Цікаве

Відень по-українськи: підказки тим, хто хоче відпочити цікаво та бюджетно

Колишня імперська столиця Відень – величезний туристичний магніт у самому серці Європи. З України туди їдуть тисячі туристів, як із агенціями, так і самостійно, як на luxury відпочинок і шопінг на центральній вулиці Ґрабен, так і просто для того, щоб не поспішаючи прогулюватися містом і милуватися архітектурою.

1News допоможе вам самостійно спланувати подорож, про яку ви будете згадувати з задоволенням, і порадить п’ять речей, які варто зробити у Відні.

Як дістатися?

Австрійці демократичні настільки, що, окрім чотирьох вакцин, дозволених ЕМА, визнають іще й індійську CoviShield та китайську CoronaVac.Тому, якщо ви щеплені – welcome. Якщо не вакцинувалися, робіть ПЛР-тест (не раніше ніж за стандартні 72 години) чи тест на антиген (за 48). Дітям до 12 років дозволений в’їзд без тестів.

Найшвидший спосіб потрапити до Відня з Києва – долетіти лоукостером: за дві години будете на місці. Квитки – на жовтень – на момент написання статті можна було придбати за 750–900 грн. Поїздом їхати добу, і квиток коштує близько 85 євро – згідно з актуальним курсом. Автобуси теж стабільно їздять, через Угорщину. Їхати також добу, і квиток коштує від 1600 грн.

Аеропорт розташований за 16 кілометрів від міста, дістатися від нього до Відня дуже просто. Швидкісний поїзд СAT домчить вас за 15 хвилин і 11 євро. Міська електричка S7 – за 25 хвилин і чотири євро 80 центів (ходить кожні пів години). Узагалі, з громадським транспортом в австрійській столиці без проблем: дуже зручне метро, автобуси ходять чітко, немов дорогий годинник, а нічні автобуси стануть у пригоді, якщо ви десь засиділися.

Де зупинитися, вирішувати вам, адже у Відні є помешкання як для тих, хто подорожує бюджетно, так і для звиклих до комфорту і розкоші. Якщо ви прагнете зекономити, обирайте хостел, і пристойний знайдете від 500 гривень за ніч. Ціни на готелі та апартаменти стартують від тисячі гривень.

А тепер – що ми радимо зробити, навіть якщо ви вирвалися до Відня на кілька днів.

1. Поглянути на місто з висоти пташиного польоту.

Зробити це можна, піднявшись на оглядовий майданчик Південної вежі собору Святого Стефана, відомого як Штефансдом, головна культова споруда Відня. І найвища, адже Південна вежа – 137 метрів заввишки. Собор є одним із найкрасивіших зразків готичного стилю, освячений був ще у XII столітті, потім віками добудовувався-перебудовувався (а після Другої світової – реставрувався коштом жителів усіх австрійських земель). Вежу добудували у 1433-му, тому готуйтеся до того, що ліфта немає і ґвинтові сходи нагору доведеться долати пішки.

Віденська ратуша та готичний Штефансдом із його 137-метровою вежею.

 

Констатуємо факт, що ми з вами – ну просто Гулівери порівняно з тими, хто ці сходи будував і підіймався-спускався ними у середні віки. Таке враження, що кожна сходинка розрахована на дитячу ніжку, тож якщо ваш розмір взуття більший за 38-й, подбайте про те, аби на вас були зручні черевики. І краще йти на майданчик уранці, десь о 9-й. Оскільки вже в обідню пору сила-силенна охочих це зробити і підйом сходами ускладнюється: важко рухатися, коли назустріч тобі, згори, суне ціла юрба…

Коштує такий підйом 5 євро, придбати квиток можна на вході у вежу. А панорама Відня, що відкриється перед вами, – просто фантастична. Ви побачите палаци, парки, інші прекрасні церкви, хмарочоси, торгові центри, Дунай… І зможете не лише зробити фото на пам’ять, а й визначити подальший маршрут: на що з цього багатства вам сильніше за все закортить поглянути?

Ну а після повернення з небес на грішну землю раджу зайти і в собор: він справді грандіозний. Готичні склепіння і вишукана різьблена кафедра, вівтарі доби бароко й вітражі XIV століття не залишать вас байдужими.

2. Відвідати хоча б один музей.

