Світ

Білорусь прокинулась від пострадянського летаргічного сну і «корабель Лукашенка йде на дно»

Протести сформували у білорусів ставлення до національної ідентичності і жодні російські гроші та кремлівські м’язи не зможуть зупинити цей процес

Нещодавні події в Білорусі привернули увагу багатьох у світі, але не усі були такими уважними, як в Україні. Адже акції протесту, які спалахнули в сусідній країні знаходять відгук серед українців і викликають живі спогади про повстання у двох країнах, де пострадянські лідери утримують владу. Крім того, підсумки протестів обіцяють сформувати регіональний геополітичний клімат таким чином, щоб безпосередньо впливати на прогрес України у державотворенні і на неоголошену шестирічну війну проти України. З української точки зору, короткострокові перспективи Білорусі зараз виглядають не дуже сприятливими.

Про це йдеться в аналітичній публікації Соломії Бобровської, народного депутата України від політичної партії «Голос» на сторінках Atlantic Council, – інформує 1NEWS з посиланням на Foreign Ukraine.

На початках протестів здавалось, що 26-річний режим білоруського диктатора Олександра Лукашенка зараз впаде, але Росія втрутилась задля збереження його влади. Це втручання було різноманітним та вирішальним. Москва скерувала в Мінськ групи кремлівських пропагандистів для координації роботи білоруських державних ЗМІ та керування інформаційною стратегією Лукашенка. Російські кредити підтримують економіку Білорусі, яка постраждала від кризи. Важливо підкреслити, що Путін висловлював готовність скерувати до Білорусі російські війська, якщо ситуація вийде з-під контролю. Це зробило Лукашенка залежним від Кремля. Він визнав це у багатьох публічних заявах, в яких підкреслював важливість міцних стосунків Мінська та Москви. Але якими будуть наслідки цієї співпраці, поки що невідомо.

Хоча плани Кремля щодо Білорусі ще не набули визначеної форми, але глибока інтеграція туди обов’язково входить. Це тривалий час було пріоритетним завданням Путіна у його стосунках з Мінськом. Це була основна тема його привітання на адресу Лукашенка. Враховуючи хитке становище білоруського лідера, було б дивним, якщо б Росія цим не скористалась у власних інтересах. Ця інтеграція може мати різні форми, але, ймовірно, буде передбачати аспекти безпеки та економіки. Багато великих державних підприємств Білорусі радянського типу стануть ключовими надбаннями Кремля і Москва намагатиметься збільшити військову присутність в країні. Путін нещодавно підтвердив плани спільних військових навчань Росії та Білорусі на щомісячній основі впродовж 2021 року.

З української точки зору, це був би тривожний сигнал поглибленої інтеграції Білорусі та Росії. У гіршому випадку це може створити серйозну військову загрозу зі сторони Росії вздовж 1000-кілометрового кордону, який відокремлює північ України від Білорусі. Враховуючи, що збройні сили України уже є на варті через конфлікт на Донбасі та стримування Росії неподалік окупованого Криму, зміцнення кордону з Білоруссю було б страхітливою перспективою. Хоча ідея посилення російського впливу у Білорусі викликає занепокоєння у Києві, також важливо зберігати відчуття перспективи. Лукашенко зараз усіма силами намагається догодити Кремлю, але він завжди був стійким проросійським політиком.

Саме Лукашенко відмовився від білоруського державного прапору й повернув його радянську версію. Також він надав російській мові статус державної і прирік білоруську мову на вимирання. Проте, Лукашенко не завжди погоджувався з інтеграційними ініціативами Кремля і він був одним з головних розробників угоди про «Союзну державу», яка продовжує слугувати основою поглиблення відносин Білорусі та Росії.

Перспектива російської військової присутності у Білорусі також не є новинкою і не обов’язково змінює правила гри. Москва уже має бази протиповітряної оборони в країні та об’єкти зв’язку для координації російського підводного атомного флоту. Тим часом, в Кремлі є війська всередині Росії у прикордонних зонах неподалік сходу та півночі України та в окупованому Криму. Військові бази в Білорусі дозволили б Росії значно посилити військове оточення України, але навряд чи це буде вирішальним.

