Цікаве

Видатні особистості: з часів Київської Русі і до наших днів

Проект 100 видатних особистостей в історії України — це спроба створити доступний настільний посібник з історії країни для найрізноманітніших людей — від студентів до бізнесменів. Цей проект доступно розповідає про людей, які визначали хід історії України, починаючи з Київської Русі і до наших часів. Передає 1News з посиланням на Новое Время.

Багато читачів відкриють для себе нові імена або більше дізнаються про людей, про яких чули не раз. Знання своєї історії допомагає зрозуміти, хто ми і чому стали саме такими. Це знання дає безкоштовні уроки, вимагає не повторювати помилки, які, можливо, вже колись робили. Це той випадок, коли доречна фраза Без знання минулого немає сьогодення і майбутнього.

Навіть погортавши цей невеликий додаток, можна зрозуміти, що не тільки боротьба за свободу і державність визначала хід історії країни. Україна подарувала світові багато талановитих людей — фізиків, мислителів, архітекторів, мікробіологів, письменників.

Цей список суб’єктивний, як і будь-який інший. Однак ми доклали максимум зусиль, щоб не забути нікого: за кілька місяців ми опитали 75 експертів і лідерів думок.

Княгиня Ольга

Політик, 
глава Давньоруської держави (бл. 920-969)

Після смерті чоловіка, князя Ігоря, Ольга стала першою жінкою, яка правила Давньоруською державою. Вона проводила жорстку політику по відношенню до племен, що підкорялися Києву. З літописів відома історія розправи Ольги зі знаттю древлян — в землях цього племені при зборі данини був убитий Ігор. Після цього за наказом княгині була вдосконалена тодішня фіскальна система: по всій державі були побудовані опорні пункти для збирання данини — погости.

У 957 році княгиня здійснила дипломатичну місію в Константинополь, столицю Візантії. Там вона зустрілася з імператором Костянтином і уклала договір — очевидно, торговий. Пробувши у Візантії більше півроку, Ольга перейнялася досягненнями найсильнішої на той час християнської держави. Того ж року вона прийняла християнство, але поширити нову релігію на своїй батьківщині їй не вдалося.

ВЕЛИКИЙ ГНЕВ: Сожжение древлянских послов в Киеве по приказу княгини Ольги в отместку за убийство ее мужа князя Игоря. Рисунок XIII века

ВЕЛИКИЙ ГНІВ: Спалення древлянських послів у Києві за наказом княгині Ольги на знак помсти за вбивство її чоловіка князя Ігоря. Малюнок XIII століття

 

Святослав Ігорович

Давньоруський князь (бл. 942-972)

Зайнявши київський престол, Святослав значно розширив володіння Давньоруської держави на північному сході і розгромив багатовікового ворога Русі — Хозарський каганат. Під владою Києва виявилися волзькі болгари, землі в нижній течії Волги, Таманський та Керченський півострови (Тмутаракань). А оскільки приєднаними територіями проходили головні торговельні шляхи, це посилило економіку Стародавньої Русі.

Святослав успішно воював з Візантією. Від його першого походу на імперію Константинополь відкупився 15 кентинаріями золота (480 кг). Однак це ненадовго зупинило київського князя, який планував створити велику імперію з землями на Балканах, а столицю перенести на Дунай.

До своєї мети він наблизився у 971 році, коли зайняв кілька болгарських міст і увійшов у Фракію, провінцію Візантії. На мирні переговори з князем прибув тоді сам візантійський імператор Іоанн I Цимісхій і запропонував Святославу велику данину. Уклавши мирний договір з Візантією, Святослав повернув коней на Київ. Біля дніпровських порогів він потрапив у засідку печенізького хана Курі і був убитий.

Володимир Святославич (Великий)

Політик,
глава Давньоруської держави (бл. 960-1015)

Князь Володимир ввів Давньоруську державу в орбіту світової політики і культури. У завойованому Криму він прийняв християнство і зробив його державною релігією. Це дозволило Києву встановити тісні відносини з Візантійською імперією, найбільшою і найрозвиненішою державою на теренах Європи і Близького Сходу.

