Війна в Україні триває більше місяця. 24 лютого 4 ранку назавжди увійде в історію, як початок повномасштабної війни Росії проти України.
За цей час від агресії російського режиму загинуло більше 100 дітей. Деякі поселення зруйновані майже на 100%, а частина перебуває в режимі гуманітарної катастрофи.
Ще до початку вторгнення Росії західні експерти прогнозували, що основною метою Володимира Путіна є швидке захоплення Києва. І дійсно, активні бойові дії з перших днів відбуваються на підступах до столиці: в Бучі, Ірпені, Гостомелі, в Іванківському районі на межі з Вишгородщиною та у Броварському напрямку.
Станом на 18 березня повідомлялось, що з початку війни в столиці загинуло 222 людини, з яких 60 – цивільних.
Внаслідок обстрілів російських окупантів було пошкоджено 36 житлових будинків, 5 приватних володінь, 6 шкіл та 4 дитсадки. Пошкоджено фасади, балкони та вікна у 55 будинках.
Шокуючі кадри зі зруйнованого торгового центру в Подільському районі розлетілись по світу. А будинок, в якому фасадна стіна склалась як доміно, залишивши десятки людей без дому, є додатковим доказом того, що окупант веде цинічну війну проти мирного населення.
Фото МЗС України
З перших днів війни одним з найнадійніших сховищ для киян стало метро. Підземка стала новою домівкою для тисяч українців.
Кореспондент 1News спустився на найглибшу станцію метрополітену та записав історії тих, хто був вимушений спуститися під землю, аби врятувати своє життя.
Коли спускається у метро, то перші секунди просто шокують. Ось розкладені речі однієї з сімей: серед усього іншого видно пакунок з підгузками, а отже родина тут з немовлям.
В іншому місці клітка з домашнім улюбленцем і корм для нього. Поруч речі, складені у пакет з логотипом російської фірми Gloria Jeans, що випускає джинси. І це єдине, що залишилось в людини від життя в мирному Києві.
Трохи далі на ковдрі лежить чоловік, який читає книгу радянського письменника Валентина Пікуля, що писав на історичну та військову тематику.
А в іншому кутку вазони з декоративними нарцисами.
В кожного «жителя» підземки своя історія. Але більшість з них зводяться до того, що в метро значно безпечніше і тихіше. Адже жити під звуки сирен та вибухів дуже важко психологічно. Особливо для дітей, які з першого дня бомбардування здригаються від будь-якого різкого звуку.
Розмови з людьми, які обрали своїм прихистком метро, постійно перериваються повідомленням з гучномовця про те, що заходити за жовту обмежувальну лінію небезпечно для життя. Втім, на ці слова майже не реагують ті, хто тут живуть з першого дня війни. Але це є додатковим нагадуванням, що навіть у найбільш підготовленому бомбосховищі столиці, яке може витримати в тому числі ядерний удар, існує небезпека для життя.
Тетяна, 43 роки, киянка.
«У меня трое детей. Старший из них на войне. Мы здесь уже месяц, ровно месяц (інтерв’ю записувалось 25 березня – ред.). Я из Киева, но планирую оставаться здесь на все время войны.
(Тетяна частково переходить на українську мову – ред.):
Моєму синові якраз треба було служити і він збирався по контракту йти. Думав, обирав Нацгвардію, потім вирішив в ЗСУ піти. Здав вже і приписне, і все інше, але трошки не встиг, йому потрібно було просто пройти комісію. А тут скоріше получилось. Хотілося б, конєчно, не таким путьом – раз і взяли. Він 25 числа встав і сказав: «Мама, я йду». Зібрався і пішов в тероборону спочатку, а потім там підписав контракт і пішов в ЗСУ.
(Тетяна повертається до російскої мови – ред.):
Я здесь со всей своей семьей, девчонки где-то на улице бегают. Они постеснялись и не спустились сюда к вам. Двое девочек у меня – 10 и 13 лет. И муж тут тоже. Но они все стесняются как бы.
Я чувствую себя здесь в метро в безопасности, потому что средняя дочь очень боится взрывов… Тут безопасно, ведь то, что прилетает – могут же и фосфорную кинуть (бомбу – ред.). Не дотримуються, як то кажуть, договорів. И ведь их же скидывают. И это очень страшно. Мы живем в частном секторе и это если упадет, то мы сгорим. Даже не успеем никого вызвать.
(Фосфорні бомби – це авіаційні боєприпаси, заборнені для використання низкою конвенцій. Білий фосфор, який використовують для виготовлення цих боєприпасів, – самозаймиста вогненебезпечна воскоподібна речовина. Через високу температуру горіння (до 1300 °C) фосфорний заряд підпалює все навколо. У радіусі до 150 метрів від епіцентру вибуху у людей обвуглюється шкіра навіть під одягом. Сам фосфор може викликати ураження кісток та кісткового мозку, а також омертвіння тканин. При попаданні на шкіру людини палаючий білий фосфор викликає важкі опіки, а після потрапляння фосфору всередину організму відбувається отруєння, що викликає мученицьку смерть.
Ввечері 22 березня російські війська застосували фосфорні боєприпаси на околиці Києва. «Орієнтовна зона ураження – Гостомель-Ірпінь. Використання таких видів зброї військами ворога проти мирного населення є злочином проти людяності та порушенням Женевських конвенцій 1949 року», – зазначив міський голова Ірпеня Олександр Маркушин.
24 березня стало відомо, що росіяни застосували фосфорні бомби у Луганській області. Це підтвердив голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Сергій Гайдай.)
