35 років країни, яка щоразу починала заново

Дві траєкторії з однієї точки: ВВП за паритетом купівельної спроможності на особу, 1991 = 100%. Джерело: IMF WEO, розрахунок УІМ  

У 1991-му Україна і Польща стартували з майже однакового рівня добробуту — різниця становила менш ніж 7%. Через 35 років поляк живе у 2,4 раза заможніше. Це сталося не через клімат, не через географію і навіть не через одну війну. Це результат п’яти обвалів без жодного структурного виходу — і ціна цієї моделі рахується вже в сотнях мільярдів доларів.

1991 · Точка, з якої стартували всі

Різниця в 459 доларів, яка перетворилася на розрив у 26 тисяч

Наприкінці серпня Україна відзначає 35 років незалежності. Це вік, у якому країни вже не мають права посилатися на «перехідний період»: Польща, Чехія, Естонія, Ірландія за такий самий час встигли змінити не лише рівень доходів, а й тип економіки. Український інститут майбутнього (УІМ) у дослідженні «35 років незалежності України. Економічні підсумки 1991–2026» звів цю дистанцію до одного порівняння, яке важко пояснити зовнішніми обставинами.

У 1991 році ВВП за паритетом купівельної спроможності на одну особу становив $7 654 у Польщі та $7 195 в Україні. Розрив — менше 7%, тобто статистична похибка на масштабі десятиліть. У 2024-му це $44 600 проти $18 550. Розрив — 2,4 раза.

Головне тут навіть не сама цифра, а форма кривої. Дві лінії розходяться не після 2014-го і не після 2022-го — вони розходяться у 1993–1994 роках і більше ніколи не сходяться. Усе, що відбувалося далі, лише збільшувало відстань.

Країна з великим потенціалом не стала успішною не тому, що їй завадили, а тому, що вона не змогла вибудувати систему, яка перетворює можливості на результат. Український інститут майбутнього, «Втрачена конвергенція»

Порівняння з Польщею не випадкове і не риторичне. Обидві країни виходили з планової економіки, обидві не мали ані нафти, ані газу в масштабах, здатних утримувати бюджет. Польща не мала українських чорноземів і українського металургійного комплексу — тобто стартувала з гіршою ресурсною базою. Її перевагою був не ресурс, а послідовність: п’ятирічний план вступу до ЄС, якого дотримувалися 13 років, і зовнішній якір, що робив реформи не питанням політичної волі, а питанням зобов’язань.

1991–2022 · Хронологія обвалів

П’ять криз і жодного структурного виходу

Українська економіка за 35 років пережила п’ять системних шоків. Кожен з них знищував накопичені резерви і відкидав країну на 4–7 років назад. Але ключова відмінність від сусідів — не в глибині падінь, а в тому, що між падіннями не відбувалося структурних змін.

Найпоказовіший епізод — 2008–2009 роки. Україна тоді втратила 15% реального ВВП. Польща у той самий рік показала +1,8% зростання — найкращий результат у Євросоюзі. Причина не в удачі: Польща увійшла в кризу з профіцитом поточного рахунку, незалежним центробанком і низьким зовнішнім боргом приватного сектору, а надходження єврофондів продовжували фінансувати інфраструктуру навіть у найгірші місяці.

Україна ж заходила у кожну кризу без буферів. Зростання 2000–2007 років на рівні 8–12% на рік виглядало вражаюче, але спиралося на сировинні ціни, дешевий зовнішній кредит і низьку базу. Ніхто не вкладав у перетворення металургійної сировини на машинобудівний продукт. Ніхто не будував фінансових буферів. Тому за першої ж зовнішньої турбулентності система падала без захисту.

Ще один вимір цієї історії — зарплата. У 2025 році середня зарплата в Україні становила близько $640 на місяць (26 913 грн за даними Держстату) — номінальний рекорд. Для порівняння: Польща — понад $2 500, Чехія — понад $1 700, Румунія — понад $1 500. Але зростання українських зарплат має тривожну природу: воно спричинене не продуктивністю, а дефіцитом. Мобілізація й еміграція прибрали з ринку праці орієнтовно 4–6 млн осіб, і роботодавці платять більше за менший пул кадрів.