Релігійна реформа сприяла і державним перетворенням. Посилилася міць Києва на чолі великих територій на адміністративному рівні, чого не було за батька Володимира Святослава, який рідко бував у Києві і все життя провів у походах.

Володимир створив державну раду, до якої, крім бояр — старої спадкової знаті, також входили представники великих міст. Рада була інструментом законодавчої і виконавчої влади.

Володимир — перший глава Київської Русі, який почав карбувати власні монети: златники й срібники. На них, а також на об’єктах державного значення князь велів ставити свій знак — тризуб, прообраз нинішнього герба України.

СВОЯ ВАЛЮТА: Срібник Володимира Святославича

 

Ярослав Володимирович (Мудрий)

Політик,
глава Давньоруської держави (бл. 978-1054)

При великому київському князеві Ярославі Володимировичу максимально розширилась територія Давньоруської держави. Влада Києва простягалася від Чорного до Балтійського моря — з півдня на північ — і від Карпат до Волги — з заходу на схід. Політична і військова міць Давньоруської держави була визнана в Європі. Дочки Ярослава були одружені з королями Франції, Угорщини, Норвегії, Данії, Англії, що в ті часи вважалося своєрідним договором про дружбу і співпрацю.

Князь склав перший у Східній Європі письмовий звід законів — Правда Ярослава. На кілька століть він став основою для системи права сусідніх держав, наприклад Великого князівства Литовського. Ярослав послабив міць правлячої до нього варязької верхівки, наділяючи державними повноваженнями представників місцевих слов’янських еліт.

Мудрим князь вважався в народі завдяки тому, що підніс на світовий рівень культуру і освіту. При ньому виникли школи живопису, кам’яного будівництва і літописання, відкривалися навчальні заклади. При Софійському соборі в Києві була зібрана велика бібліотека.

 

Нестор Літописець

Чернець Києво-Печерського монастиря, літописець (1056-1114)

Опис подій часів заснування Давньоруської держави дійшов до наших днів завдяки київському ченцеві Києво-Печерського монастиря Несторові. Він вважається єдиним відомим інтелектуалом свого часу. Досконало володів грецькою мовою, що дозволило йому вивчити літературу православного світу.

Нестор вважається упорядником Повісті временних літ — збірки наявних на той час літописів, які не збереглися. Відомо, що монах здійснював поїздки у Володимир-Волинський, де вивчав праці місцевих хронікерів. Таким чином Волинський літопис увійшов до складу Повісті.

  

НЕСПАЛЕННЕ: Сторінка літопису ХІІІ століття, скомпільованого з роботи Нестора

 

Данило Галицький

Політик,
державний діяч (1201-1264)

У період роздробленості Давньоруської держави князь Данило був найуспішнішим правителем на землях сучасної України. Його князювання припало на драматичні події — нашестя монголо-татар. Данилові довелося вести тонку політику, щоб уберегти свої землі від повного розорення. Він здійснив далеку поїздку в ставку хана Батия, де отримав гарантії безпеки Галицько-Волинської держави.

У 1253 році Данило Галицький, який шукав військової та політичної підтримки на Заході, отримав від папи римського королівський титул.

Під час свого правління він заснував низку міст на своїх землях, які існують донині. Серед них Холм (нинішній Хелм у Польщі) та Львів.

ЖОРСТКА ВІДСІЧ: Розгром загонів хрестоносців військом Данила Галицького під Дорогочином у 1238 році. Художник — Станіслав Серветник, ХХ століття.

Роксолана
(Анастасія Лісовська)

Перша леді Османської імперії (1505-1558)

Будучи дружиною султана Сулеймана I, Роксолана впливала на зовнішню політику Османської імперії — найпотужнішої на той час азіатсько-європейської держави. Вона відкривала школи і караван-сараї, фінансувала будівництво мечетей. Вважається, що, пам’ятаючи про свою батьківщину, Роксолана стримувала агресію османського війська щодо українських земель і піклувалася про долю слов’янських невільників і козаків.

