Цікаве

10 нових книжок для ідеальної відпустки

Через пандемію, хтось цього літа проведе відпустку на Трухановому, хтось – у Карпатах чи в Херсонській області. У будь-якому куточку України добре мати поруч хорошу книжку для корисного дозвілля. 1News розповідає про 10 нових книг для вашої відпустки – обирайте будь-яку.

Художня література


Ніколя Матьє «Діти їхні»

ВИДАВНИЦТВО СТАРОГО ЛЕВА

Переклад з франц. І. Славінської

Ніколя Матьє, у чиєму творчому активі два романи, кілька оповідань і чимало захопливих відгуків від французьких критиків, на власному прикладі доводить, що покликання, попри самообман і намагання від нього сховатися, знайде тебе й неодмінно зробить щасливим. Першу книжку письменник видав 2014 року, стверджуючи, що створював її кілька десятиріч, вправляючись не стільки в літературній майстерності, скільки в боротьбі з внутрішніми «демонами». Другий роман Матьє «Діти їхні» з’явився 2018 року. Історія про мешканців невеликого містечка, що в 1990-х занепало через деіндустріалізацію, отримала найпрестижнішу у Франції літературну премію – Гонкурівську.

Українському читачеві не важко зрозуміти тематику твору й коло конфліктів, які досліджує автор, адже маємо «Ворошиловград» чи «Месопотамію» Сергія Жадана. «Діти їхні» – констатація того факту, що узагальнений образ будь-якої країни далекий від реалій, в яких перебувають її мешканці. Матьє пише про тих, хто «зникнули, наче б не жили ніколи» – маленьких людей із великими проблемами. Вони народжуються, дорослішають, мріють утекти з рідного міста, але повертаються, щоб посісти вільні місця в життєвому просторі, що звільнився після їхніх батьків. Але не все так сумно й депресивно, адже завжди є кохання, завдяки якому існування видається не таким уже й безсенсовним…

Кетрін Беннер «Дім на краю ночі»

VIVAT

Переклад з англ. А. Цвіри

Роман британської авторки Кетрін Беннер виходить дуже вчасно. По-перше, він може задовольнити тугу читача за подорожами, адже описані в ньому події відбуваються на мальовничому острові Кастелламмаре, розташованому неподалік від Сицилії. По-друге, текст містить декілька пристрасних історій кохання, чимало родинних конфліктів та інших емоційних речей, яких багато хто прагне в контексті життя, обмеженого карантином. Оповідь починається з 1914 року, коли єдиний на Кастелламмаре лікар – Амедео Еспозіто – змушений покинути власну дружину, яка має ось-ось народити, щоб прийняти пологи у своєї колишньої коханки. А завершиться історія чотирьох поколінь родини, яка не даватиме спокою численним острівним пліткаркам, майже через сторіччя.

Дві світові війни, економічні кризи, посухи та зливи, поява телебачення та інтернету – усе це бачив «Дім на краю ночі» – старовинний бар, що, наче корабель, то потопав у бурхливому морі життя, то знову опинявся на хвилях успіху. Серед усіх персонажів твору, Беннер має улюбленців, чиї характери прописані більш детально, що викликає питання про доцільність доволі великої кількості другорядних героїв. В усьому іншому – скелетах у шафах, любовних інтригах, злочинах і покараннях – вийшов доволі приємний атмосферний роман.

Пол Кіршнер «Єронім та Босх»

ВИДАВНИЦТВО

Переклад з англ. І. Стронґовського

Чого можна чекати від людини, яка у 1970-х створювала сюрреалістичні комікси, співпрацювала з виданнями Heavy Metal й Epic Illustrated, що не нехтували стімпанком і «темним фентезі», а потім працювала над ілюстраціями для The New York Times і The Wall Street Journal? Звісно, чогось неординарного. Пол Кіршнер, відомий американський письменник, художник-ілюстратор, п’ятнадцять років тому вирішив адаптувати бачення пекла й людських гріхів зірки Північного Відродження Ієроніма Босха під формат коміксу. Щоб зануритися в тему, наш сучасник узявся за читання творів Данте, але згодом вирішив піти іншим шляхом. «Моє пекло – це не стільки страждання, скільки розчарування, роздратування та приниження», – писав Кіршнер.

