Визначено безпечну відстань до чорної діри
Цей диск швидко обертається і яскраво світиться в результаті тертя, а також дії магнітних і електричних сил. У масивних чорних дір акреційні диски світяться настільки інтенсивно, що навіть отримали особливу назву — активні ядра галактик, передає 1NEWS з посиланням на cikavosti.com.
Вони здатні затьмарити світло багатьох галактик в небі. В акреційному диску частинки матеріалу стикаються, відбираючи енергію обертання один в одного, і звалюючи з-за цього у величезну пащу, за горизонт подій чорної діри. Але якби не ці сили тертя, матеріал міг би дуже довго обертатися навколо чорної діри, так само, як планети можуть обертатися навколо Сонця протягом мільярдів років.
Проте, коли ви наближаєтеся до чорної діри, рано чи пізно (знову ж таки, все залежить від маси дірки) ви досягаєте певної точки, де всі надії на стабільний рух розбиваються об каміння гравітації. Ще до досягнення горизонту подій гравітаційні сили виявляються настільки екстремальними, що стійкі орбіти просто неможливі. Як тільки ви досягнете цього місця, ви вже не зможете залишатися на спокійній стабільній орбіті.
Далі є два варіанти: або ви на ракеті і здатні відійти на безпечну відстань, де можлива стабільна орбіта, або ви приречені вільно падати в темний кошмар під вами. Ця межа — ISCO, де можливе збереження руху за стійкою кругової орбіти, яка пояснюється загальною теорією відносності Ейнштейна — тією ж самою теорією, яка передбачила існування самих чорних дір
Незважаючи на успіх загальної теорії відносності в прогнозі і поясненні явищ Всесвіту, ученим ще жодного разу не вдалося перевірити існування межі, на якій можливі стабільні орбіти. Але газ, який падає в чорну діру, може допомогти дослідникам у черговий раз перевірити теорію.
Група астрономів нещодавно опублікувала цікаву статтю в журналі Королівського астрономічного товариства. У ній розповідається, як можна використовувати світло акреційного диска для вивчення ISCO.
Ідея ґрунтується на астрономічному прийому, відомому як картографія реверберації: різні області навколо чорної діри світяться по-різному. Коли газ акреційного диска проходить повз ISCO і наближається до чорної діри, він стає настільки гарячим, що випускає широкий спектр рентгенівського випромінювання високої енергії. Це світло поширюється у всіх напрямках і освітлює області, розташовані далеко за межами акреційного диска.
А там вже знаходяться скупчення холодного газу. Холодний газ отримує енергію від рентгенівських променів і починає випромінювати своє власне світло. Цей процес називається флуоресценцією. Виявити дане випромінювання можна, попри рентгенівські спалахи, що відбуваються ближче до чорної діри.
Потрібен час, щоб рентгенівське світло вийшло за межі ISCO і досягло холодного газу. Якщо дивитися уважно, то спочатку з’являться спалахи в центральних областях акреційного диска, потім піде «реверберація» підсвічування шарів за межами ISCO. Час проходження і деталі ілюмінації відбитого світла залежать від структури акреційного диска, яку використовують також для оцінки маси чорних дір.
У дослідженні вчені використовували складні комп’ютерні симуляції, щоб побачити, як рух газу всередині ISCO впливає на рентгенівські промені поблизу чорної діри, так і в хмарах холодного газу. Згідно з прогнозами, рентгенівські телескопи наступного покоління зможуть підтвердити існування межі ICSO і перевірити, чи відповідає вона існуючим уявленням.