Парадокс у тому, що безробіття при цьому становило 14,3% у 2024 році проти 10,3% у 2021-му. Одночасно є безробітні й незаповнені вакансії — класична ознака структурного розриву між навичками людей і потребами ринку. Тобто «дефіцитна» зарплата зникне тієї миті, коли мобілізовані повернуться або біженці почнуть масово репатріюватися, — якщо до того часу не виросте продуктивність.

Контрфактуал

Скільки коштувала звичка відкладати

УІМ зробив те, чого зазвичай уникають в українських дослідженнях: порахував ціну нереалізованих сценаріїв. Методика проста й перевірювана — базова формула $7 195 × (1 + CAGR)³³, тобто фактичний старт 1991 року, помножений на темпи зростання країн-бенчмарків.

Якби Україна росла темпом Польщі, сьогодні ВВП на особу становив би $78 200 замість $18 550. Якби вона просто трималася медіани Центрально-Східної Європи (+3% на рік), ВВП країни сягав би близько $1,6 трлн — рівень, порівнянний з Іспанією. Фактично маємо близько $210 млрд.

Три контрфактуальних сценарії: ціна невиконаних реформ

Щоб зрозуміти масштаб: діапазон $480–950 млрд кумулятивних втрат — це буквально вся вартість відбудови країни, всі зовнішні борги і ще $200–600 млрд зверху. У будь-якому зі сценаріїв Україна могла б бути принципово іншою державою — навіть з урахуванням війни.

Демографія · Найглибша криза в незалежній історії

Країна, яка втратила чверть себе

Якщо економічні втрати теоретично надолужуються, то демографічні — ні. Населення України скоротилося з пікових 52,2 млн у 1993 році до 37,9 млн за офіційними даними Держстату на 2024 рік. Але офіційна цифра — реєстраційна, а не фактична.

Реальна картина жорсткіша. Заступник директора Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Олександр Гладун улітку 2026 року оцінив чисельність населення на підконтрольній території приблизно у 29 мільйонів осіб, зазначивши, що особисто схиляється радше до нижньої межі цього діапазону. МВФ у своїх оновлених прогнозах оперує цифрою близько 33,4 млн, ООН у базовому сценарії очікує 32–33 млн до 2030 року. Розбіжність у 4 мільйони між оцінками — сама по собі показник того, наскільки країна втратила контроль над власною статистикою.

У 2026 році Держстат уперше має протестувати новий підхід: замість класичних опитувань — аналіз великих масивів цифрових даних, зокрема анонімізованої інформації мобільних операторів. Перепис населення в Україні востаннє проводили у 2001 році.

Друга складова — міграція. За даними УВКБ ООН, за кордоном перебувають близько 5,9 млн українців. Критично важлива не сама цифра, а її структура: серед тих, хто виїхав, непропорційно багато жінок 25–40 років з дітьми — за різними оцінками, 70–80%. Це саме та репродуктивна частина населення, від якої залежить народжуваність наступного десятиліття.

Наміри цих людей у 2026 році фактично стабілізувалися — але на низькому рівні. За дослідженням Центру економічної стратегії, проведеним разом з Info Sapiens (п’ята хвиля, грудень 2025 — січень 2026), повертатися планують 43% біженців, а 36% — не планують. Для порівняння: у перший рік повномасштабного вторгнення повернутися хотіли 74%. Травневе опитування компанії Gradus серед українських мігрантів у ЄС показало схожу картину: близько половини розглядають можливість повернення, але не можуть назвати терміни.

Кожна людина, яка осідає в Польщі замість України, — це втрата замовника, підприємця й платника податків на 30+ років. З рекомендацій дослідження УІМ

Третій вимір — старіння. За даними UN DESA, віковий склад населення у 2025 році: діти 0–14 років — 13,7%, працездатні 15–64 — 67,3%, 65+ — 19,0%. У 1991-му це було 21,4% і 12,5% відповідно. Коефіцієнт демографічного навантаження піднявся до ~49%: на кожні 100 працездатних припадає майже 50 утриманців. Це рівень розвинених країн — але без їхньої продуктивності й доходів.

Індекс людського розвитку фіксує той самий розрив. На початку 1990-х Україна, Польща, Чехія та Естонія мали співставний HDI — у межах 0,72–0,75. Станом на 2023 рік країни Центральної Європи вийшли на 0,90–0,92, Україна залишається на 0,779 (87-ме місце). Накопичений за 33 роки розрив — 0,13–0,14 одиниці. Це не про доходи. Це про якість медицини, освіти й тривалість життя.