Щоправда, як серед розмаїття віденських музеїв обрати один, уявити не можу. Але своєрідну пам’ятку подарую:

– до Клімта – у Бельведер (знаменитий “Поцілунок” та інші “золоті” роботи експонуються саме там, у верхньому палаці, і цей музей уже говорить українською, тож, купуючи квиток за 15.90 євро, просіть аудіогід рідною мовою);

– до Дюрера й “Зайця” – в Альбертіну (багатюще зібрання творів мистецтва за крок від Віденської опери і недалеко від Штефансдому);

– до Босха, Брейгеля, Арчімбольдо і ще багатьох усесвітньо відомих митців – у мій улюблений Музей історії мистецтв. Так-так, саме той, що біля пам’ятника імператриці Марії-Терезії і навпроти Музею природознавства. До речі, в останній обов’язково йдіть, якщо ви приїхали з дітьми: і дошкільнята, й підлітки будуть у захваті. З 20 жовтня там починає працювати мегакрута виставка “СінеЗаври”, присвячена динозаврам у кіно та в історії планети Земля.

Бельведер. "Поцілунок" Клімта та чудові фрески на стелі палацу.

 

Ну, Музей історії мистецтв теж готує чергову “бомбу”: з 5 жовтня 2021-го по 16 січня 2022-го там працюватиме виставка “Тіціан. Образ жінки”. Видатний венецієць та його сучасники написали сотні прекрасних жіночих портретів, і куратори зберуть їх у Відні. Красуні XVI століття дивитимуться з картин на вас, а ви будете споглядати найкращі світові шедеври… Квиток на оглядини постійних експозицій коштує 16 євро, ціна на Тіціана стартує від 23-х. Але, повірте, охочих побачити венеційських куртизанок, аристократок і не менш привабливих служниць уже більше ніж достатньо: збирайтеся заздалегідь.

Усесвітньо відомі роботи Брейгеля у Музеї історії мистецтв.
"Вогонь", "Вода", "Літо" і "Зима" – химерні і загадкові роботи художника-маньєриста Джузеппе Арчімбольдо.

Кожна виставка у Музеї історії мистецтв – подія світового масштабу. 400 тисяч відвідувачів зібрала попередня – присвячена Брейгелю. 340 тисяч – Караваджо й Берніні. Цього разу очікують близько пів мільйона глядачів за весь термін роботи експозиції. Імовірно, так і буде, адже стомлені локдаунами люди прагнуть видовищ. Тим більше не відмовляться від таких вишуканих.

Галерея Альбертіна теж не потребує того, аби її якось по-особливому представляли, бо це одне з найвизначніших зібрань мистецьких творів. Передусім вражають малюнки: уже згадуваний Дюрер, Босх, Брейгель, Рафаель, Рембрандт, Шіле… І колекція модерністів, одна з найкращих у світі. Там уже визначитеся, що вам більше до вподоби: вигадлива геометрія Пікассо чи зворушливе “Козеня” Марка Шагала. А може, ніжні пейзажі Поля Сезанна?

Дюрер. "Польовий заєць" та "Крило сиворакші". Галерея Альбертіна.
Шедеври Марка Шагала також можна побачити в Альбертіні.

Стандартний квиток в Альбертіну коштує 23 євро, проте не забувайте правило: перед візитом до музею дивимося сайт цього музею. По-перше, електронний квиток позбавить вас від необхідності стояти в черзі, по-друге, є категорії відвідувачів, для яких скрізь передбачені знижки. Приміром, кому за 65. Той, хто каже, що це лише для громадян Євросоюзу, може вивести вас на хибний шлях: українські туристи спокійно проходили за такими знижками. Так само бонуси передбачені для груп: раптом ви їдете до Відня цілим офісом чи великою компанією друзів?

Ну а діти й молодь до 19 років узагалі мають право відвідати низку музеїв, як-от Альбертіна та Бельведер, абсолютно безкоштовно. Раджу обов’язково цим скористатися.

3. Віддати належне Музиці, адже Відень – наймузичніша з європейських столиць.

Як гадаєте, скільки коштує квиток до славнозвісної Віденської опери? Кількасот євро? Так, найдорожчі я бачила за 287. Але можна придбати цілком пристойний за 12–16, і навіть за дев’ять євро. “Гальорка” ж узагалі стартує від двох з половиною.

Тому що ми робимо? У жодному разі не клюємо на сайти перекупників, де вас активно кличуть до Віденської опери “всього” за 880 чи тисячу гривень, а йдемо просто на сайт цього прекрасного театру, обираємо собі виставу (я би радила “Дон Джованні” Моцарта у постановці Баррі Коскі, бо який же Відень без Моцарта?) і купуємо справжній (!) квиток за адекватну ціну. Не ризикуючи нарватися на шахраїв, котрі продають підробки, чи на хитромудрих ділків, радих продати вам квиток за потрійну ціну.

Віденська опера лише здається помпезною і консервативною. Погляньте на промознімок опери "Дон Джованні"...

