На Сумщині загинув сержант з Хмельниччини, який три роки захищав Україну
1 вересня жителі та гості міста Красилів живим коридором пам’яті та шани, навколішки провели в останню дорогу сержанта Богдана Петрука. Йому назавжди 29. Богдан на відмінно закінчив місцеву школу, продовжив навчання у Хмельницькому політехнічному коледжі Національного університету «Львівська політехніка» та здобув кваліфікацію техніка-програміста. Далі і працював, і навчався, здобув ще одну освіту — вчителя інформатики та трудового навчання, закінчивши Хмельницький національний університет. Працював у приватному бізнесі, мав багато друзів і багато мрій.
Але велика війна зруйнувала мрії мільйонів українців, і Богдан, за словами рідних, не вагався жодної секунди, добровільно пішов до військкомату з рішенням стати на захист Батьківщини. Тоді йому було відмовлено через відсутність військового досвіду, але у серці Богдана зріло непохитне рішення — захищати Україну. Коли близькі з острахом та болем у голосі питали: «Чому саме ти маєш йти у це пекло?», він спокійно, але твердо відповідав: «Хто, як не я?»
28 серпня 2023 року Богдан підписав контракт із ЗСУ. Пройшов військове навчання та зарекомендував себе відповідальним та ініціативним, з високими моральними та професійними якостями. Отримав Подяку від навчального центру Сил ТрО України за старанне навчання, незламний дух та волю до перемоги. За професіоналізм та відповідальність нагороджений Грамотою регіонального управління Сил територіальної оборони «Захід». Для підвищення бойової підготовки Богдан пройшов навчання сержантського складу у Великобританії. Мріяв стати професійним військовим та впевнено йшов до своєї мети.
За героїзм Богдан Петрук був нагороджений відзнакою міністра оборони України — Хрестом Доблесті та відзнакою «Зірка» командувача Сил територіальної оборони. Богдан до останнього подиху захищав рідну землю, своїх маму й тата, свого брата, родину й кожного з нас… і віддав найдорожче — молоде життя, щоб Україна була.
25 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Вовківка Шосткинського району Сумської області воїн загинув у бою.
Жахливо чути про загибель героя. Нехай його пам’ять живе в наших серцях! Слава Україні!
Це просто жахливо… Як жити далі, коли втрачаємо таких людей? Важко усвідомити, скільки горя і втрат зазнає наша країна. Сержанти віддають свої життя за нас, а ми маємо продовжувати їх пам’ятати. Сумно до глибини душі.
Сержант з Хмельниччини, який три роки сушив свій мозок на фронті, а в підсумку отримав нову, несподівану «незалежність». Здається, у нас дуже нездорова традиція — герої у новинах, а живі люди чомусь залишаються в тіні. Чи не пора вже цінувати не лише загиблих, а й тих, хто, на щастя, ще серед нас? Справжні герої — це ті, хто повертається до мирного життя з усіма наслідками.
Це жахливо, що знову втрачаємо героїв. Люди, які стільки зробили для країни, заслуговують на вічну пам’ять. Співчуваю рідним і близьким, тяжко переживати такі втрати.