Інституції · 2013–2026

Рух є. Дистанція не скорочується

Це найнеоднозначніший розділ історії. Формальні показники дійсно покращилися. Індекс сприйняття корупції Transparency International зріс з 25 балів у 2013-му до 36 за підсумками 2025 року. У рейтингу Doing Business Україна за 2006–2020 роки піднялася зі 152-го на 64-е місце — один із найкращих прогресів у світі за цей період. Створено НАБУ, ВАКС, НАЗК, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. ProZorro Світовий банк визнав однією з найуспішніших систем держзакупівель у регіоні: економія перевищила $5 млрд ще до 2020 року. Е-декларування охопило 1,6 млн посадовців.

Проблема в тому, що це прогрес наздоганяючого типу. Індекс CPI-2025, оприлюднений у лютому 2026 року, дав Україні 104-те місце серед 182 країн — країна лише повторила власний результат 2023 року. Transparency International Ukraine прямо назвала цей бал «авансом» від суспільства та міжнародних партнерів, а не наслідком сталої державної політики, і застерегла: гальмування євроінтеграційних реформ формує «заборгованість», яка може конвертуватися в падіння показника вже у CPI-2026.

За той самий період, поки Україна додала 11 пунктів, Естонія піднялася з 64 до 76 балів. Грузія, яка стартувала у 2004 році з рівня близько 24, вже у 2012-му мала 50 — тобто показник, до якого Україна йде понад 13 років.

Головна інституційна новина 35-го року незалежності — це все ж рух до ЄС. 15 червня 2026 року на міжурядовій конференції в Люксембурзі Україна офіційно відкрила перший переговорний кластер «Основи» (Fundamentals) — той самий, що охоплює верховенство права, фундаментальні права, функціонування демократичних інститутів, реформу держуправління та економічні критерії. 14 липня в Брюсселі відкрито другий кластер — «Зовнішні відносини». Скринінг законодавства було завершено ще у вересні 2025-го.

Паралельно розгортається деіндустріалізація, яку формальні рейтинги не ловлять. Частка аграрної продукції у товарному експорті зросла приблизно з 10–12% на початку 2000-х до понад 55–60% у 2023–2025 роках. За індексом економічної складності Гарвардської лабораторії зростання (ECI) Україна у 2022 році посідала 44-те місце проти 32-го у 2002-му — падіння на 12 позицій, тоді як Польща піднялася з 36-го на 26-те.

ECI — це, спрощено, міра того, скільки знання закодовано в тому, що країна продає світові. У пшениці й соняшниковій олії знання мінімальне. У точному машинобудуванні й фармацевтиці — максимальне. Без зростання ECI неможливо накопичити промисловий потенціал для реконструкції.

2022–2026 · Що справді спрацювало

Три прориви, які сталися під тиском, а не за планом

Було б нечесно звести 35 років до переліку поразок. За три роки повномасштабної війни Україна показала темпи трансформації, яких не показувала за попередні тридцять. Проблема лише в тому, що всі три прориви відбулися під екзистенційним тиском, а не як результат стратегії.

1. Оборонна промисловість: ×12 за три роки

З $1 млрд виробництва у 2022 році до $12 млрд держзакупівель у 2025-му. Понад 800 підприємств ОПК — переважно приватних, що самі знайшли нішу. Від 2,5 до 4 млн БПЛА на рік. Платформа Brave1 залучила $129 млн у 2025 році — у 26 разів більше, ніж у 2023-му. Оборонний бюджет зріс з 3,4% до 34% ВВП у 2024 році; план на 2026-й — 27,2% бюджету, або $66,4 млрд.

Це найшвидша воєнно-промислова мобілізація в сучасній історії: те, до чого Ізраїль ішов 30 років, Україна пройшла за три. Модель тримається на трьох речах: децентралізації (приватний сектор), скороченні інноваційного циклу до тижнів замість років і платформенній координації, яка з’єднала інноватора, армію та фінансування.

Але тут же — головна проблема галузі. При потужності $35–40 млрд і держзамовленні $12 млрд близько $23–28 млрд виробничих можливостей просто простоює. Держава не має коштів замовити більше, а зовнішнього ринку без контрольованого експорту не існувало.