Там само, на сайті, можна забронювати екскурсію Віденською оперою. Такі тури тривають 40 хвилин і щодня проводяться німецькою та англійською мовами, але є італійською, французькою, іспанською, російською, японською – просто треба записатися заздалегідь. Сподіваюся, доживемо й до того часу, коли розповідь про Віденську оперу можна буде почути українською. Давно пора, бо українські солістки Ольга Микитенко, Зоряна Кушплер, Олена Бєлкіна, Ольга Безсмертна та Ольга Кульчинська – зірки Віденської опери першої величини.

Якщо витрачатися на оперу ви не плануєте, можете подивитися виставу на великому екрані, який… встановлено на одній зі стін будівлі. Багато хто так і робить, умостившись на лавці біля театру.

Дивовижні храми Відня. Вотівкірхе та Карлскірхе.

 

Тепер про Моцарта. Ви їх багато побачите в центрі міста – у перуках і відповідних костюмах. Вони роздаватимуть флаєри, пропонуватимуть екскурсії… Проте слід справжнього Амадея зберігся у Відні поблизу Штефансдому – на Домгассе (Соборній вулиці по-нашому), 5. Це квартира, де Моцарт із родиною мешкав три роки. Нині – музей. Та автентики там небагато – так званий Дім Моцарта, більше музей-атракціон, ніж квартира, де “все, як за його життя”. Але на першому поверсі – прекрасна музична крамниця, і, якщо ви меломан, за аудіо- та відео- вам туди.

Ну і ще один, пов’язаний із Віднем та музикою, момент. Матимете час увечері – обов’язково сходіть послухати орган в одну з прекрасних церков, якими багатий центр міста: Петерскірхе, Карлскірхе, Марія ам Гештаде, церква міноритів, Вотівкірхе… Перелік культових місць далеко не повний, просто де бачите – туди й заходьте. Особисто я раджу барокову Петерскірхе (церкву Святого Петра), де можна не лише орган чудовий почути, а й оперу, яку співають… у крипті (мова не про валюти, а про підземелля, звісно). Ніде, крім Відня, таке диво мені не траплялося.

Схожа на космічний корабель церква міноритів та Петерскірхе, де відбуваються прекрасні концерти органної музики.

 

Ну і про наймузичніший день року неможливо не згадати, адже лише раз на рік у Відні відбувається фантастичний “Концерт літньої ночі”: Віденський філармонійний оркестр, один із найкращих у світі, виступає разом із виконавцями й диригентами, чиї імена знає кожен шанувальник класики. Тільки найкращі співаки. Лише топові диригенти, серед яких – визнані генії Густаво Дудамель (див. відео) та Зубін Мета, котрий у свої 85 – обличчя спонсора цих концертів – Rolex.

Організатор у заходу той самий, що й у конкурсів “Євробачення”, “Єврохор” та “Євротанці”, найбільші світові корпорації вважають за честь цей захід підтримати, а відвідувачі не платять абсолютно нічого. Просто приїдьте у правильний день і візьміть те, на чому будете сидіти, бо відбувається дійство просто неба перед палацом Шенбрунн.

120–150 тисяч глядачів – стабільно щороку. Причому без жодних обшуків і прикростей. Усе цивілізовано та комфортно. Наступний такий концерт відбудеться 16 червня 2022 року – і люди вже зараз (!) шукають житло у Відні на цю дату. Бо найбільше у світі шоу класичної музики просто неба – те, про що хочеться розповідати рідним і друзям, показуючи світлини й відео.

4. Познайомитися з Гундертвассером.

Екстравагантний художник, сміливий архітектор, неординарний філософ та епатажний міський дивак. Фріденсрайх Гундертвассер (узагалі-то, Фрідріх Штовассер, але псевдо йому більше подобалося) залишив рідному місту значну мистецьку спадщину – як картини, так і будівлі.

Будинок Гундертвассера та яскравий сміттєспалювальний завод.

Будівель – три: знаменитий яскравий Будинок Гундертвассера (де досі найдорожчі квартири у Відні, навіть попри те, що туристи жити не дають), Будинок мистецтв (перероблене художником приміщення меблевої фабрики) та… сміттєспалювальний завод, схожий на палац із діснеївських мультиків. Варто побачити бодай одну з цих пам’яток постмодернізму ХХ століття, аби зрозуміти: філософія архітектора-самоука, який їх створив, необхідна нам, нинішнім, як повітря.