У перспективі двосторонні відносини України із проросійським Лукашенком, стануть ще більш напруженими. Останніми тижнями білоруський диктатор неодноразово звинувачував Україну у причетності до акцій протесту в його країні. З Лукашенком в облозі, який вдячний Кремлю і прагне звинуватити у власних бідах зовнішніх ворогів, ми можемо очікувати, що на Україну тицятимуть пальцем. Це не бажано і на практиці означає, що Мінськ більше не є місцем для мирних перемовин Києва та Москви. Але й Лукашенко, незважаючи на свої уявлення про слов’янське братерство, ніколи не був надійним союзником України. Відколи у 2014 році розпочалось російське вторгнення, Білорусь утримувалась від підтримки України на міжнародному рівні.

Боротьба з ворожим режимом Лукашенка, не є привабливою перспективою для України. Тим не менш, довгострокові перспективи є більш оптимістичними з української точки зору. Путіну, можливо, вдалось підтримати свого приятеля-диктатора, але він не завадить національному пробудженню у Білорусі. Поточні демократичні акції протесту у Білорусі є безпрецедентними у багатьох аспектах. Вони географічно розкидані по всій країні і зуміли залучити раніше нечувані стотисячні натовпи людей.

Протестувальники стали жертвами жорстоких переслідувань поліції та санкціонованої державою тактики терору, але щоразу вони відповідали на це акціями непокори й креативом. Жорстка реакція влади мала катастрофічне неприємні наслідки, розпалюючи протести та лють серед аполітичних верств білоруського населення. Це народило справжній національний рух. Вимоги протестувальників є елементарними: вільні вибори та кінець диктатури Лукашенка. Одним словом, демократія.

Масштабні акції протесту були зумовлені стагнацією білоруської економіки та невдалою реакцією Лукашенка на пандемію коронавірусу. Але найбільше цей рух показує зміну поколінь населення, яке уже втомилось жити радянським минулим й прагне фундаментальних перетворень.

Найпомітнішою ознакою національного пробудження білорусів є біло-червоно-білий прапор, який став головним символом протестів. Його витоки походять від середньовічного Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, до складу яких входила Білорусь. Це виводить прапор за межі орієнтованої на Росію версії білоруської національної ідентичності, яку схвалили Москва та Лукашенко. Це не означає, що білоруські протести є антиросійськими, навпаки, їх лідери на кожному кроці прагнуть підкреслити свою відданість Росії. Але Путін не хоче цього чути.

Кремль вважає, що будь-яке демократичне повстання на околицях Росії є реальною загрозою для авторитарної системи Росії. У Москві з болем у серці усвідомлюють, що рано чи пізно Білорусь піде шляхом України і поверне на захід у сторону привабливого Євросоюзу.

У буквальному сенсі нещодавні події в Білорусі нагадують про те, що СРСР поки що не розпався. Після майже 30 років диктатури, білоруси із запізненням переживають хвилю національної єдності, яка перегукується з історичними подіями 1980-90-х років в Центральній Європі. Протести сформували у білорусів ставлення до національної ідентичності і жодні російські гроші та кремлівські м’язи не зможуть зупинити цей процес.

Незважаючи на історичні зміни у білоруському суспільстві, криза ще далека від закінчення. За підтримки Росії, Лукашенко ще може багато місяців чи навіть років триматись при владі. Це продовжить страждання білоруського народу, а також значно ускладнить життя в Україні. Тим не менш, зараз загострюється відчуття історичної неминучості завершення протистояння.

Білорусь прокинулась з пострадянського летаргічного сну і стала на шлях демократії. Це гарна новина для білорусів і довгоочікувана подія для України зокрема, і для Європи загалом. У підсумку, програє лише авторитарна Росія і усі, хто пов’язує своє майбутнє з «кораблем Лукашенка», який невпинно йде на дно.

Tags

Останні новини

Back to top button
Close
Close