Саме тут 2026 рік дав розв’язку, якої дослідження ще не могло зафіксувати. 1 липня 2026 року Кабінет Міністрів ухвалив постанову №875, що затвердила перший механізм експорту українського озброєння: МЗС формує перелік країн-партнерів, 20% доходів від експорту готових виробів спрямовуються до окремого фонду. Перші дозволи на експорт були видані ще в лютому 2026-го. За прогнозом РНБО, у 2026 році українська оборонна індустрія здатна виготовити продукції орієнтовно на $55 млрд — і це вже не гіпотетична потужність, а потенційне джерело валютних надходжень, порівнянне з чвертю ВВП країни.

2. ІТ: єдиний сектор, що зростав у 2022-му

Коли ВВП обвалився на 28,8%, ІТ-експорт додав 5,8%. Від $1,67 млрд у 2015 році до $7,35 млрд у 2022-му; у 2025-му — перше відновлення після спаду, $6,66 млрд. Кількість фахівців зросла з 77 тисяч до 303 тисяч. Дія.City за 2025 рік зросла з 500 до 4000 резидентів, які формують понад 70% галузі.

Причина стійкості проста: ІТ не потребує фізичної інфраструктури, яку можна знищити ракетою. Але структура сектору відтворює ту саму сировинну логіку, що й агроекспорт: понад 80% з $6,66 млрд — аутсорсинговий сервіс, а не власні продукти. ІТ-компанія-аутсорсер — це ще один сировинний постачальник, тільки замість пшениці — людино-години кодингу.

Додається географічний ризик: у 2025 році на США припадало близько 36% ($2,39 млрд) українського ІТ-експорту. Якщо американська економіка сповільниться або Конгрес обмежить ІТ-аутсорсинг, Україна відчує це миттєво. Без диверсифікації ринків і переходу до продуктового сегмента сектор ризикує залишитися «цифровим сировинним придатком» глобальної економіки.

3. Газова незалежність: реформа, що тривала 34 роки

1 січня 2025 року Україна зупинила транзит російського газу. Залежність від імпорту впала з 78% у 1991-му до фактичного нуля. Це найуспішніша реформа незалежної України — і водночас найдовша. Та сама реформа в Румунії зайняла 8 років.

Причина затримки має назву: рентна економіка. Дешевий газ для «своїх» підприємств коштував бюджету $3–5 млрд на рік. Ця рента трималася до 2014–2015 років, поки МВФ не поставив ринкові тарифи умовою програми. Тобто реформу зробили не тому, що дозріли, а тому, що закінчилися альтернативи.

Зворотний бік енергетики — катастрофа генерації. З 296 ТВт·год у 1991 році до приблизно 115 ТВт·год у 2025-му. Менше 40% від рівня 1991 року. Частково це наслідок ударів, частково — тридцятирічного недоінвестування. За попередніми розрахунками НБУ, блекаути коштують державі орієнтовно 0,2–0,4% ВВП на рік.

Діагноз

П’ять пасток, які замикаються в петлю

Головна цінність дослідження УІМ — не в переліку проблем, а в демонстрації того, як вони живлять одна одну. Без кредитів немає інвестицій. Без інвестицій немає модернізації і зростання складності продукту. Без складного продукту немає маржі й прибутків, якими можна обслуговувати кредит. Петля замикається сама на себе.

До цього додається фіскальна арифметика, яка з кожним роком стає жорсткішою. Торговий дефіцит у 2025 році, за оцінками УІМ, сягнув рекордних −$56,8 млрд — це у 4,5 раза більше за «мирний» максимум 2019 року. Дефіцит покривається зовнішньою допомогою: $52,4 млрд у 2025 році. Тобто держава фактично купує торговий баланс за гроші союзників, і ця стійкість триватиме рівно стільки, скільки триватимуть зобов’язання партнерів.

За 2025 рік державний та гарантований державою борг України склав 9 042,68 млрд грн ($213,33 млрд), з них зовнішній — 77,53% загальної суми. Обслуговування боргу — 6,3% ВВП у 2024 році, приблизно 17% видатків держбюджету. Кожна шоста бюджетна гривня йде не на зарплати, освіту чи оборону, а на відсотки. Для порівняння: Польща витрачає на це 1,8% ВВП, Естонія — 0,3%.

