Що таке мисливський ніж та для чого він потрібен?
Люди полюють з давніх часів. Більшу частину своєї історії вони робили це просто щоби отримати їжу та не вмерти з голоду.
Зараз полювання у значній мірі перетворилось на спорт, вид активного відпочинку, а також на важливий спосіб підтримання біологічної рівноваги в популяціях диких тварин.
Сьогодні мисливці в основному використовують вогнепальну зброю, яка досягла значного рівня досконалості. Але в їх спорядженні все ще є старий добрий мисливський ніж. Тобто, хоча, в принципі, в наш час на полюванні можна використовувати майже будь-який достатньо міцний ніж, традиція використання спеціальних ножів для полювання все ще жива.
Як вибрати мисливський ніж?
- Фіксовані ножі підходять для полювання краще, ніж складані, тому що вони більш надійні та стійкі. За ними простіше доглядати.
- Також краще вибрати ніж, лезо якого не декороване. Гравіювання та травлення лише ускладнюють очищення.
- Ніж з дерев’яною рукояткою традиційно вважаються кращими, тому що металеві рукоятки незручно використовувати на холоді, а резина може змінювати свій об’єм при перепадах температур.
- Властивості мисливських ножів визначаються, зокрема, матеріалом, обраним для клинка. Леза з нержавіючої сталі дешевші. Вони у значній мірі знижують ризик псування ножа від корозії. Однак навіть леза з нержавіючої сталі можуть іржавіти, якщо залишити їх надовго у вологому середовищі. Тому слід пам’ятати що власник все одно повинен доглядати за ножем навіть з нержавіючої сталі.
- Беззаперечною перевагою вуглецевої сталі є її здатність довше залишатися гострою та забезпечувати високу здатність до різання. Якісна вуглецева сталь досить дорога та потребує ще більш ретельного догляду, оскільки вона зовсім не здатна протистояти корозії. Особливо це стосується ножів з дамаськовох сталі.
- Також треба пам’ятати, що якісний мисливський ніж має бути зручним. Рукоять повинна бути такою, щоби вам однаково зручно було тримати її як лівою, так і правою рукою.
Види мисливських ножів
Сталевий мисливський ніж – знаряддя, яке спочатку використовувалось саме для полювання та забивання пораненої тварини. Тому він, ще з середньовіччя ніж був обов’язковою частиною екіпірування кожного мисливця. Мало того, у Європі ніж був майже у кожного селянина чи городянина. Це було і знаряддя праці, і столовий прилад, і засіб самооборони. Саме з цим ножем ходили і на полювання. Носити меч простолюдинам було заборонено.
Але дуже швидко професійні мисливці від побутових ножей перейшли на спеціальні мисливські. За правилами того часу мисливець повинен вбити тварину єдиним ударом в серце. Іноді це було не таким вже й безпечним ділом. Саме тому, мисливскі ножі стали робити більшими за побутові. Іноді це був справжній тесак або маленький меч з гардою та рукояттю з рога, кістки чи черепахового панцира. У дуже заможних людей клинок мисливського ножа міг навіть додатково оснащуватися коротким пістолетом.
Пізніше вийшли накази, за якими подібні великі мисливські ножі могли носити тільки знать і професійні мисливці. Наприклад, у Германії майбутні профі вчилися своєму ремеслу у досвідчених колег. Через три роки вони отримували свої мисливські ножі під час церемонії, що нагадувала знамениту акколаду (посвяту у лицарство).
Як правило, цей ніж супроводжував мисливця протягом усього життя та був важливим атрибутом, ознакою професії. Прусський указ 1788 року навіть суворо наказував кожному мисливцю мати при собі мисливський ніж, як своєрідний маркер.
Не дивно, що й тепер мисливці вважають ніж важливою частиною спорядження та предметом який демонструють та яким пишаються. Саме тому великі мисливські ножі досі часто багато прикрашають травленням, їх рукояті роблять з цінних порід деревини, а клинки з дорогої сталі накшталт дамаської. Такий гарний ніж для полювання завжди був гарним подарунком кожному мисливцю.
Американські та європейські традиційні мисливскі ножі дещо відрізняються своїм виглядом, але є однаково привабливими.
Інший поширений вид ножів – шкуродер, або скіннер, яким мисливець знімає шкіру з вбитої тварини. Часто для цього мисливці використовують спеціальні ножі з невеликим характерно скругленим чи загнутим лезом. Такий клинок дозволяє охайно зняти шкіру та уникнути пошкодження нутрощів здобичі.
Також великою популярністю серед європейських полювальників користуються фінські ножі (пуукко та леуко). Пуукко традиційно був ножем для повсякденності, який постійно носили із собою майже усі фінскі чоловіка та жінки.
Не дивно, що цей ніж використовувався і під час рибалки та полювання.
Леуку мав дещо інше призначення: нарізання м’яса північного оленя.
