Буча. Масові розстріли та братські могили
Буча, Київська область. Назва цього міста, яке до лютого 2022 року знали не всі навіть в Україні, тепер на вустах всього світу. Саме тут окупанти з Росії влаштували справжній терор проти українського народу. Людей розстрілювали впритул, спалювали заживо, закопували у землю цілі родини. Варвари з російської армії грабували будинки, виносили все без розбору, ґвалтували дітей та жінок.
Храм Андрія Первозваного. Настоятель храму протоієрей Андрій Головін показує масове захоронення вбитих, яке влаштували на території церкви. Тут 67 тіл. Більшість з них були вбиті в період з 27 лютого до 10 березня.
«Остання служба в нашому храмі була 26 лютого. Була поминальна субота. Уже були вибухи і храм трясся під час богослужіння. Я збирався на службу 27 числа в неділю і пощастило якраз, що в місто заходила колона кадирівців (солдати чеченської армії – ред.). Пощастило в тому, що вони дуже рано заходили, перед службою. Тому фактично я не встиг дійти до храму, як і віряни. Далі вже стало зрозуміло, що почалась окупація і до храму було діставатись небезпечно. Потім були дні, що я тут ночував….. Приходив, щоб помолитися і хоча б взяти свічки для себе, для сусідів. Щоб вдома було хоч якесь світло. Я проходив через їхні блокпости, вони мене обшукували. Мені доводилося з ними спілкуватись. Кожен мешканець Бучі це пережив», – розповідає протоієрей Андрій.
Споглядаючи на ексгумацію тіл, він наголошує, що така процедура є важливою, адже частина з похоронених у братській могилі людей є неопізнаними.
«Назбиралося 67 тіл. Вони лежали на вулиці і їх тягали собаки. Морги не працюють, холодильників немає. Тому щось потрібно було робити. Місцеві шукали місце і єдине, де їх можна було похоронити, це було тут (біля церкви – ред.). Тоді мова не йшла про те, щоб похоронити людей з почестями. Головне було просто прибрати тіла з вулиць…. На території нашого храму наші люди були вимушені похоронити тіла загиблих від розстрілів. Ці люди загинули на вулицях нашого міста, чи в автомобілях, чи коли пересувались пішки. На кладовище не було можливості добратися….Тому найближче місце від лікарні, де можна було похоронити таку кількість людей, вибрали тут», – говорить священнослужитель.
Настоятель храму розповідає деталі окупації Бучі, яка тривала декілька тижнів. За його словами, у Бучі були військові з Чечні та Бурятії. В деяких районах солдати російської армії були менш агресивні і давали людям можливість хоча б спілкуватися із сусідами. А були такі, як з перших днів загнали людей у підвали і не випускали до самого відходу.
Протоієрей Андрій додає, що солдатам російської армії було все одно, що трощити – чи то храм Православної церкви України, чи то церква Московського патріархату. При цьому є факти того, як священники з православної церкви Московського патріархату сприяли російським окупантам.
«Відомо, що священник, у якого була місцева прописка (прописка в Бучі – ред.), але він служив у Києві, здається при лікарні МВД, то він був наводчиком. В перші дні боїв за гостомельський аеропорт його спіймали, потім через Facebook дізнались, що він священник Московського патріархату. Він допомагав росіянам.
В Бородянці, наскільки я знаю, священник посприяв тому, щоб зібрати людей, посадити в автобуси, і вивезти їх туди, де вони навряд чи хотіли би бути, – в Білорусь.
В Катюжанці всі ми бачили інтерв’ю Царьова (колишній нардеп, обвинувачений у державній зраді, який тривалий час проживає в Росії – ред.), де поруч із храмом був їхній штаб.
Але російських окупантів не цікавило, хто в якому патріархаті. Наприклад, в Ірпені вбили священника Московського патріархату. Наскільки я знаю, він був ярим прихильником «руського міра». Отець Володимир його звали», – зазначає священнослужитель.
За останні дні до Бучі для фіксації масових вбивств приїжджали Генпрокурор Ірина Венедіктова, прем’єр-міністр Денис Шмигаль, голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн, голова європейської дипломатії Жозеп Боррель та прем’єр-міністр Словаччини Едуард Гегер. Всі вони сходяться у думці, що події у Бучі є свідоцтвом того, що влада Росії втратила залишки людяності та порушила всі можливі закони війни, що й приведе її до міжнародного трибуналу.
Гостомель. Втрата «Мрії»
Гостомель поблизу Києва прийняв на себе перший удар російської армії. 24 лютого вранці він здригнувся від свисту ворожих літаків та розривних снарядів. Військовий аеропорт в цьому місті був важливим для росіян з точки зору логістики. Саме тут вони планували висаджувати свій десант для захоплення Києва і саме тут вони хотіли поповнювати запаси озброєння. Про це розповідає міністр внутрішніх справ Денис Монастирський.
«Буквально за два дні до війни ми з командою тут були і оглядали якраз захист аеропорту і можливо останніми зафільмували «Мрію», яка була ще ціла (мова про літак «Мрія» – ред.). І саме тут 24 числа була наймасштабніша атака російської армії. Це були десятки гелікоптерів, які пройшли низько біля води по Київському морю… В результаті бою, який був надзвичайно жорстоким, було збито шість гелікоптерів (російських мається на увазі – ред.). Потім сюди зайшли різні частини, десантники. Сотні з них залишились тут назавжди. За вашою спиною стояв чеченський підрозділ, який був розбитий вщент «Градами». І ця техніка, яка стоїть позаду вас, – свідчення цього удару. Саме на цьому місці останні свої години життя відбув генерал чеченської армії Тушаєв. Ось тут ми стоїмо знову, за кілька днів після звільнення Гостомеля. Але те, що ми сьогодні стоїмо тут, означає, що кожного дня ми стаємо ближчими до перемоги», – говорить голова МВС України.
