На Прикарпатті з честю і відвагою повернувся воїн після дев’яти місяців служби на передовій
На рідну землю «на щиті» повернувся зовсім юний захисник України — Ігор Ясінський. Його життєвий шлях — мов яскрава зірка, що спалахнула надто рано, щоб освітити цей світ, і надто рано згасла… Лише 23 роки життя. Юність, сповнена мрій, планів і сподівань, яку безжально обірвала війна. Ігор Ясінський виріс в селі Бовшів Івано-Франківської області. У 2017 році вступив до Бурштинського енергетичного коледжу, який успішно закінчив у 2021 році, здобувши спеціальність «технік-електрик», повідомили у міській раді.
Для рідних, друзів і всіх, хто його знав, Ігор назавжди залишиться доброю, щирою та відкритою людиною. Він легко знаходив спільну мову з людьми, мав багато друзів, умів підтримати, допомогти й ніколи не залишав ближнього наодинці з бідою. Саме таким його пам’ятатимуть усі, кому пощастило бути поруч.
У жовтні 2021 року Ігор був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. Та вже 24 лютого 2022 року, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, зі строкової служби був переведений до бойового підрозділу і зі зброєю в руках став на захист України.
Служив чесно, мужньо й самовіддано. Побратими згадують його як дисциплінованого, відважного воїна та надійного товариша, на якого завжди можна було покластися у найважчі хвилини.
Упродовж 2022−2025 років Ігор брав безпосередню участь у бойових діях, виконуючи бойові завдання на Житомирщині, Волині, Тернопільщині, Івано-Франківщині, а також на найгарячіших напрямках Донеччини — поблизу Куп’янська та Покровська.
Останній зв’язок із сином батьки мали 26 жовтня 2025 року. А вже 4 листопада отримали страшне сповіщення — Ігор зник безвісти 27 жовтня під час виконання бойового завдання.
Потім були довгі місяці болісного очікування. Дні, сповнені молитви, надії й віри, що ось-ось пролунає омріяний дзвінок, що син повернеться додому живим… Та 23 липня 2026 року ця надія була безжально зруйнована. Родина отримала офіційне підтвердження загибелі свого сина.
Поховали Ігоря Ясінського на кладовищі рідного села Бовшів.
Це так важливо – зустрічати наших героїв! Кожен повернений додому воїн – це не лише радість для рідних, а й символ надії для всієї країни. Коли думаєш про те, через що їм доводиться проходити, серце стискається. Дяка за їхню мужність і відвагу!
Ага, ще один герой, який повернувся з “відпустки”. Вітайте з тривалою відсутністю, а тепер – чекаємо на нові “подвиги”!
Браво! Слава нашим героям! Нехай повертаються живими і неушкодженими всі, а ми завжди будемо чекати й підтримувати!
Чи зможемо ми нарешті зрозуміти, що ці герої, які повертаються з фронту, потребують не лише нашого захоплення, а й реальної підтримки?
Вітаю героя! Кожен такий повернення — це справжня перемога для нас усіх. Сподіваюся, що в Україні скоро запанує мир і спокій, а наші воїни зможуть повернутися додому назавжди.
Де ж поділася наша повага до тих, хто віддає своє життя за країну? Коли ж ми нарешті навчимося цінувати та підтримувати наших героїв, а не забувати про них, щойно вони повертаються додому? Чому ми не бачимо належної уваги з боку влади до таких важливих моментів?