Я хочу передать сообщение своим родственникам. У меня в России живут племянники и двоюродные сестры. Я не знаю, насколько там народ забитый какой-то информацией. Я ей все скидываю – говорю, что у нас погибают дети, у нас взрывы, у нас война. А она мне: «Этого не может быть, это все не правда». Я ей отвечаю, что если бы ты это увидела своими глазами, ты бы совсем по-другому все это оценивала.
У меня в голове не укладывается, ну как так? Что вам там рассказывают? Какие нацисты? Вы нас защищаете от наших же детей? Так нельзя. Услышьте меня. Говорю ей, если твой сын идет по контракту, ты пойми, что ты его получишь 200-тым (мається на увазі мертвим – ред.), а в худшем случае ты даже пыли не увидишь от него.
Харьков, говорю, посмотри, что там. Зайдите в Google, посмотрите, не в Яндекс, какие новости. Есть ссылка в Телеграме «Найди сына», имеется ввиду российских убитых солдат. Ты понимаешь, что твой сын придет вот так вот, ты его просто получишь…. А в худшем его просто спалят где-то и все, никогда не узнаешь о нем. А напишут, что он герой, хотя на самом деле пришел и убивал детей и младенцев, и расстреливал роддома.
Я очень стараюсь держаться, но новости берут свое. Это очень тяжело.
Мне очень хочется, чтобы закрыли небо над Украиной, чтобы нас просто сверху не крошили.
Я не планирую уезжать из города, ведь у меня сын пошел защищать свою землю, я без него никуда не поеду. Я буду его ждать здесь, чтобы он пришел и меня, точнее нас, забрал».
Дмитро, киянин з Лівого берега
«В метро я с 24 февраля. У нас там (на Лівому березі Києва – ред.) такие бомбоубежища ненадежные и если дом «ляжет», то это уже будет не бомбоубежище, а братская могилка.
Во-вторых, то, что я здесь, это даже воля случая. Потому что мы сели в поезд и нас всех сюда привезли. Наземные станции позакрывались и поезд уже без остановки сюда приехал. Вот и все.
Днем мы выходим в магазины и на улицу, с той стороны есть «Новус» и «Велика кишеня». А так вообще волонтеры привозят и еду, и воду. Вот каждый день привозят воду из бювета хорошую.
Со всеми людьми мы тут уже как из одной песочницы, как одна большая семья. Мы друг другу помогаем, если чего нема – лекарства там или другое… Я вот кашлянул, чихнул, температура – так все сразу помогли. Нет никакого отчуждения, наоборот, реально, беда людей соединяет, так что все сплоченно.
Я планирую тут быть до конца (до кінця війни – ред.).
Хочется, чтобы закончилось побыстрее, но реально я думаю, что еще пару недель (війна триватиме – ред.). Это максимум. Так как они начали гупать, а наши их отгонять, так что я думаю это будет (закінчення війни – ред.) вот-вот.
Путин, конечно, вообще такой человек непредсказуемый, я не знаю, сколько у него планов – А, B, C, D, E – поэтому заранее что-то говорить сложно…
Но мы конечно верим и надеемся на лучшее».
Антоніна, 58 років, киянка:
«Мне сюда (в метро – ред.) внучка посоветовала приехать, потому что это самое глубокое метро и в нем хорошо. Мы в безопасности, над головой ничего не свистит.
Кормят нас очень хорошо, по три раза в день. Детям даже дают сладости.
Когда война началась, мы сюда 24 числа пришли после обеда.
Наверх мы конечно же ходим, с 7 до 8 (з 7 ранку до 20:00, коли немає комендантської години – ред.). Мы ходим по магазинам, когда нет воздушной тревоги.
Поначалу здесь было очень много людей, даже негде было сесть. Сейчас, конечно, меньше. Но мы здесь как одна семья, во всем друг другу помогаем.
Я в жизни не думала, что я вот так окажусь здесь, что так случится, чтобы Россия с Украиной воевала – в это я до последнего не верила.
Внучка, когда мне советовала после начала войны идти в метро, то говорила, что это на 2-3 часа, не больше. Она говорила, что стоит приехать сюда, пока метро ходит.
Поначалу здесь было тяжело, негде было спать. Сейчас нормально. Тем более, что нам на ночь выдают состав и мы спим в составе.
Сейчас даже тепло тут, потому что сначала мы на двух одеялах, которые взяли, спали, двумя укрывались.
Туалет у нас есть и мужской, и женский. В женском даже горячая вода есть, так что помыться можно.
За это время дома я не была, потому что на Левый берег тяжело добраться.
У меня вот День Рождения был 28 февраля, и я даже не ожидала, что меня незнакомые люди поздравят. Мне даже торт подарили, килограмма на два. Спасибо огромное ребятам-волонтерам. Это был настоящий сюрприз от, казалось бы, совершенно чужих людей.
Конечно, дома – лучше, но в это время, я считаю, что мы еще в раю, ведь другие люди под бомбами страдают. Голодные, в холоде. А у нас каждые полтора часа кипяток».
Станом на 9 березня, на станціях київського метрополітену ховалися від атак російських окупантів до 15 тисяч людей. Про це повідомляв начальник КП «Київський метрополітен» Віктор Брагінський. «У деяких людей є дім і вони приходять в укриття, а деяким уже немає куди повертатися. Це тисячі і тисячі людей…», — розповідав він.
В Київському метро повідомили, що інфраструктура метрополітену розрахована до ста тисяч осіб. Станом на кінець березня людей, які ховаються у метро, стало значно менше, але більшість з тих, хто тут залишився, не планує повертатися в свої домівки до кінця війни.
1News