За словами міністра, із самого початку в росіян була ідея, щоб у Гостомелі приземлялися вантажні літаки з десантом і технікою. «І це мала бути точка входу до Києва. Сюди висадилось десь кілька тисяч десантників. Перша група була приблизно 500 солдатів. Потім ще декілька разів по 500. І їхнє завдання було зберегти злітно-посадкову смугу для посадки сюди десанту і розвантаження техніки. Їм цю задачу виконати не вдалось», – зазначив Монастирський.
Міністр додав, що за збігом обставин на момент початку війни найбільший вантажний літак у світі «Мрія» якраз проходив плановий ремонт в ангарі аеропорту «Гостомель» і йому залишалось буквально декілька днів для того, аби вилетіти на нове завдання. Але не судилося. Окупанти знищили «Мрію» і від неї залишились лише деталі та спогади про те, які надважливі завдання вона виконувала.
В той же час, міністр не зміг назвати дату, коли саме «Мрія» була знищена і порадив дочекатись результатів експертиз.
Не квапиться міністр і з оцінкою кількості вбитих мирних жителів на Київщині. «Про втрати цивільних я волію зараз не коментувати. Наразі триває робота криміналістів, слідчих, які фіксують злочини. Дуже багато будинків заміновано. Випадки є жахливими. Окупанти спеціально поставили розтяжку на двері там, де були підрозділи рятувальників ДСНС. Вибухівка під касками, під коробками, на входах в погреба, де можуть бути жертви. Дуже часто вони (російські солдати – ред.) використовувати тактику підриву. Наприклад, вони розуміли, що є жертви, і аби приховати ці злочини, вони підривали ці будівлі. Нам потрібен дуже тривалий час, щоби розібрати завали. Зараз в Бородянці приступають до розбору завалів в тому числі і волонтери, які зголосились допомогти. Я сподіваюсь, що це пришвидшить роботу по розбору. І тільки за декілька тижнів, наголошую – тижнів, ми зможемо сказати про кількість мирних жертв на Київщині», – зазначив міністр.
Бородянка. Скалічені долі
«Найзруйнованіше місто Київщини: по ній (Бородянці – ред.) гатили некерованими 250-кілограмовими фугасними авіабомбами, “Ураганами” і “Смерчами”. Докази воєнних злочинів РФ тут на кожному кроці: під аптекою заборонена касетна бомба, обабіч дороги – спалена транспортна заряджальна машина “Смерчу”, а під нею ракета, яка летить до 90 кілометрів і несе смерть і руїни», – розповідає Генеральний прокурор Ірина Венедіктова.
За її словами, наразі кількість жертв серед цивільного населення буде важко передбачити.
«Тільки з-під завалів двох розбомблених багатоквартирних будинків дістали 26 тіл. Авіаудари по житловій інфраструктурі ворог підступно наносив ввечері, коли вдома було максимум людей. Ціллю було виключно цивільне населення – тут немає жодного військового об‘єкту», – підкреслює генпрокурор.
В Бородянці також вже є підтверджений факт сексуального насилля.
«Люди пережили страшні трагедії, люди знаходяться досі там, де їм страшно… Якби ми говорили про сексуальне насильство, ми знаємо оперативним шляхом, що воно є. Причому сексуальні злочини не тільки над жінками, над чоловіками! Сьогодні по Бородянці зафіксований факт зґвалтування бабусі! Дітей!», – розповідає Генеральний прокурор Ірина Венедіктова.
Вона також зазначила, що багато розслідувань щодо сексуальних злочинів вже в процесуальній площині відбувається після закінчення війни, коли жертви впевнені у своїй безпеці. «Жертви залякані, жертви бояться говорити! В нас деякі жертви на західній Україні, деякі жертви вже за кордоном. Вони спілкуються тільки з тими неурядовими організаціями й священниками, яким вони довіряють. Тому, звичайно, ми будемо відпрацьовувати це максимально в чуттєвому просторі. Але це не історія, що має бути слідча жінка, це історія про те, що має бути тільки один допит, щоб жертву постійно «не дєргать»… Це історія про те, щоб підготувати її (жертву – ред.) морально і надати їй реабілітацію…», – наголосила Венедіктова.
Вона також підкреслила, що сексуальні злочини під час війни – це воєнні злочини, які не мають терміну давності притягнення до відповідальності.
8 квітня Уповноважена з прав людини Людмила Денісова повідомила, що на Київщині зафіксували факти зґвалтування дітей російськими військовими під час їх перебування там.
Вона навела наступні факти злочинних дій російських військових:
- Дівчинка, 14 років, зґвалтована 5 російськими військовими. Зараз вагітна. Буча.
- Хлопчик, 11 років, зґвалтований на очах у мами. Її прив’язали до стільця, щоб дивилася. Буча.
- Дівчина 20 років, зґвалтування трьома окупантами одразу у всі можливі місця. Ірпінь.
«Рівень жорстокості армії терористів та катів РФ не знає меж – зґвалтовані діти. Немає такого місця ні на землі, ні в пеклі, де рашистські злочинці зможуть сховатися від розплати», – заявила Денісова.
Зґвалтування суворо заборонені статтею 27 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року.
***
Історії з Київської області жахають. Люди, які скоювали ці злочини, навряд чи можуть називатися людьми. Не існує на світі жодного виправдання для вбивства мирних людей, для ґвалтування, для знущань та катувань. І той, хто вважає, що історії з Київщини є постановкою, зрежисованою українською владою, є ніким іншим, як пособником злочинців та вбивць. Адже навіть сама думка про те, що тіла замордованих дітей та жінок можуть бути «вигадкою» не піддається жодному розумінню.
1News