За основною версією, Роксолана була дочкою православного священика з Рогатина (нині Івано-Франківська область). Підлітком вона потрапила в полон під час набігу кримських татар і була продана на невільничому ринку в Стамбул. Так вона потрапила в султанський гарем.

Витримавши жорстку конкуренцію серед наложниць, українка стала головною дружиною падишаха. Під час тривалих воєнних походів Сулеймана I вона листувалася з чоловіком арабською та перською мовами.

Багато європейських послів до переговорів з султаном прагнули зустрітися з Роксоланою, щоб викласти прохання своїх правителів. Це нерідко впливало на плани Сулеймана у зовнішній політиці.

Роксолану поховано в мавзолеї мечеті Сулейманіє Джамі разом з чоловіком.

 

Дмитро Вишневецький
(Байда)

Військовий і політичний діяч (бл. 1517-1564)

Перебуваючи на службі польського короля Сигізмунда ІІ Августа, князь Дмитро Вишневецький збудував декілька фортець у нижній течії Дніпра. Приблизно 1552 року власним коштом він заклав фортифікації на острові Мала Хортиця, які поклали початок Запорозької Січі. Тоді ж місцеве козацтво обрало Вишневецького своїм гетьманом.

На чолі козацьких загонів князь Дмитро здійснював походи на Крим і татарські фортеці, розташовані на Чорному морі. Воєнні кампанії Вишневецького були настільки ефективними, що за його ліквідацію взявся сам султан Османської імперії. Козацького гетьмана все-таки спіймали на території сучасної Молдови і потім стратили. Князь Дмитро був дуже популярний у народі і став героєм фольклору, який дійшов до наших днів.

ВОЛЬНИЦЯ: Запорізька Січ часів розквіту козацтва. Малюнок невідомого художника

 

Феофан Прокопович

Письменник, вчений, богослов (1681-1736)

Феофан Прокопович, видатний український інтелектуал епохи бароко, прославився не тільки на батьківщині — він став однією з найвпливовіших персон при дворі російського царя Петра I.

Прокопович здобув блискучу освіту — спочатку в Києво-Могилянському колегіумі та уніатському колегіумі у Володимирі-Волинському, а потім у Ватикані і навчальних закладах Франції та Німеччини.

Повернувшись в Україну, Прокопович назавжди відрікається від католицизму і починає викладати в Києво-Могилянському колегіумі, для якого створює курс риторики й піїтики. Його ораторську майстерність високо цінували гетьман Іван Мазепа, а також київські сановники Петра І. Причому російський цар запросив Прокоповича до Петербурга, де він зайнявся написанням наукових праць з астрономії, географії та фізики.

Петро сприяв призначенню Прокоповича главою Священного синоду — по суті, Російської православної церкви. Ця посада не заважає вченому брати участь у створенні Російської академії наук і так званої вченої дружини — своєрідної колегії перших російських світських інтелектуалів.

ІДЕОЛОГІЯ ІМПЕРІЇ: Трактат Прокоповича, в якому він обґрунтовував монарші права, вийшов у 1722 році.

 

Григорій Сковорода

Філософ (1722-1794)

Григорій Сковорода першим адаптував твори давньогрецьких філософів для української культури і академічної освіти. Вивчивши твори Платона і його послідовників у Києво-Могилянській академії, він створив на їх основі свою систему поглядів і став одним з найбільш яскравих українських філософів.

Твори Сковороди видали вже після його смерті, проте ще за життя мислителя їх переписували від руки — такими вони стали популярними. А його вірші Всякому місту — звичай і права, всяка тримає свій ум голова були у репертуарі мандрівних музикантів-кобзарів.

Сродна праця — найбільш популярна тема роздумів Сковороди. Філософ вважав, що кожна людина повинна знайти своє призначення в житті і займатися тим, до чого має найбільшу прихильність. Тоді вона зможе бути в гармонії з собою і світом. В іншому разі, коли люди займаються «несродною працею», землю наповнює зло.