Лютий 2026 · Оновлена оцінка

Ціна відбудови зросла до $588 млрд

Поки дослідження готувалося, змінилася головна цифра відновлення. 23 лютого 2026 року уряд України, Група Світового банку, Європейська комісія та ООН оприлюднили п’яту оцінку швидкого відновлення й потреб — RDNA5.

Станом на 31 грудня 2025 року прямі збитки оцінено у $195,1 млрд — на 10,8% більше, ніж у попередньому звіті RDNA4. Соціально-економічні втрати сягнули $666,7 млрд (+13,2%). А загальна вартість відновлення та реконструкції на десятирічному горизонті — $587,7 млрд, тобто майже втричі більше за номінальний ВВП України 2025 року.

Для порівняння: рік тому, у RDNA4, ця цифра становила $524 млрд. Приріст за один рік — понад $60 млрд. В енергетиці кількість пошкоджених або знищених активів зросла приблизно на 21%, у транспорті потреби збільшилися на 24% через удари по залізниці та портах у 2025 році.

2035 · Розвилка

П’ять сценаріїв, різниця між якими — $570 млрд

УІМ прорахував п’ять траєкторій до 2035 року. Розрахунок ведеться від бази $210 млрд (номінальний ВВП 2025 року за IMF WEO) для трьох верхніх сценаріїв і від $160 млрд (реальний ВВП у постійних цінах) — для двох нижніх.

П’ять сценаріїв ВВП до 2035 року — ключові параметри

Розрив між повною реформацією і кризою — $700–780 млрд проти $162–172 млрд. Різниця приблизно $570 млрд, тобто більш ніж 2,7 поточних ВВП. Мультиплікатор інвестицій, за розрахунками інституту, становить 6–7×: кожні $5 млрд ПІІ на рік дають плюс $30–35 млрд ВВП до 2035 року.

Рецепт

Вісім блоків — і нульовий, без якого решта не працює

Дослідження свідомо уникає формату «що покращити». Замість цього — інструмент, ціль і строк по кожному напряму, з прив’язкою до конкретного міжнародного прецеденту. Логіка пріоритизації жорстка: інституційні блоки є передумовою ефективності всіх решти.

Замість висновку

Потенціал реалізується. Просто не за планом

Ми звикли думати про Україну як про країну, яка «не реалізувала потенціал». Останні чотири роки цю тезу спростували: ОПК зріс у 12 разів, газова залежність впала до нуля, армія увійшла до топ-20 світу за оцінкою Global Firepower. Потенціал реалізується — просто під екзистенційним тиском, а не під впливом розумної стратегії.

Це і є головний висновок 35 років. Україна вміє робити неможливе, коли альтернатива — зникнення. І не вміє робити очевидне, коли є час подумати. Кожна успішна реформа в новітній історії країни — газова, антикорупційна, оборонна — робилася або під зовнішньою умовою кредитора, або під дулом. Жодна — з власної стратегічної ініціативи.

Або ми продовжуємо жити в логіці коротких рішень — і тоді наступні 10–20 років виглядатимуть так само, як попередні. Або визнаємо системні проблеми такими, якими вони є, без пом’якшень і самообману. Вступ до дослідження УІМ

Три речі, без яких будь-яка програма відновлення перетвориться на чергову втрачену можливість, автори називають прямо: судова реформа як нульовий пріоритет — без неї немає ні ПІІ, ні повернення капіталу; повернення 5,9 млн біженців як демографічна надзадача; конвертація оборонного потенціалу в мирну технологічну перевагу.

Якщо ці три речі відбудуться — через десять років Україна опиниться в базовому реформаційному сценарії з ВВП близько $686 млрд. Якщо ні — в інерційному ($355 млрд) або стагнаційному. Різниця між сценаріями — щонайменше $331 млрд ВВП і мільйони повернених або неповернених людей.

Контрфактуал уже показав ціну втраченого: від $480 до $950 млрд залежно від бенчмарку. Повторювати цю помилку наступні 35 років — розкіш, якої країна з 29 мільйонами населення на підконтрольній території собі дозволити не може.

Теги: #35роківнезалежності #економіка #УІМ #реформи #демографія #ОПК #євроінтеграція #відбудова

Аналітичний відділ 1NEWS

Валерій Швець