Власне, ця фраза пояснює все те, що відбуватиметься з Єронімом – монахом, що опинився в пеклі за низку дрібних гріхів. У намаганні втекти в більш комфортне середовище його супроводжуватиме дерев’яна іграшка – Босх, качка на шворці. Разом вони стикатимуться з хитрими, але веселими демонами, виконуватимуть їхні завдання та потраплятимуть у ситуації, змальовані з використанням якісного чорного гумору. Дотепний та іронічний Кіршнер використав стилізацію під ксилографію, один із найдавніших видів друкованої графіки, щоб надати ще більше колориту своїй роботі, зміст якої набагато глибший, ніж здається з першого погляду.

Філіп К. Дік «ВАЛІС»

KOMUBOOK

Переклад з англ. П. Шведа

Якщо ви щось чули про творчість американського фантаста, знакової особистості контркультури 1960-х, за романом якого Рідлі Скотт зняв культовий фільм «Той, що біжить по лезу» з Гаррісоном Фордом, і хочете познайомитися з нею ближче, почніть з іншого твору. Плюс – стаття у Вікіпедії. Філіп К. Дік – із тих авторів, які відразу або подобаються, або ні. Якщо вам будуть до смаку його багатошарові романи, де автобіографічні моменти переплітаються з науковою фантастикою, політичними й соціальними протестами, екзистенційними кризами, тоді й до «ВАЛІСа» справа дійде. Без попередньої підготовки цей роман може здатися псевдофілософським трактатом про гностицизм.

Якщо ж знати про обставини життя Діка, його видіння, наркотики та спроби самогубства, а також мати непоганий рівень загальної ерудиції, «ВАЛІС» розкриється романом про самотність, пошук себе й Бога, межі між духовним прозрінням і наркотичним маренням… Якщо коротко переказати сюжет, то він базується на тому, що оповідач Конолюб-Товстун зустрічається зі Всевишнім у вигляді проміння рожевого світла. Це допомагає йому отримати неймовірні знання про світобудову та глобальні змови, які приховувались від людства. З групою однодумців Товстун шукатиме мудрість і відповіді на складні питання.

Ґ. Ві­ллов Ві­л­сон, Ад­рі­ан Аль­фо­на «Міз Ма­р­вел. Не нормальна»

РІДНА МОВА

Переклад з англ. М. Дубини

Данина політкоректності чи комікс, покликаний змінити могутній всесвіт Marvel? Відтепер український читач зможе скласти власну думку про графічний роман, який кілька років тому наробив чимало галасу серед прихильників жанру. До першого тому пригод Міс Марвел увійшло п’ять випусків, протягом яких можемо простежити за перетворенням звичайної школярки з Джерсі-Сіті, що за двадцять кілометрів від Мангеттену, на супергеройку з дивовижними здібностями. У цьому коміксі класно те, що він явно розрахований на підліткову аудиторію, а тому написаний без пафосу й із гумором.

Переклад теж не підвів. Marvel не відступає від своєї головної тези про те, що героєм може бути кожен. Тому немає нічого дивного в тому, що до компанії Капітана Америки чи Залізної Людини долучиться шістнадцятирічна школярка, мусульманка Камала Хан. Дівчина страждає від того, що ніяк не може стати «своєю» для гучної тусовки гравців в американський футбол і красунь-білявок. Завдяки загадковій імлі та несподіваній появі своїх кумирів, згаданих вище, дівчина отримає суперсилу та власний суперкостюм. Але геть не відразу навчиться з усім цим жити, бо і «чоботи тиснуть», і «трико залазить куди не треба». Поступово Камала зрозуміє, що не варто відмовлятися від власної індивідуальності й стане на шлях боротьби з комплексами й, звісно, різними поганцями.