Інша тема — нерівна рівність — зображена на сучасній 500-гривневій купюрі. Філософ порівнює Бога з фонтаном, який вирує водою і наповнює нею посудини, що стоять навколо. Хоча в посудин є рівна можливість отримати достатньо води, всім дістається залежно від їх обсягу, а він у кожної різний. У цій метафорі посудини — це люди. Для подолання такої нерівності і потрібно знати свій обсяг, іншими словами, знайти «сродну працю».

ФІЛОСОФСЬКИЙ ФОНТАН: Цим малюнком Григорій Сковорода ілюстрував свою теорію про нерівну рівність

Максим Березовський

Композитор (1745-1777)

Автор першої української опери Демофонті творець класичного хорового концерту народився в Глухові, який тоді був столицею гетьманської України. Зовсім юним Березовський оволодів кількома музичними інструментами, а освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де і почав писати музику.

У Березовського рано сформувався чистий колоритний бас, і його відібрали для придворної капели великого російського князя Петра Федоровича, який жив у передмісті Санкт-Петербурга. Тут талановитий українець співав сольні партії в італійських операх для російської аристократії.

У 1769 році його направили вчитися в Болонську музичну академію. В Італії Березовський провів п’ять років, і тут же, в Ліворно, відбулася прем’єра його знаменитої опери. Академію він закінчив з відзнакою і повернувся в Петербург керувати придворною капелою. Однак контраст між ставленням до музикантів в Європі і Росії спричинив у Березовського нервовий розлад, через що він рано пішов з життя. Лише невелика частина його творів збереглася до наших днів, втім, усі вони відомі в світі.

 

Дмитро Бортнянський

Композитор (1751-1825)

Дмитро Бортнянський, класик української музики, вважається в цій царині першовідкривачем: він першим став писати великі класичні концерти для двох хорів. Також Бортнянський є автором шести опер, відомий як талановитий співак і диригент.

Він народився в гетьманській столиці — Глухові, а початкову музичну освіту здобув у школі, заснованій номінальним правителем України Кирилом Розумовським. За відмінні вокальні дані був відібраний у капелу при дворі князя Павла, сина Катерини ІІ. Кілька років прожив в Італії, де навчався музиці в тамтешніх композиторів. У венеціанському театрі Сан-Бенедетто його перші опери Креонт і Алкід мали великий успіх.

Повернувшись до Петербурга, Бортнянський став придворним капельмейстером, а також був призначений цензором всіх духовних творів, створюваних на території російської імперії. Його опера Сокіл — перша, написана українцем і поставлена в Петербурзі.

Російські музикознавці вважають, що музичні прийоми Бортнянського пізніше будуть використовувати у своїх творах Михайло Глінка, Олександр Бородін і Петро Чайковський. Причому останній стане редактором повного 10-томного видання творів Бортнянського.


ОДНА З ПЕРШИХ:
 Титульний аркуш надрукованого лібрето опери Дмитра Бортнянського Креонт, поставленої у Венеції, у театрі Сан-Бенедетто в 1776 році.

 

Артем Ведель

Композитор, диригент, співак (1767-1808)

Українець Артем Ведель — один з небагатьох композиторів світового рівня, який не написав жодного світського твору. Вся його музика — близько 80 творів, серед яких 20 духовних концертів,— має релігійну складову. Причому, на думку фахівців, саме Ведель підніс український багатоголосий хоровий спів до вершин світового музичного мистецтва.

Він здобув музичну освіту в Києво-Могилянській академії та ще студентом керував академічним хором. А свій перший великий твір — Літургію Іоанна Златоуста — Ведель написав, коли йому ледь виповнилося 18 років.

По закінченні навчання Веделя запросили в Москву, де він керував церковними капелами, які перебували у віданні генерал-губернатора. Потім композитор очолював капелу при штабі Українського піхотного корпусу в Києві, а потім організовував хор і оркестр Харківського намісництва.

У Києві він продовжував писати музику і роздумувати про Бога — на деякий час навіть став послушником Києво-Печерської лаври. Розмірене життя музиканта-ченця змінило бездоказове звинувачення в тому, що Ведель назвав царя Павла I вбивцею. Тоді Веделя оголосили психічно нездоровим, і останні дев’ять років життя музикант провів у божевільні. Лише під кінець життя батькові вдалося забрати його додому.

