Цікаве

Вчені з’ясували склад атмосфери Юпітера

Згідно з новими даними міжпланетної станції NASA Juno, в атмосфері Юпітера міститься набагато більше води, ніж вчені думали дотепер, передає 1NEWS з посиланням на НВ.

Що ми знаємо про Юпітер, крім того, що це найбільша планета в Сонячній системі, і на честь неї назвали радянський мотоцикл?

За допомогою телескопів, а також кількох міжпланетних станцій, які досліджували Юпітер з 1970-х, вчені з’ясували, що ця планета — газовий гігант з, як мінімум, 79 супутниками, який важить майже в 320 разів більше за Землю.

Юпітер настільки великий, що вночі його можна побачити неозброєним оком, і це найяскравіший об’єкт у небі після Сонця, Місяця і Венери.

Але найзагадковіше місце Юпітера — його атмосфера. Це найбільша планетна атмосфера в Сонячній системі, яка складається переважно з водню і гелію. Там постійно вирують найпотужніші бурі з грозами, які ми бачимо як красиві різнокольорові смуги.

А шторм у вигляді Великої Червоної Плями на поверхні Юпітера ми спостерігаємо вже кілька сотень років.

Однією з головних загадок була кількість води в атмосфері Юпітера, — останніми роками вчені вважали, що її там практично немає. Хоча нові дані зонда NASA Juno свідчать про зворотне.

Представники Південно-Західного Дослідного Інституту в Сан-Антоніо заявили, що вперше точно розрахували кількість води в атмосфері Юпітера.

Вивчаючи дані, які надсилає міжпланетна станція NASA Juno, вчені визначили, що в атмосфері Юпітера втричі більше води, ніж в атмосфері Сонця.

Експерти дізналися це, аналізуючи сліди молекул кисню і водню в атмосфері планети. Згідно з новими даними, вода становить близько 0,25% з усіх молекул у газовій оболонці Юпітера. З огляду на розміри планети — це досить велика кількість.

Раніше астрономи вважали, що в атмосфері Юпітера недостатньо води, і основними елементами там є водень і гелій. Але, через кисень, який міг бути у достатку в протопланетному диску під час формування Сонця, вода все-таки з’явилася на Юпітері.

Кількість води на Юпітері є принципово важливою, оскільки це не тільки може пояснити, як формувалися планети в Сонячній системі, а й дасть нам можливість зрозуміти, від чого залежить погода на цій планеті.

Ще з кінця 1970-х, завдяки даним зонда Voyager 1, вчені знали, що в атмосфері Юпітера є блискавки. Хоча для блискавок, як і для штормів, необхідна достатня кількість води.

Через це вчені припустили, що деякі сині лінії на поверхні цієї планети насправді можуть бути хмарами води й аміаку.

Подальші дослідження допоможуть точніше дізнатися про склад атмосфери Юпітера і визначити, як саме сформувалася ця планета.

У зонда Juno є для цього всі можливості, але на повне дослідження потрібно витратити досить багато часу. Річ у тому, що міжпланетна станція NASA проходить по орбіті Юпітера кожні 53 дні, і за допомогою мікрохвильового радіометра вимірює температуру атмосфери планети.

Оскільки вода й аміак поглинають мікрохвильове випромінювання, за цими температурними показниками можна визначити присутність води в атмосфері.

Але через величезні розмірм планети Juno доведеться зробити дуже багато витків навколо неї. До речі, зонд досліджує Юпітер з 2016-го, а вже наступного року він має закінчити свою роботу і спуститися в атмосферу Юпітера, згорівши там.

Планета-мандрівниця

Юпітер становить інтерес для досліджень не тільки як найбільша планета з величезною кількістю цінних супутників, а й як джерело інформації про зародження Сонячної системи.

Торік астрономи з Лундського університету опублікували дослідження, згідно з яким, на початку свого життя Юпітер був розташований на орбіті Урана.

Цю заяву підкріплено даними про групу троянських астероїдів, які містяться на сучасній орбіті Юпітера.

З огляду на те, що група астероїдів, яка рухається перед планетою, рівно в половину більша, ніж та група, яка розташована позаду неї, вчені за допомогою комп’ютерної симуляції визначили, що Юпітер міг рухатися по спіральній траєкторії всередину Сонячної системи.

Якщо це так, найбільша планета навколо Сонця повинна була зародитися на відстані приблизно 18 астрономічних одиниць від нашої зірки у вигляді невеликого крижаного астероїда.

Нова комп’ютерна симуляція передбачає, що за час свого розвитку Юпітер мігрував ближче до Сонця на мільярди кілометрів.

Це мало відбуватися задовго до того, як Юпітер став газовим гігантом. Вчені з Лундського університету кажуть, що під час свого спірального руху спершу невелика планета притягнула до себе групу троянських астероїдів.

Основна ж версія створення Юпітера передбачає, що приблизно 4,5 млрд років тому гравітація об’єднала хмари газу і пилу в гігантську планету, яка стала найбільшою в Сонячній системі.

Розкрити деталі про походження Юпітера, а також допомогти дізнатися, з чого складається його ядро, може зонд Lucy, який NASA планує відправити для дослідження троянських астероїдів у 2021-му.

 

 

 

 

Tags
загрузка...

Related Articles

Back to top button
Close