. Це відбулось, внаслідок всенародного голосування щодо конституційних змін, які передбачають скасування попередніх президентських термінів і дозволяють Путіну правити ще 12 років після 2024 року. Цей конституційний трюк позбавляє путінський режим будь-якої демократичної легітимності і залишає пересічних росіян без перспективи змін ще на 16 років. А для сусідів Росії це означає ще півтора десятиліття життя поруч із могутнім диктатором, який не приховує власних реваншистських інстинктів та імперських амбіцій.

Про це йдеться в аналітичній публікації американського журналіста-фрілансера Марка Темницького на сторінках Atlantic Council, – повідомляє 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

Наслідки цього найбільш очевидними є для України, яка сьомий рік поспіль переживає військовий конфлікт, керований з Москви, який став визначальним фактором агресивного ревізіонізму, що лежить в основі світогляду Путіна. Допоки нинішній російський можновладець залишається при владі, небагато українців побачуть шанс на просування до міцного миру.

Найяскравішим свідченням ворожості довгострокових намірів Путіна щодо України є анексія Криму. З весни 2014 року, Путін зробив інтеграцію Криму своїм головним пріоритетом. Гроші не принесли жодної користі: величезні суми Кремля були виділені для субсидування кримського бюджету, а мільярди доларів вкладені у модернізацію флагманської інфраструктури, наприклад будівництво Кримського моста.

Москві також вдалось кардинально змінити демографічний та соціальний баланс на півострові. За останні 6 років десятки тисяч росіян поселились в окупованому Криму, а школи з українською мовою викладання були зачинені, а також церкви ПЦУ та інші символи української ідентичності. Згідно з нещодавно ухваленим законодавством, у кримських школах тепер будуть навчати учнів «російському патріотизму».

Найкардинальніших змін зазнала корінна кримськотатарська спільнота. За даними ООН, Росія розгорнула кампанію з дискримінації та переслідування кримських татар. Це передбачало все, від закриття кримськотатарських ЗМІ і громадських організацій до обшуків у приватних будинках та політично вмотивованих арештів. З 2014 року Москва наполегливо заявляє, що питання Криму є закритим. Допоки Путін контролює Росію, важко собі уявити які-небудь обставини, що змусили б його змінити цю позицію. Справді, завоювання Криму стало центральним елементом у міфології путінізму і будь-яка спроба переглянути статус півострова загрожує новою внутрішньою кризою.

Така реальність знайшла відображення у нещодавніх конституційних змінах в Росії і деякі з них роблять практично неможливим порушення питання про скасування анексії та повернення Криму. Допоки триває окупація Криму, конфлікт між Україною та Росією остаточно не завершиться. Пролонгація правління Путіна також має зловісні наслідки для окупованої Росією східної України. У квітні 2020 року минула шоста річниця війни на Донбасі між українськими військовими та силами Кремля. Мінські угоди 2015 року залишаються невиконаними через розбіжності з приводу послідовності етапів гіпотетичного мирного процесу. Надії на прорив тимчасово виросли після обрання у квітні 2019 року Володимира Зеленського на посаду президента України. Втім, тепер цей оптимізм поступився консенсусу у Києві та західних столицях про те, що Путін не бажає припиняти війну і натомість він хотів би дестабілізувати України, зберігши можливість військової ескалації.

Хоча Путін продовжує заперечувати безпосередню роль Росії у конфлікті, за останній рік він неодноразово піддавав сумнівам історичне право України на Донбас і знову переконував у тому, що українці та росіяни – це «один народ», який несправедливо та штучно розділили зовнішні сили. Ці сумнівні заяви проголошуються навмисно, щоб применшити українську державність, але слугують виправданням для подальшого втручання Росії. Єдине, чого вони не передбачають, – це намагань до мирного співіснування.

Вклад Росії у невтішний мирний процес є ще одним свідченням сумнівних намірів Кремля. З весни 2019 року Зеленський йшов на компроміси, один за одним, намагаючись посадити Путіна за стіл перемовин. Кремлівський лідер у відповідь видав сотні тисяч російських паспортів українцям, які проживають на окупованому Донбасі. Російські офіційні особи нещодавно заявили, що прагнуть роздати мільйон російських паспортів на сході України до кінця 2020 року. Це перетворить окуповану зону у «паспортний протекторат» і створить привід для безкінечного втручання Росії у майбутньому.

Оскільки прагнення до миру на Донбасі є безрезультатним, зростає занепокоєність з приводу того, як розвиватиметься конфлікт. Тепер, коли Путін закріпив за собою владу всередині Росії та поклав кінець спекуляціям про можливих спадкоємців, він може почувати себе вільним для нової зовнішньополітичної авантюри в Україні.

Потенційна мішень – це Північно-Кримський канал, по якому вода з річки Дніпро на півдні України надходила в Крим до вторгнення Росії у 2014 році. Цей канал відігравав життєво важливу роль у зрошуванні Криму. Його втрата призвела до швидкого погіршення екологічної ситуації на окупованому півострові, що викликало певні побоювання з приводу військового вирішення проблеми. Чутки про можливий наступ підживлювались підготовкою до крупномасштабних російських військових маневрів у вересні 2020 року у Криму та прикордонних районах на сході України.

Цей поточний раунд спекуляцій може виявитись останнім у довжелезній черзі фальшивих тривог, але загроза нової ескалації в найближчому майбутньому збережеться. Втручання Путіна в Україну уже втягнуло Росію у нову холодну війну із Заходом, але він не демонструє жодної схильності до поміркованості. Навпаки, Путін, схоже, переконаний, що його історична місія з відродження величності Росії залежить від підкорення України, і відмовляється змінювати курс, незважаючи на значні видатки, які він продовжує витрачати.

В умовах, коли міжнародна спільнота є байдужою, а Україна надто слабкою, щоб самостійно прогнати Росію, у Путіна немає жодних причин для перегляду власної агресивної позиції. Деякі аналітики вважають, що погіршення внутрішньої ситуації в Росії може обмежити його здатність проводити експансіоністську зовнішню політику в Україні, але досвід останніх шести років свідчить, що українські амбіції Путіна – це останнє, чим він готовий пожертвувати заради політичної доцільності.

Якщо Україна бажає пережити епоху Путіна незалежною та неушкодженою, то повинна думати про довгостроковий метод вирішення поточного конфлікту. Це означає відмовитись сприймати бажане за дійсне, а саме про перемовини щодо миру, а натомість розробляти стратегії, які дозволять країні зберегти свої оборонні можливості у наступному десятилітті і надалі.

Останні новини

Back to top button