 

Іван Котляревський

Поет, драматург (1769-1838)

Поема Івана Котляревського Енеїда — перший твір, написаний полтавським діалектом, що став основою для формування української літературної мови. В Енеїді античні герої зображені в образах козаків, що сприяло широкій популярності поеми.

У 1796 році літератор, який закінчив духовну семінарію і був домашнім учителем, вступає на службу в Сіверський карабінерскій полк. Потім він бере участь у Російсько-турецькій війні, а під час походу Наполеона на Росію йому було доручено сформувати 5-й Український козачий полк, за що він отримав звання майора.

Причому Котляревський поставив умову, що цей підрозділ після війни залишиться постійним українським військовим формуванням. Однак умову не було виконано.

Пізніше Котляревський керував Полтавським вільним театром і навіть написав для нього п’єсу Наталка Полтавка і водевіль Москаль-чарівник, які поклали початок українському музично-драматичному театру.

УКРАЇНСЬКИЙ ГУМОР В ПІТЕРІ: Перше видання Енеїди Котляревського побачило світ без відома автора.

 

Микола Гоголь

Письменник (1809-1852)

Микола Гоголь визначив головні теми російськомовної літератури на два століття вперед — хабарництво у владі, недоумкуватість чиновників, провінційну обмеженість суспільства. Уродженець Сорочинців на Полтавщині, Гоголь ввів у світову культуру український романтичний фольклор, насамперед демонологію, видавши збірку новел Вечори на хуторі поблизу Диканьки.

Першим твором Гоголя, з яким ознайомився імператор Микола I, стала комедія Ревізор, поставлена в 1836 році. Сам автор залишився незадоволений виставою. Його задум був майже авангардистським. Адже фінальна німа сцена, коли всі герої застигають, дізнавшись, що в місто приїхав справжній ревізор, задумана тривати не менше десяти хвилин. Таким чином публіка повинна була опинитися в замішанні, замислитися і зрозуміти, що корупція — головна тема п’єси — проблема кожного.

Але й без цього Ревізор сподобався цареві, який після перегляду сказав: “Ну і п’єса! Всім дісталося, а мені більше за всіх!» Самодержець велів подивитися комедію всім своїм міністрам.

Головний твір Гоголя — поема Мертві душі — не менш гостра сатира, актуальна досі. Чого варте зауваження про чиновника, у якого «дивись, і з’явився десь на околиці міста будинок, придбаний на ім’я дружини».

ПОЕМА В ПРОЗІ: Друге видання Мертвих душ Миколи Гоголя.

 

Тарас Шевченко

Поет, прозаїк, художник (1814-1861)

Ім’я Тараса Шевченка стало для багатьох поколінь українців символом свободи, його філософія — національною ідеєю, а твори — обов’язковою частиною гуманітарної освіти. За значущістю для співвітчизників його поетичну збірку Кобзар літературознавці прирівнюють до Євангелія.

Багато пісень на вірші Шевченка стали народними, серед них — Реве та стогне Дніпр широкий, яка в радянські часи вважалася неформальним національним гімном. Також Шевченко створив поетичну інтерпретацію історії України: у віршах і прозі написав безліч творів про реальне життя своїх сучасників.

Великий український поет покинув батьківщину в 15-річному віці, більшу частину життя розмовляв російською мовою, а в Україну повернувся лише на нетривалий час — 2,5 роки. Він закінчив художню академію в Санкт-Петербурзі та здобув популярність у Російській імперії як живописець і графік.

У той час Шевченко був кріпаком, і пітерський художник Карл Брюллов разом з літератором Василем Жуковським організували лотерею, кошти від якої дозволили Шевченку здобути свободу.

Сьогодні великий українець — один з найбільш видаваних у світі авторів. Його Кобзар було перекладено на 100 мов світу, а пам’ятники Шевченку стоять у 35 країнах. Загалом їх 1.384. Це найбільша кількість монументів, встановлених культурному діячеві.