Він дивував та дратував, але за епатажем крилися вкрай важливі послання. Людина мусить жити в гармонії з природою. Людина має творити і прикрашати світ, а не нищити його. Людина повинна мати сміливість висловлюватися. Приміром, розфарбувати своє житло там, куди сягне її рука з балкона чи вікна. Творіння Гундертвассера – не бетонні чи цегляні коробки, а гімн свободі. Не полінуйтеся дійти до них (чи доїхати на метро), і ви побачите не просто інший Відень, а інший світ.

5. Скуштувати місцеві спеціалітети.

Звісно, шніцель – його тут готують скрізь. А не хочете м’ясну котлету – стане в пригоді рибний ресторан мережі Nordsee, дуже популярної на Заході та Півночі Європі. За 10 євро отримаєте смачний обід, ще й келих непоганого рислінгу.

Мало хто відмовиться від справжнього віденського шніцеля і шматочка торта "Захер" на десерт.

По торт “Захер” ідіть в однойменний заклад біля опери. Але попереджаю: доведеться постояти в черзі, а в чергах, не лише тут, а скрізь у Відні, пильнуйте за особистими речами. Наплічник – тільки спереду, а не на спині, а якщо сумка, то міцно в руці. Жодних телефонів і зажимів із грішми у задній кишені штанів, бо витягнуть ваші кровні – оком змигнути не встигнете.

По фірмові круглі цукерки “Моцарткугель” та лікер “Моцарт” можна й у супермаркет: принаймні там ви придбаєте це щастя на пару-трійку євро дешевше, ніж у сувенірних крамницях поблизу Штефансдому. А от по вино варто трохи проїхатися.

Найпопулярніші віденські сувеніри.

По яке? Та по віденське, місцеве! Адже у цьому місті є свої винороби, які пропонують прекрасне домашнє вино і страви національної кухні у спеціальних закладах. Хойріґер – це щось на кшталт нашої корчми, тільки і наливають там не горілку і наливки, а вино (дуже раджу в Австрії біле та рожеве) і пригощають стравами національної кухні. За принципом шведського столу: платиш від 20–30 євро один раз – ласуєш усім, що бачиш.

Закладів таких у Відні багато, проте розташовані вони далекувато від центру, тому місцеві гіди про них навіть не згадують, а шкода.

Хойріґер, або віденська корчма. І місцеве крафтове вино.

І про каву не згадати гріх. Посидьте навпроти опери у кав’ярні “Аїда”, замовте собі горнятко, послухайте враження опероманів… А потім розгортайте чи відкривайте в смартфоні мапу – і шукайте на ній вулицю Кульчицького, Kolschitzkygasse. Саме там ви знайдете і наш, український, слід, адже вулицю названо на честь національного героя Австрії – українського шляхтича, запорізького козака, видатного розвідника та дипломата Юрія Кульчицького, який, за легендою, зварив у Відні першу каву – і почав пригощати нею у першій віденській кав’ярні “Під синьою пляшкою”.

Кава по-віденськи та пам'ятник Юрію Кульчицькому, рятівникові австрійської столиці.

1683 рік був одним із найстрашніших в історії цього величного міста: Відень ледь не скорився турецькому султану Мехмету IV. Головний візир і воєначальник Кара-Мустафа-паша майже дотиснув місто облогою і от-от мав би святкувати перемогу, та, як це часто буває, на заваді став хтось непомітний. Козак Юрій, який на той час, звільнившись із турецького полону, мешкав у Відні і заробляв торгівлею, викликався пройти крізь коло турецьких військ до імператора Леопольда Габсбурга, герцога Лотарингії Карла та короля Польщі Яна Собеського – і покликати на допомогу.

Зрештою, сталося диво: австрійсько-німецько-чесько-польське військо і сотня запорожців налетіли й розтрощили турків. Унаслідок чого Юрій одержав будинок (на тій вулиці, де потім мешкав Моцарт, до речі) і 300 мішків запашної кави з запасів Кара-Мустафи-паші.

За іронією долі, протистояв віденцям і нашому Кульчицькому теж, можна сказати, українець. Адже мало того, що в жилах султана Мехмета текла кров Роксолани, так іще й матір’ю його була Надія зі Слобожанщини! Яка лишилася в історії Османської імперії як Хатідже Турхан-султан, остання велика валіде доби “жіночого султанату”. Меценатка, державна діячка – і блискуча інтриганка, котра вже у 28 років стала правителькою величезної та могутньої держави.

Ну, і ще цікавий факт. “Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого Люципера секретар. Який ти в чорта лицар?.. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп”, – згадали? Лист запорожців турецькому султанові. Мало хто знає, якому з султанів його писали, і туристи часто про це запитують. Та своєму ж і писали! Невідомо, чи навчила мати Мехмета української мови. Якщо так – мабуть, отримав задоволення…

Джерело: Обозреватель

Back to top button