Нон-фікшн


Джоді Кантор, Меґан Туей «Вона розповіла»

YAKABOO PUBLISHING

Переклад з англ. О. Замойської

Є теми, які ще довго не втрачатимуть актуальності. Скандал із сексуальними домаганнями за участю американського продюсера Гарві Вайнштайна розгорівся 2017 року, без сумніву, змінивши світ. Але в порівнянні з тим, що коїлось незліченну кількість років і продовжує відбуватися нині – це був лише спалах, що запалив вогнище. Якщо його не підтримувати, вогонь швидко згасне… «Вона розповіла» – книжка двох американських журналісток, які й були авторками розслідування про сексуальне насилля в Голлівуді. Вона «розповідає про два приголомшливі роки в житті жінок у Сполучених Штатах і поза межами країни… Ця розповідь – про речі, з якими у приватному житті, на роботі, у родинах і навчальних закладах доводилося стикатися багатьом із нас».

Отже, рух #MeToo продовжує боротьбу. І поки правова система та корпоративна культура сприятимуть замовчуванню злочинів і гальмуватимуть зміни, зарано тішити себе примарним відчуттям безпеки та перемоги. Книжка Джоді Кантор і Меґан Туей подає хронологію скандалу з Гарві Вайнштейном і його трансформацію в рух проти сексуального насилля від перших намагань вивести на щиру розмову актрису Роуз Макгоун до війни Трампа з демократами та гучної справи Крістін Блейзі Форд проти кандидата на посаду судді Верховного Суду Бретта Кавано. Круте журналістське розслідування, яке дасть фору The Morning Show чи Bombshell.

Еула Бісс «Імунітет. Правда і міфи про щеплення»

НАШ ФОРМАТ

Переклад з англ. А. Калинюка

Скільки разів за час карантину ви чули словосполучення «колективний імунітет» чи слова «пандемія», «вакцинація»? Поки людство, затамувавши подих, сподівається, що щеплення від COVID-19 допоможе повернути життя у звичний ритм, час з’ясувати для себе, чи варто сподіватися саме на такий сценарій розвитку подій. Простіше кажучи: «за» вакцинацію чи «проти»? Еула Бісс, американська письменниця, авторка трьох нон-фікшн видань, викладачка, вирішила розібратися з цією складною і суперечливою темою.

Почала вона з особистого: відчуття власної захищеності, що разюче відрізняється від необхідності захищати іншого – людське дитинча. До появи сина, Еула не замислювалася над необхідністю щеплень – коли ж стала мамою, почала ґрунтовно вивчати все, що пов’язано з історією виникнення імунології. Авторка повеселить читача екскурсами у XIX сторіччя, коли вакцину сприймали як «отруту й кров гадюки», змусить подумати над тим, що цінніше – колективна безпека чи захист власних свобод. Ті, хто носили із собою засоби для дезінфекції до того, як це стало мейнстримом, дізнаються про шкоду триклозану, ті ж, хто сумнівався, що вакцини не можуть мати побічних явищ, теж отримають дозу корисної інформації. Бісс проводить паралелі між ставленням населення до примусового щеплення та рівнем довіри до влади, пише про особисту відповідальність, при цьому зберігаючи повагу до тих, хто може мати негативне ставлення до предмета її дослідження.

Андерс Ріделл «Книжкові злодії»

ФАБУЛА

Переклад зі швед. В. Криницького

Шведський журналіст, автор нон-фікшн видань на доволі широку тематику – від історії кінематографа до популярної антропології – 2015 року Ріделл видав дослідження про нацистське розкрадання бібліотек. Книжка стала бестселером й була перекладена майже двадцятьма мовами. Автор починає з філософсько-ліричного вступу про «мільйони забутих книжок, що залишилися від мільйонів утрачених життів». Далі ж йтиметься про силу слова, страх перед нею й бажання підкорити те, що може назавжди вписати в історію чи знеславити. Виступ Томаса Манна 1930 року, що критикував владу нацистів, введення цензури в Німеччині, спалювання «брудної літератури», еміграція Бертольда Брехта, Альфреда Дебліна, Еріха Марія Ремарка – за кілька років творчість перетворилася на знаряддя пропаганди.