Михайло Драгоманов

Історик, фольклорист, громадський діяч (1841-1895)

Михайл Драгоманов — перший український вчений, який заявив світовій спільноті про утиски української мови і культури в Російській імперії. Цьому була присвячена його доповідь на Паризькому літературному конгресі 1878 року. Двома роками раніше імператор Олександр ІІ підписав так званий Емський указ, згідно з яким заборонялося ввозити в Російську імперію і видавати книги українською мовою, ставити українські театральні вистави, друкувати ноти з українськими текстами і викладати українською.

Драгоманов закінчив Київський університет і згодом викладав у ньому історію. Він організував культурно-просвітницьке товариство Стара громада. За участь у ньому був виключений з університету і вимушено емігрував до Європи.

Останні роки життя Драгоманов провів у болгарській столиці Софії, куди був запрошений до місцевого університету на посаду професора історії.

ЗА ПРАВА УКРАЇНЦІВ: Пам’ятник Михайлу Драгоманову в Києві перед університетом, що носить його ім’я.

 

Микола Лисенко

Композитор, піаніст (1842-1912)

Опери Наталка Полтавка і Тарас Бульба, написані Миколою Лисенком, вже півтора століття не сходять зі сцен українських театрів, а їх автор є основоположником української оперної і симфонічної музики.

Хоча Лисенко закінчив природничий факультет Київського університету, завдяки своїм здібностям піаніста-віртуоза він зробив кар’єру музиканта. Втім, він отримав музичну освіту в Лейпцигу, а оперному мистецтву навчався в Петербурзі у Римського-Корсакова.

Композитор перебував у культурно-просвітницьких організаціях, які пропагували українську культуру на батьківщині і в Європі. Під час своїх закордонних поїздок він давав концерти, виконуючи власні обробки народних пісень. Тодішня критика порівнювала його манеру гри з такими віртуозами, як Ференц Ліст і Фредерік Шопен.

У 1872 році, коли в Києві відбувся перший виступ українського музичного театру, для прем’єри була обрана опера Чорноморці, музику до якої написав Лисенко.

 

Ілля Мечников

Біолог (1845-1916)

Нобелівська премія Іллі Мечникова, отримана ним у 1908 році за відкриття механізмів імунітету, стала першою в історії нобелівкою, яку Україна може записати і на свій рахунок. Видатний вчений-біолог народився в Харківській губернії, закінчив місцевий університет і довгий час працював в Одесі професором в університеті (зараз він носить ім’я Мечникова) і очолював першу в Російській імперії бактеріологічну станцію.

У 1883 році саме в Одесі Мечников зробив доповідь про своє головне відкриття — фагоцитоз, процес поглинання клітиною чужорідних об’єктів, завдяки якому формується імунітет. Крім того, вчений залишив найважливіші світові напрацювання в галузі мікробіології, ембріології, цитології, боротьби з туберкульозом, а також створив власну теорію про старіння організму.

Коли в 1887-му Мечников вирішив покинути Росію, в Європі перед ним були відчинені всі двері: до кінця життя учений працював у паризькому Інституті Луї Пастера.


ВСЕ ДЛЯ НАУКИ:
 Перед смертю Ілля Мечников заповів своє тіло для медичних досліджень.

 

Микола Пимоненко

Художник (1862-1912)

Таланту Миколи Пимоненка пощастило бути оціненим ще за життя. Майстер побутового живопису, який у своїх картинах відобразив не статично-пейзажну, а живу Україну, Пимоненко був відомим художником у всій Російській імперії.

Академік петербурзької Академії мистецтв, він став членом знаменитого об’єднання художників-«передвижників», регулярно брав участь у міжнародних виставках — у Берліні, Парижі, Мюнхені, Лондоні. На одному з паризьких художніх салонів його робота Гопак була удостоєна золотої медалі, її навіть викупив Лувр.

Пимоненко, який здобув початкову художню освіту в Київській рисувальній школі у знаменитого Миколи Мурашка, більшу частину життя провів у Києві, виїжджаючи в околиці міста на етюди. Чимало він зробив і для розвитку мистецтва в Україні — стояв біля витоків Київського художнього училища, а також викладав графіку в Київському політехнічному інституті.


