Апологети Асоціації з Євросоюзом: що вони говорили у 2013 році і де вони зараз

Одна з примітних рис українських політиків – вміння швидко «перевзуватися» відповідно до існуючої кон’юнктури. Погляди та ідеї – ніщо, посади і кабінети – все. Наприклад, сьогодні Олександр Вілкул або Євген Мураєв позиціонують себе як проросійські політики і нібито непримиренні борці з прозахідними владою. Але в 2013 році вони активно агітували українців підтримати Асоціацію з ЄС. А зараз, на словах критикуючи уряд і президента, на ділі вони успішно співпрацюють і допомагають їм. Ось така послідовність. Але давайте оцінимо красу гри.

2013 рік – рік великої дискусії в Україні. Політики сперечаються, куди вести країну – в Асоціацію з Євросоюзом або в Митний союз. У кожної зі сторін свої прихильники і противники. Суспільство розколоте, хоча більшість схиляється до варіанту з Митним союзом. Але президент Віктор Янукович і уряд Миколи Азарова готуються підписати Асоціацію. І активно переконують людей через телеефіри.

26 квітня 2013 року в програмі «Шустер LIVE» обговорюється зовнішньополітичний вектор – що є благо для України, а що ні. По один бік барикад глава громадської організації «Український вибір» Віктор Медведчук, а з іншого – віце-прем’єр Олександр Вілкул, низка нардепів (Сергій Тігіпко, Євген Мураєв та ін.) та експертів.

Позиція Медведчука зрозуміла – Асоціація з ЄС вб’є українську економіку, закриються 8 тис. підприємств. З іншого боку, вступ до МС додасть країні щорічно до 10 млрд дол. За рахунок нового ринку і економії на енергоносіях. Чистої води прагматизм.

Позиція євроінтеграторів теж зрозуміла, хоча і не зовсім ясна. Хтось бачив в Євросоюзі зцілення української корумпованої судової системи, хтось заявляв про цінності, на які орієнтується Україна, хтось взагалі приплітав технології та стандарти. Але при цьому ні слова про економіку. Ні, не так. Деякі, як Сергій Тігіпко, визнавали, що економіку України чекає падіння, але сподівалися на вигоди в майбутньому.

У мікрофона Олександр Вілкул. «Якщо говорити раціонально, то Україна свій вибір зробила, і Україна про нього оголосила. Ми будуємо велику, незалежну, сильну державу. Європейську державу. І нашою метою є підписання в цьому році Договору про Асоціацію з Євросоюзом і зону вільної торгівлі. Я, готуючись сьогодні до ефіру, спеціально виписав цитату нашого президента, яку я хочу зачитати дослівно. «На цей рік у нас є амбіційна мета – підписати в листопаді цього року на саміті у Вільнюсі Угоду про Асоціацію та створення зони вільної торгівлі». Це сказав наш президент Віктор Федорович Янукович 16 квітня 2013 року. І це є нашою головною і стратегічною метою на цей рік. Від себе можу сказати: я вірю, що Україна буде європейською країною», – пафосно заявив з трибуни Вілкул.

А ось це Вілкул 29 листопада 2013 року, вже після рішення Януковича не підписувати УА з ЄС: «Металурги може і вижили б, але машинобудування не буде, авіабудування не буде. Це мільйони людей, це мільйони доль. Мільйони людей можуть залишитися без хліба і мільйони пенсіонерів – без пенсії».

А адже саме ці аргументи Медведчук приводив ще за півроку до цього, але Вілкул тоді будував «велику державу», а на резонні аргументи опонентів апологети євроінтеграції з піною у рота розповідали, які блага отримає країна від Євросоюзу.

А коли Янукович змінив політику, Вілкул швидко «змінив» свою думку і почав розповідати людям, як він в уряді турбувався про зарплати промисловців і пенсії пенсіонерів, і яка шкідлива для країни Угода про Асоціацію.

А потім був Євромайдан, на якому повірили в популізм Вілкула і йому подібних євроінтеграторів, повалили режим Януковича, який вирішив в кінці кінців послідувати економічній логіці і відмовився від СА. У новій реальності для Вілкула, його партнера Мураєва і низки інших «колишніх» вже не знайшлося місця у владі, а тому єдине, що їм залишилося – стати «затятими» противниками нової прозахідної влади. А оскільки запит суспільства на інтеграцію з Росією нікуди не зник, вони взяли проросійську риторику на озброєння. Хоча за лаштунками і Вілкул, і Мураєв працюють в щільній зв’язці з нинішньою владою, яка використовує їх для розколу проросійських сил (за що діячі отримали російські санкції і заборону на в’їзд в РФ). Ось це і є послідовність по-українськи. Яку суспільство, втім, «оцінило» на президентських виборах в 4% голосів.

З великою часткою впевненості можна стверджувати, що після зміни влади в Україні, дуже швидко такі політики як Вілкул і Мураєва знайдуть спільну мову з новим президентом і будуть танцювати в його упряжці. І будуть говорити те, що їх попросять.

Але головне тут – навіть не продажність українських політиків. Як оцінювати ступінь провини тих, хто пропагував свого часу політику, яка привела до кривавої революції, війни, втрати територій? Якою має бути відповідальність тих, хто штовхав суспільство на розкол, а потім «перевзувся» під нову реальність? Чи мають такі діячі право залишатися в політиці?

З іншого боку, є політики, які роками вірні своїм поглядам. Вони можуть бути на коні, а можуть перебувати на другому плані, але не відмовляються від своїх ідей. Більш того, той же Медведчук у 2013 році практично точно описав наслідки асоціації України з ЄС. Тоді його аргументи не взяли до уваги. Зараз Медведчук активно доносить суспільству свій план, як подолати п’ять років розрухи в країні. Як то кажуть, не варто двічі наступати на одні й ті ж граблі.

*оригінал матеріалу взятий з сайту телеканалу NewsOne.