Ріделл пише про події, «ритуальні драми», що були «варварськими атаками на самі ідеї». За діями, що нині шокують, стояло прагнення побудувати інтелектуальну істоту нового типу, яка б спиралася не на цінності лібералізму й гуманізму, а на поняття нації та раси. Раптом переносимося в наш час – у Центральну бібліотеку Берліна, фонд якої налічує понад три мільйони томів. Серед них ті, що були викрадені нацистами. Дізнаємося, що співробітники бібліотеки на початку 2000-х підняли тему, порушену в книзі, хоч вона була не такою медійно привабливою, як, скажімо, повернення творів візуального мистецтва своїм колишнім власникам – музеям чи людям. У своїй оповіді Ріделл майстерно змінює міста та роки, проводячи пізнавальні паралелі між різними історичними епохами. Так він доходить до найважливішого розділу про те, чому так важливо дбати про книжки з минулого, адже вони – «це фрагменти світу, який колись іскрився життям».

Гільде Естбю, Ульва Естбю «Углиб за морським коником»

PABULUM

Переклад з норв. С. Волковецької

Письменниця Гільде Естбю та нейропсихологиня Ульва Естбю досліджують надзвичайно цікаву тему – пам’ять. До чого тут морський коник? Це красива метафора, що базується на схожості форми мешканця морських глибин і гіпокампа – відділу головного мозку, «своєрідного інкубатора для спогадів». До 1953 року вчені вважали, що з минулим «працює» весь мозок, поки хірург Вільям Бічер Сковілль не вирізав гіпокамп у свого пацієнта, 27-річного Генрі Молейсона, який страждав від нападів епілепсії. Після операції чоловік не пам’ятав останні три роки свого життя, а інформація затримувалася в його голові на незначний час. Сковілль визнав свою помилку, подарувавши світу розуміння того, де зберігаються наші спогади. Завдяки випадку з Генрі Молейсоном розпочалися дослідження короткотривалої та довготривалої пам’яті, але як бути з тими феноменальними людьми, які нічого не забувають? Авторки книжки обрали легкий стиль оповіді, що базується на їхньому захопленні предметом дослідження.

Саме тому читач опиниться в Болоньї доби Відродження, дізнається про те, що думав про пам’ять Арістотель, зупинятиметься в часових точках, принципово важливих для вивчення гіпокампу, і головне – укотре переконається, яким дивовижно прекрасним є наш мозок. Між іншим, деякі «частини мозку намагаються, задля економії місця, максимально перетворити інформацію на те, що є подібним і категоризованим, а гіпокамп бореться за те, щоб зберігати спогад унікальним, прив’язаним до подій». Усе складно і дуже цікаво. Тому читайте й добре запам’ятовуйте.

Сергій Плохій «Забуті покидьки східного фронту»

КЛУБ СІМЕЙНОГО ДОЗВІЛЛЯ

Переклад з англ. Н. Коваль

«Українська Революція гідності 2013–2014 років, поміж іншого, спричинила архівну революцію – безпрецедентне відкриття архівів колишнього КДБ, включно з матеріалами періоду Другої світової війни, успадкованими від військової контррозвідки. Звіти шпигунів і доповіді їхніх очільників і кураторів – а це понад два десятки грубих томів – тепер стали приступні для науковців і широкої громадськості». Відомий науковець пише про той час, коли американці й радянці ще не встигли посваритися та опинитися перед загрозою нової світової війни. Плохій обирає темою для дослідження історію повітряних баз США на території України у 1944–1945 роках. Зав’язка – як у шпигунському романі, продовження – політичний трилер з яскравими персонажами, які Плохію вдаються не гірше, ніж авторам художньої прози. Чому взагалі виникла потреба американських баз у тилу СРСР? У 1943-у втрати британських Королівських ВПС складали 2 700 важких бомбардувальників.

Лише протягом одного тижня жовтня того ж року, 148 американських бомбардувальників не повернулися з вильотів. Щоб скоротити втрати, союзники вигадали хитрий план, за яким літаки мають злітати з баз, розташованих у Британії та Італії, виконувати завдання й повертатися до аеропортів, розташованих на території Радянської України. «Окрім ураження недосяжних за інших умов цілей, бомбардувальники допомогли б розосередити літаки Люфтваффе, які тепер мусили б воювати на два фронти». Про те, як утілювалася ідея, як працювалося союзникам на теренах незнайомої країни в умовах тотальної недовіри й безлічі політичних інтриг і йдеться в цій ґрунтовній розповіді.

Джерело: the village
Tags

Останні новини

Back to top button
Close
Close