ЖЕРТВА ФАНАТИЗМУ:
 Робота Пимоненка 1899 року, на якій художник зобразив реальний конфлікт в іудейській громаді Кременця — там одновірці побили дівчину, яка покохала хлопця-українця.

 

Володимир Вернадський

Вчений-природознавець, філософ (1863-1945)

Володимир Вернадський став першим президентом української Академії наук (УАН), створеної 1918 року в Києві за гетьмана Павла Скоропадського. Він очолював УАН три роки. За цей час було створено основні інститути академії та наукова бібліотека — найбільша в нинішній Україні.

Хоча наукова діяльність Вернадського проходила переважно в Росії, він з ентузіазмом прийняв незалежність України в 1917 році.

Вернадський організовував безліч геологічних експедицій — від Уралу до півдня України — з вивчення природних ресурсів. Він першим у Російській імперії звернув увагу на необхідність досліджень радіоактивних мінералів, тому його вважають ідеологом і засновником атомної енергетики України і Росії.

Вчення про ноосферу — найважливіша науково-філософська теорія Вернадського — залишається актуальною і досі. Ноосфера — сукупність всіх умов на планеті, що існують у взаємодії. Це вчення важливе для розуміння того, як людство може використовувати сферу неживої природи і біосферу для того, щоб відновлювати їх і жити в гармонії.

 
НАУКОВА НАГОРОДА: Сучасний російський орден Зірка Вернадського.

 

Владислав Городецький

Архітектор (1863-1930)

Владислав Городецький прожив у Києві три десятиліття, спроектувавши і побудувавши для цього міста будівлі, які зробили його неповторним. Серед його творів — Національний банк, Художній музей, костел Святого Миколая, Будинок з химерами та інші будови, які сьогодні стали найбільш яскравими пам’ятками Києва в області архітектури.

Причому в Городецького був власний цементний завод Фор, що дозволило йому вільно втілювати найбільш новаторські ідеї.

Також архітектор керував відділом містобудування Київської міської думи. Він відповідав за проектування вулиць і затверджував проекти оригінальних будівель для Києва. Крім того, Городецький проектував будівлі для Умані, Черкас, кількох міст Польщі. Потім його запросили працювати в Тегеран, і для цього міста він створив свої останні споруди.

ЧАРІВНІСТЬ ХИМЕР: Будинок, побудований Владиславом Городецьким для своєї сім’ї в 1901-1903 роках.

Михайло Грушевський

Історик, політичний діяч (1866-1934)

Михайло Грушевський знаменитий як творець першого фундаментального дослідження з вітчизняної історії — Історія України-Русі. Ця праця зайняла у Грушевського три десятиліття, причому на ці роки припав і час створення Української Незалежної Республіки, коли вчений був головою першого національного парламенту — Центральної Ради.

Грушевський закінчив Київський університет, у 28 років став професором всесвітньої історії Львівського університету. Через два роки його обирають головою Наукового товариства імені Тараса Шевченка — своєрідної української академії наук на території Австро-Угорщини.

З початком Першої світової війни вчений опинився в Києві, де його заарештовують за проавстрійські погляди. Три роки він провів у засланні в Казані, Симбірську, а потім поїхав у Москву.

1917 року Грушевський отримав можливість повернутися до Києва, де його до того часу вже заочно обрали головою Центральної Ради. На цій посаді він працював над Конституцією України та підписав чотири універсали — останній проголошував незалежність країни.

Коли в Київ прийшли більшовики, Грушевський жив у Празі, а потім у Відні. Але в 1924 році він знову повертається до Києва. З початком сталінських репресій влада починає підозрювати його в керівництві неіснуючим Українським націоналістичним центром. Вченого не розстрілюють тільки тому, що він помирає від хвороби.

НОВЕ ЛІТОПИСАННЯ: Ілюстрована Історія України Грушевського, 1913 рік.

 

Це лише маленька частина історії нашої країни. Але «маленька» не за значимістю.

 

Теги

Схожі статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Close