Як доглядати за мисливським ножем?
Як було сказано вище, регулярний догляд необхідний для збереження вашого мисливського ножа. Ви ж збираєтесь користуватись ним протягом тривалого часу?
Незалежно від того, чи ви полюєте на дичину, проводите час у туристичних походах на природі, ловите рибу чи будуєте табір, ваш сталевий компаньйон мусить завжди бути у відмінному стані та готовим до самої важкої роботи.
Ніж слід тримати в чистоті. Рекомендується чистити його після кожного використання. Для цього можна використовувати мило (або харчову соду у випадку з ножами з вуглецевої сталі). Але ні в якому разі не застосовуйте агресивні миючі засоби! Навіть сильні плями можна видалити за допомогою оцту, а потім змити. Після повного видалення бруду треба добре протерти мисливський ніж тонкою м’якою тканиною (особливо, якщо він з вуглецевої сталі).
Зберігайте мисливський ніж у місці, недоступному для дітей
Звичайно, мисливський ніж також необхідно регулярно заточувати. Не чекайте, поки він затупиться остаточно. Пам’ятайте, що працювати з гострими ножами і зручніше, і безпечніше.
Перевірити гостроту можна на аркуші паперу. Дійсно гостре лезо ножа розріже папір, не зім’явши та не розірвавши його.
Якщо ваш ніж зроблено з вуглецевої сталі, не забувайте обробляти лезо (та рукоять) маслом. Але не лийте його занадто багато і обов’язково витріть надлишки.
Для дерев’яних рукоятей краще підходить лляна олія. Не обробляйте маслом пластикові або гумові ручки.
Трохи про історію полювання
Перші точно визначені вченими випадки споживання м’яса людиною відносяться до епохи нижнього палеоліту (приблизно 1 мільйон років тому). До того, попередник сьогоднішньої людини – австралопітек харчувався здебільшого за рахунок збиральництва. Але саме у нижньому палеоліті пралюди винайшли вогонь та полювання. Причому, люди що жили в той період були схильні полювати на великих тварин: мамонтів, оленів, лосів, північних оленів. Найважливішою їхньою зброєю була дубина. Перші полювальники як правило, загоняли в пастку звіра, а вже потім нападали на нього з камінням та дубинами.
Як би там не було, таку величезну дичину треба було якось обробити. Представники давньої мегафауни були для людей дуже важливим джерелом більшості необхідних у житті речей: м’ясо люди їли, із шкір робили одяг, із жил робили перші нитки, навіть дома часто робили із костей та тих же шкір великих тварин. Але нічого з цього просто неможливо було зробити без кам’яного ножа.
Наприкінці палеоліту з’явилися нові прийоми полювання і спеціальне спорядження для нього: луки, списи або гарпуни. Наконечники стріл та списів виготовляли з кістки, рогів або кременю. У цю епоху люди отримали змогу полювати і на дрібних тварин та птахів. А значить, їх харчова база значно збільшилась.
Незважаючи на те, що з’явилося знаряддя, що дозволяли дістати звіра на відстані, ніж не залишив своїх позицій. Мало того ні спис, ні лук без ножа також зробити чи відремонтувати неможливо.
У мезоліті (десь 15 тисяч років тому) люди винайшли ще й рибальство. Полювання було дуже важливою частиною життя давніх людей. Настільки, що воно навіть стало головною темою первісного мистецтва. Тварини та сцени полювання, намальовані на стінах печер (Альтаміра в Іспанії, Ласко і Ле Труа Фрер у Франції та ін.), не тільки не залишають нам ніяких сумнівів у тому, але й демонструють на як та на яких тварин тоді полювали.
А ось у середні віки полювання почало виконувати ще одну мету: селяни повинні були захищати свої посіви та худобу від диких тварин (вовків, рисей, лисиць). Вони робили пастки та полювали з луком. Крім того, у середньовічній Європі люди високого походження мали змогу полювати на велику здобич (олень, кабан, тур), прості селяни мали право (та необхідність) полювати на мілку здобич (здебільшого на кроликів та птахів). Шкіри та хутра все ще залишались важливими матеріалами, з яких шили одяг.
І саме у ті часи полювання перетворюється на розвагу. Звичайно, найбідніші люди ходили на полювання для того щоби здобути їжу. Але для знаті полювання означало важливий захід за певними правилами. Це було тренування у володінні зброєю та конем, розвага та ще й важливий для вищого класу ритуал.
Великою популярністю користувалися загінні полювання за допомогою зграї собак. Кінні мисливці з собаками переслідували тварину, поки вона не падала від виснаження. Потім тварину вбивали мечем або списом.
Дворяни також використовували соколів і пустельг, яких спеціально навчали полюванню. Спочатку собаки знаходили та лякали птаха чи звіра, а спеціально дресировані хижі птахи ловили здобич.
Перед полюванням і після нього завжди влаштовували бенкет.
